За два дні до свого двадцятиріччя: на Донеччині загинув молодий військовий з Ізмаїла
Скільки болю, горя, сліз, скільки непоправних втрат зазнала Україна від того триклятого «братерства» сусідньої держави-агресорки. Країна-помилка продовжує винищувати цвіт української нації, а ми назавжди збережемо в пам’яті героїзм захисників Батьківщини, які навіки залишаться взірцем мужності, стійкості та патріотизму.
У горнилі війни загинув, відстоюючи наші цінності, права і свободи, визволяючи рідну землю від мерзенного загарбника, стрілець-санітар, солдат, уродженець Ізмаїла Олександр Ільюк.
Йому 24 лютого повинно було виповнитися лише двадцять років – занадто молодий, але вже сміливий, звитяжний, нескорений…. Підлий ворог, вдершись зі зброєю на нашу квітучу землю, 22 лютого вбив захисника України неподалік села Дубово-Василівка Донецької області.
Який пекучий біль відчувала мати Олександра Діана Вікторівна, яка зранку ще не знала про загибель сина, а її колеги по роботі вирішили привітати жінку з нагоди ювілею хлопця шампанським! І тут через годину «чорне провалля» від несподіваної звістки – сонячний та романтичний Сашко, потрапивши під ворожий обстріл, більше ніколи не всміхнеться до рідної матусі….
Діана Вікторівна, ковтаючи гірки сльози, все ж розповіла журналісту інформаційної агенції «Юг.Today», яким був її старший син.
Олександр народився в Ізмаїлі 24 лютого 2003 року. У місті закінчив дев’ять класів школи №2. Сашко з дитинства був романтиком, йому були притаманні інтелігентність, вихованість по відношенню до жінок, співчуття безпритульним тваринам. Більш того, хлопець тяжів до прекрасного: ще з п’яти років відвідував Ізмаїльську дитячу художню школу, був талановитим учнем та хорошим портретистом. Діана Вікторівна повідомила нам, що в її старшого сина є чимало нагород та дипломів з багатьох конкурсів. Роботи Сашка відправляли навіть до Болгарії. Тонка натура хлопця в дитинстві не дозволила займатися боротьбою, але згодом його величезна любов до рідної землі спонукала стати на її захист.
Мати військового повідомила нам, що після школи Олександр продовжив навчання в Ізмаїльському медичному коледжі (колишньому медичному училищі). Але після другого курсу хлопець зрозумів, що медицина – не його покликання, бо ж мріяв стати військовим. Напередодні широкомасштабного вторгнення рф на територію Україні Сашко подав документи до навчального закладу Миколаєва, аби стати дипломованим морським піхотинцем.
Але коли на терени рідної України ступив чобіт російського окупанта. Сашко не вагаючись у перший день війни приєднався до територіальної оборони Одещини, бо ж знав, що у важкий момент для країни повинен стати її захисником.
Діана Вікторівна підкреслила, що військова служба дуже змінила Сашка, відшліфувавши його романтичний темперамент до війни. Перед собою жінка побачила вже справжнього дорослого чоловіка, який був організованим, став ще більше піклуватися про молодшу сестру Тетяну та матір, взявши обов’язок поратися по домашньому господарству на себе. Однак певні риси характеру в хлопця залишилися незмінними: його доброта, теплі стосунки з молодшою на півтори роки сестрою.
«Тетяна теж навчається в медичному коледжі на фельдшера. Брат та сестра були дуже близькими, мали спільних друзів. Росли як близнюки, бо різниця між ними маленька – всього півтора року», – зізнається Діана Вікторівна.
Жінка згадує святкування цього Нового року в їхньому домі. Каже, що відмічали свято якось по-особливому.
«Я дивилася на Сашка, його друзів, і у мене було таке відчуття, що це наше останнє свято, тому що воно було таким дружнім та теплим», – поділилася своїми спостереженнями жінка.
А вже в кінці січня Олександр потрапив на гарячі напрямки Донеччини. Хлопець дуже рідко виходив на зв’язок, тому довге мовчання від сина не стривожило матір.
А коли чорний ворон смерті постукав до родини, серце матері здригнулося від болю, що вже немає їхнього єдиного чоловіка в сім’ї, який мав по-справжньому вже дорослу мрію – купити власне авто. І ще Діана Вікторівна понад усе на світі боїться розповісти про загибель улюбленого онука своїй 85-річній матері, яка просто може не витримати такого страшного удару долі…
На жаль, серце воїна зупинилося за два дні до його двадцятиріччя, але Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо.
Колектив інформаційної агенції «Юг.Today» висловлює глибокі співчуття рідним та близьким Олександра Ільюка.
Вічна пам’ять Герою, який не шкодуючи власного життя захищав наш мирний сон і наше щасливе майбутнє.
Інна ДЕРМЕНЖІ
