«Якщо не ми, то хто?»: як успішний пластичний хірург з Одеси став відчайдушним волонтером Кілії
Одеський лікар естетичної медицини Валентин Волочанський, що вже більше дванадцяти років повертає красу жінкам Одещини й не тільки, у кінці березня минулого року за покликом серця долучився до активістів волонтерського центру міста Кілія Ізмаїльського району, який очолює Тетяна Гавриленко.
Медик (за фахом – хірург) зараз працює в одеському косметологічному центрі «Золотий лотос», в поліклініці Кілії здійснює приватний дермато-косметологічний прийом пацієнтів стосовно новоутворень на шкірі, які за клінічними показниками можна видалити. Між щільним графіком медичної практики Валентинові вдається активно займатися волонтерською діяльністю. Він добре обізнаний у потребах наших бійців із найгарячіших напрямків на сході та півдні України.
Як краса рятує світ, а відданість та патріотизм гарантує стовідсоткову Перемогу України в цій кровопролитній війні з російськими загарбниками, журналіст інформаційної агенції «Юг.Today» дізналася на прикладі життєвого панно, надзвичайної енергії та незламності Валентина Волочанського, який непохитний у тому, що «українською сміливістю захоплюватимуться всі нації світу ще багато століть поспіль».
Хотів вилікувати онкохвору бабусю
Медичний фах Валентин обрав не за збігом життєвим обставин, бо виріс у родині, де не було лікарів. Чоловік родом із найпівнічнішого колишнього району Одеської області – Савранщини. Ще в шкільні роки юнакові довелося спостерігати за довготривалим тяжким перебігом онкології в рідної бабусі. Саме тоді Валентин прийняв для себе остаточне рішення стати лікарем, аби рятувати життя безнадійно хворим людям. Тому після закінчення школи вступив до Одеського медичного інституту, де отримав спеціалізацію хірурга з університетським дипломом.
На на початку дев’яностих років минулого століття Валентин проходив інтернатуру в Одеській обласній лікарні, паралельно відбуваючи її заочний цикл у колишній лікарні «водників», розташованій у Кілії.
Мрія про власне родинне «гніздечко»
Ще під час навчання в медичному університеті Валентин познайомився з майбутньою дружиною Марією, уродженкою Кілії, яка теж отримала фах лікаря. Після закінчення вишу молодий хірург створив власну родину, а в 1996 році у подружжя народився син-первісток. На той час родина з маленькою дитиною проживала в гуртожитку.
Аби придбати житло в Одесі, чоловік вимушений був перекваліфікуватися на суднового лікаря та піти в рейси. Протягом трьох із половиною років Валентинові вдалося зібрати на квартиру та придбати її недалеко від узбережжя Чорного моря в Одесі.
До сфери косметології привела дружина
Валентин, зробивши крайній рейс, присвятив півроку тому, щоб віднайти себе. Його дружина Марія на той час вже протягом декількох місяців була співробітницею фірми, що займалася постачанням професійної французької косметики для салонів краси.
«Мене запросили на співбесіду до медичного центру «Золота середина», що незабаром мав відкритися. Все склалося вдало – певні характеристики з мого резюме сподобалися власникам клініки. Але вони поставили умову: аби приступити до робити, треба буде за власний рахунок відвідати курси з косметології (контурної ін’єкційної пластики, ботулінотерапії та мезотерапії) в декількох країнах Європи та Києві.
Мені довелося решту грошей, що залишились після останнього рейсу, вкласти в своє вдосконалення в сфері косметології», – зізнався медик.
За плечима Валентина – дванадцятирічний досвід роботи в медичному центрі пластичної естетичної хірургії та косметології «Dr. Mozart», клініці «Олімпія» тощо. Лікар естетичної медицини на початку своєї кар’єри проводив огляд пацієнта, з’ясовував причини його звернення, працював разом із пластичним хірургом, коли проходила первинна реабілітація людини після операції.
Звичайно, здебільшого пацієнтками Валентина були жінки. Він завжди використовував в своїй роботі неінвазивні методи для досягнення найкращих результатів.
Естетична медицина має бути доступною для всіх
За словами Валентина, наразі в Україні діє програма комплексного безоплатного лікування опіків і рубців для людей, які постраждали внаслідок бойових дій. До проєкту «Неопалимі» залучено сьогодні чотирнадцять приватних клінік, що допомагають лікувати людей. Дві з них – хірургічні, а дванадцять надають лазерну допомогу та лікують препаратами.
«Клініка, де я працюю, теж пропонує бійцям ЗСУ безкоштовно пройти певні види процедур косметології, якщо це не потребує наркозу чи пересадки шкіри», – повідомив нам лікар.
Більш того, маючи вже чималий досвід роботи з видалення новоутворень на шкірі, з власної ініціативи медик, наприклад, проводив ці процедури майже безкоштовно для пенсіонерів, звичайно, після візуалізації новоутворення та гістологічного дослідження.
«Кожна з моїх пацієнток унікальна та особлива. Але найголовніше в моїй роботі те, що, маючи певний досвід практики з малоінвазивними техніками в косметології, є можливість повернути час назад, на три – п’ять років зробити жінку молодшою. Це якісно впливає на її особисте життя, інколи навіть змінюються стимули на майбутнє», – підкреслив важливість своєї професії Валентин Волочанський.
«Якщо не ми, то хто?»
Початок березня минулого року ознаменувався для родини Волочанських переїздом до рідного міста дружини – Кілії, де залишився затишний батьківський будинок. Примусило залишити квартиру в Одесі те, що літня матір Марії не витримувала звуків роботи сил ППО на узбережжі, недалеко від якого знаходиться квартира родини. У жінки похилого віку в ці моменти критично піднімався тиск. А в Кілії, хоч і лунали сигнали повітряної тривоги, на щастя, не було чутно вибухів та прольотів ворожих ракет.
Тоді Валентин усвідомлював, що країні під час війни треба було допомагати в будь-якій спосіб. Побачивши оголошення кілійських волонтерів у соціальних мережах, медик разом із молодшою донькою, яка зараз навчається в одинадцятому класі, розпочав свою волонтерську діяльність з плетіння маскувальних сіток. У волонтерському центрі Кілії Валентин і познайомився з керівницею громадської організації «Захистимо разом» Тетяною Гавриленко.
«Дізнавшись, що я лікар, Тетяна залучала мене до сортування гуманітарної медичної допомоги. Згодом підтримки потребували вимушені переселенці з Херсонщини та Миколаївщини. Я на власному автомобілі перевозив з обласних волонтерських центрів продукти харчування, медикаменти та інше.
Перший час навіть купував велику партію турнікетів натовських зразків для ЗСУ з Англії за допомогою свого колишнього співкурсника, який проживає в цій країні. Вони були на той час дефіцитом. Наразі «з-під землі» доводиться діставати знеболювальні для наших бійців. Із настанням холодів хлопці просять також теплий одяг, генератори, «Старлінки» для зв’язку тощо», – розказав нам медик.
Валентин знає реалії фронту, бо ж активно поповнює фонди музею російсько-української війни 2014-2022 років, який створюють на базі волонтерського центру Кілії. Українські захисники, починаючи з Бахмутського напрямку та закінчуючи Херсонщиною, на знак подяки за гуманітарну допомогу надсилають лікареві ворожі артефакти – шоломи, бронежилети, сухпайки, залишки мін, шматки дронів тощо. Окрім того, захисники України передали чоловікові уламок снайперської гвинтівки росіян, окопний ніж від «втомленого вагнерівця» під Бахмутом.
Ми поцікавилися у Валентина, як йому вдається поєднувати медичну практику в Одесі й Кілії з надважкою волонтерською роботою, чи має можливість приділяти достатньо часу родині. Лікар із посмішкою відповів, що його рідні знають непорушну істину для нього, що спонукає його й надалі волонтерити, – «Якщо не ми, то хто?». Тому сім’я, яка в кінці серпня вже повернулася до Одеси, підтримує Валентина в усьому, що він робить.
Сподівання вже повноцінного члена клубу «п’ятидесятників»
Саме з такого жарту розпочав Валентин, коли ми спитали у нього про плани на майбутнє. Минулого року чоловікові виповнилося п’ятдесят років, тому він каже, що вступив вже до своєрідного клубу «п’ятидесятників». Він зізнався нам, що після Перемоги мріє відкрити власний медичний центр, де буде можливість вже навчати молодих. Бо ж у лікаря є викладацький досвід на профільних семінарах з косметології.
Водночас медик має плани щодо волонтерства. Йому дуже хочеться придбати для Збройних Сил України танк «Leopard», але, жартівливо додає наш співрозмовник, провести його до країни під виглядом «газонокосарки».
Мешканцям півдня Одещини у кінці нашого спілкування лікар естетичної медицини Валентин Волочанський порадив вірити в ЗСУ, бо все буде Україна!
«Після нашої Перемоги країну необхідно буде відбудовувати. У неї блискуче майбутнє, бо тут живуть відчайдушні та прекрасні люди, які з гідністю відстоюють незалежність України. Напевне, українською сміливістю захоплюватимуться всі нації світу ще багато століть поспіль», – впевнений Валентин.
Інна ДЕРМЕНЖІ
