Як угода про надра вплине на Одещину: пояснення політолога
Підписана між Україною та США стратегічна угода у сфері розвідки та видобутку природних ресурсів — це лише перший крок. Офіційно документ ще не оприлюднено, однак за наявною інформацією він може закласти основу для інвестиційного прориву в окремих регіонах — передусім, в Одеській області. Водночас цей договір викликає питання: чи дійсно це інструмент післявоєнної відбудови, чи прихований ризик залежності – про це журналістам Новини.LIVE розповів політолог Олексій Буряченко, передає видання «Південь сьогодні».
Розмови про ресурсну співпрацю точаться не перший місяць. Ідея створити фонд спільного освоєння надр була запропонована Україною ще в середині 2023 року. Тоді вона не отримала розвитку — США не були готові до прямих зобов’язань, зокрема напередодні президентських виборів. Тепер ситуація змінилась. Ініціативу підтримують в команді Дональда Трампа, які бачать в угоді можливість і для геополітичного, і для економічного посилення США.
«Вона може по факту стати фундаментом для нашої післявоєнної відбудови. Концептуально це цікава ідея, яку ще Україна пропонувала адміністрації Байдена. Але на той момент команда Байдена, мабуть, не порахувала це електорально для себе цікавим», — пояснює політолог Олексій Буряченко.
Формально Вашингтон поки не коментує деталі документа, однак українська сторона розраховує, що документ стане не лише правовим інструментом, а й політичним сигналом. Для Києва — це підтвердження довіри, для Вашингтона — привід говорити про стратегічну присутність у тимчасово окупованих регіонах, де найбільше цих надр. Особливо в умовах можливої паузи у військовій підтримці.
Угода може мати безпосередній вплив на південні регіони України. Йдеться насамперед про Одещину, яка має стратегічну інфраструктуру — порти, логістику, вихід до Чорного моря. Відкриття доступу до надр на півдні стане поштовхом до нової хвилі економічної активності. Законодавчо передбачено, що частина рентної плати від видобутку природних ресурсів надходитиме до місцевих бюджетів — це створює можливості для цільових програм розвитку.
«В межах будівництва нових інфраструктурних проєктів або пріоритетної експлуатації буде запитуватись думка агенції, яка буде створюватись між Україною та США. Якщо ми говоримо про абсолютно новий підхід до георозвідки і добування, то це буде розвиватися найпотужніше. А враховуючи, що монопольна інфраструктура морська є тільки в Одесі та в одеському регіоні, це автоматично буде призводити до модернізації портової, залізничної та автомобільної інфраструктури», — зазначає експерт.
Ключовим фактором стане не лише технічна реалізація, а й прозорість процедур: доступ до геоданих, конкуренція в тендерах, контроль за екологічними наслідками. Усі ці компоненти мають бути прописані в остаточному тексті угоди, щоб ми мали певну гарантію безпеки.
Переговори проходили у кілька етапів. Перший варіант угоди, запропонований США, містив низку неприйнятних пунктів. Йшлося про можливе нав’язування боргових зобов’язань у розмірі до 300 мільярдів доларів та автоматичне продовження умов без згоди України. Це викликало серйозний спротив з боку української переговорної групи. Неофіційно Київ дав зрозуміти партнерам: така редакція не отримає підтримки ані в уряді, ані в парламенті.
«Текст угоди не був підписабельним. Все ж чому Україна має визнавати той борг, якого по факту немає? Його вже прибрали. Є навіть певні цікаві просування. Тому я б не сказав, що ми стояли на місці і що урядова команда слабко пропрацювала. Навпаки, пропрацювала непогано», — коментує політолог Олексій Буряченко.
Після цього сторони повернулися до формату рамкової угоди. В оновленій версії вдалося зафіксувати декілька принципових умов: реінвестування доходів в Україну протягом перших десяти років, можливість зупинки дії угоди за погодженням обох сторін. Ці положення стали компромісом, що дозволив продовжити роботу над текстом без остаточного його підписання.
На сьогодні модель фінансування виглядає як двосторонній фонд. Українська сторона вносить частку у вигляді доступу до надр та інфраструктури, американська — технології, управлінські рішення та фінансування. Однак остаточна конфігурація ще не визначена. Невідомо, хто контролюватиме ключові рішення — уряд чи міжнародна рада. Також не оприлюднено механізм розподілу прибутків — це викликає занепокоєння з боку експертів.
«Якщо угода не відповідатиме національним інтересам — вона парламент не пройде. Це очевидно», — наголошує експерт.
Україна має намір наполягати на збереженні суверенного контролю за природними ресурсами та прозорості всіх рішень. Саме ці вимоги стануть лакмусовим папірцем для того, чи дійсно йдеться про партнерство, а не про експлуатацію. Оприлюднення фінальної версії документа буде ключовим тестом для всіх сторін.
