Як селяни на Одещині повставали проти московсько-більшовицького гніту у 1919–1923-х роках
На півночі сучасної Одеської області — у Балті, Бірзулі (Подільську), Ананьєві, Саврані та довколишніх селах — у перші роки радянської влади точилася справжня війна селян проти московсько-більшовицького режиму. Про селянські повстання розповіли у дописі Першого міжрегіонального територіального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установ Українського інституту національної пам’яті в м. Одеса, передає видання «Південь сьогодні».
Рушієм повстань стало гасло: «Землю — тим, хто її обробляє! Без комун і продзагонів!»
1919: перші спалахи
Весна–осінь 1919 року — коли червоні встановлюють владу на Одещині, селяни Балтського та Ананьївського повітів виступають проти продрозверстки (спосіб заготівлі сільськогосподарської продукції радянською владою шляхом реквізиції, як частина «продовольчої диктатури» – Авт.).
У липні–серпні в околицях Балти діють повстанські загони під керівництвом місцевих старшин — Якова Кошового, Григорія Кошового, С. Гризла, а також отаманів, що підтримували УНР.
Вони громлять продзагони, повертають відібране зерно, а в селі Піщана 28 серпня 1919 року знищують склад продовольства, призначений на відправку до Москви.
1920: отаман Семен Заболотний і визвольний рейд на Балту
Найпотужніша хвиля повстань — весна 1920 року. Отаман Семен Заболотний — уродженець Голованівщини, колишній старшина Армії УНР, об’єднує кілька загонів у Балтському, Ананьївському та Бірзульському повітах.
23 квітня 1920 року — повстанці Заболотного входять до Балти, роззброюють червоний гарнізон і визволяють арештованих. Після короткого бою червоні тікають у напрямку Ананьєва.
У Балті проголошено відновлення української влади. Над містом, за спогадами очевидців, з’явився жовто-блакитний прапор.
Звідти повстанці рушили на північ — до Ананьєва і Бірзули.
Під Бірзулою (нині Подільськ) у травні 1920 року відбувся запеклий бій із частинами 45-ї стрілецької дивізії Червоної армії. Повстанці зазнали втрат, але більшість відійшла в Савранські ліси.
Радянські каральні загони під командуванням чекіста Івана Муріна проводять «зачистки» в селах Піщана, Пужайкове, Кодима, розстрілюючи понад 150 селян, запідозрених у співпраці з отаманами.
1921–1923: «тиха війна»
Після поразки УНР і закінчення Польсько-української війни в регіоні залишається партизанська мережа. Повстанські загони продовжують діяти в Савранських лісах, у селах Тридуби, Голованівськ, Кіндратове, Писарівка.
Основна тактика — нічні напади на продзагони, саботаж хлібозаготівель і поширення відозв «До селян Поділля і Одещини», які закликали боротися за «землю без комун».
Згідно з архівними звітами губЧК (Губернська надзвичайна комісія – Авт.), лише у березні 1922 року у Балтському повіті було зафіксовано понад 30 збройних сутичок з «бандами Заболотного, Пшонника, Кощового».
1930: останні спалахи
Під час колективізації в селах Піщана, Любашівка, Зелені Кошари відбуваються стихійні «жіночі бунти» — жінки зривали збори, виганяли уповноважених, ховали інвентар.
У звітах Одеського обкому КП(б)У (обласний комітет Комуністичної партії України – Авт.). згадується: «Балтський район — найнебезпечніший осередок опору колгоспному будівництву».
Після цього десятки селянських родин були вислані до Казахстану та на Північ.
«Тисячі селян Одещини загинули без імен у каральних акціях, проте історія пам’ятає: Семен Заболотний, Яків Кощовий, С. Гризло, Пшонник — це не «бандити», а люди, які боролися за хліб і свободу. Їхній рух — частина великої української селянської революції, що прокотилася нашими землями 1917–1933 рр. Це — коріння сучасного прагнення до волі, справедливості й незалежності», — зауважують в установі.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – з допису Першого міжрегіонального територіального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установ Українського інституту національної пам’яті в м. Одеса
