Екологічний контроль на прикордонних територіях українського Придунав’я: «сім няньок» – і всі «без очей»…
Як уже неодноразово повідомляло наше видання, 20 січня ц.р. у дунайському порту Джурджулешти (Молдова) спалахнув резервуар для зберігання шроту соняшнику місткістю 1100 тонн. Пожежа була настільки сильною, що молдавські екстрені служби ліквідували її три доби. Примітно, що це була вже друга подібна пожежа в порту за короткий проміжок часу: раніше, 16 січня, у Джурджулештах спалахнув і обрушився інший резервуар для зберігання шроту.
Пожежа, що сталася 20 січня, отримала у Молдові гучний політичний та громадський резонанс. Розслідуванням причин та наслідків цієї події зайнялися центральні органи влади та правоохоронні структури Молдови, у тому числі Генеральна прокуратура та МВС. Зокрема, як заявила міністр внутрішніх справ Молдови Ганна Ревенко, ситуація в порту Джурджулешти ставить під загрозу критично важливу інфраструктуру та довкілля; більше того, через екологічну небезпеку можуть постраждати й міжнародні відносини Молдови з сусідніми державами.
Окремо слід зазначити, що друга пожежа в порту призвела до викидів в атмосферу шкідливих речовин: наприклад, молдавські служби зафіксували у повітрі вміст фенолу, який у 2,2-3,8 рази перевищував норму. Місцевому населенню рекомендували носити захисні маски.
Як відомо, порт Джурджулешти знаходиться прямо на кордоні з Україною і безпосередньо сусідить з Ренійською громадою. Якщо врахувати той факт, що Україну та Молдову також об’єднує Дунай, то будь-яке забруднення повітря, ґрунту та річки на цій території може стати спільною екологічною проблемою для двох держав. І пожежі в молдавському порту стали переконливим підтвердженням високої ймовірності таких загроз.
«Пожежа на кордоні з Україною? Яка пожежа? Вперше чуємо…»
У цьому зв’язку виникає низка важливих питань. Як відреагувала українська сторона на ситуацію у Джурджулештах? Чи готові в принципі відповідні служби Ренійської громади та Одеської області оперативно діяти за таких обставин? Як вплинув воєнний стан на роботу системи екологічного контролю в Україні?
Відповіді на ці питання спробував отримати кореспондент ІА «Юг.Today». І, забігаючи наперед, дозволимо собі зізнатися: зібраний матеріал буквально шокував нас. Журналісти давно звикли до того, що чиновники часто перекладають відповідальність один на одного і таким чином створюють «класичну» ситуацію, виражену народною приказкою «у семи няньок дитя без ока». Однак у цьому випадку ми зіткнулися з більш кричущою картиною. Як з’ясувалося, самі «няньки» вважають за краще залишатися «без очей», забезпечуючи собі зручну позицію: нічого не бачу, нічого не знаю… А що там дитя? Яке дитя?..
Автор цих рядків, звісно, розпочав своє опитування з місцевого рівня. Але мені одразу дали зрозуміти, що я звернувся не за адресою. Процитуємо отримані коментарі у тій послідовності, в якій вони прозвучали.
Начальник відділу земельних відносин та екологічних питань апарату виконкому Ренійської міськради Володимир Кромкін: «Так, у назві нашого відділу є слово «екологія», але ми не займаємося екологічними питаннями – ми просто не маємо таких повноважень. Відповідно, ми не ведемо якусь роботу з екологічного спрямування. Ми навіть не підтримуємо контактів із обласними чи районними природоохоронними службами. Законодавство за останні роки змінилося, але поки що не прийнято підзаконних актів та інших документів, які б дали місцевим радам певні повноваження у сфері екології. Наскільки я знаю, служба екологічного контролю діє у складі Ренійської філії Адміністрації морських портів України. Але вона обслуговує лише територію та акваторію порту. І ця служба навряд чи здатна самостійно провести якісь дослідження шкідливих викидів в атмосферу, землю чи воду. Для цього до Рені мають приїхати спеціалісти, оснащені необхідним обладнанням. У нашій громаді таких спеціалістів та такого обладнання немає».
Колишній головний санітарний лікар санепідемстанції Ренійського порту, нині – завідувач санітарно-карантинного відділу Одеського обласного центру контролю та профілактики захворювань МОЗ України Микола Спину: «Вперше чую, що в порту Джурджулешти була пожежа… Взагалі-то я стежу за подібними ситуаціями, дивлюсь Фейсбук і так далі. Але про пожежу в Джурджулештах, а тим більше про шкідливі викиди в атмосферу, жодної інформації не бачив. Дивно, звісно. Ми тут – поруч … Але, як би там не було, наш відділ не займається захистом довкілля. Наше головне завдання – захист території України від завезення та розповсюдження особливо небезпечних інфекцій. Зокрема, ми також можемо дослідити якість та епідемічну безпеку питної води на території порту Рені (до повноважень вищезгаданого обласного центру також належать радіаційний моніторинг та дозиметричний контроль по всій Одещині, контроль якості та безпеки харчування в закладах соціальної сфери та інші повноваження – Прим. авт .). Що стосується фітосанітарного, ветеринарного та санітарно-епідеміологічного контролю, то цими напрямками діяльності зараз займається Державна служба з питань безпеки харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба України)».
На моє запитання про те, хто повинен чи міг би здійснити в Ренійській громаді оперативні виміри рівня забруднення атмосферного повітря, Микола Спину просто розсміявся і сказав: «Що ви кажете? Держпродспоживслужба не має тут лабораторії, ви що! Ні, це неможливо. Навіть у Ренійському порту скоротили екологічну службу. І коли судно заходить до порту, екологи вже не можуть його перевірити – на борт піднімаються лише співробітники ветеринарної служби та сільгоспкарантину. Ось і весь контроль».
«У Рені взагалі нема лабораторій – ми абсолютно «голі»!
Колишній головний державний санітарний лікар колишнього Ренійського району, а нині співробітниця відділу санітарного контролю Держпродспоживслужби у Ренійській громаді Тетяна Сагіна: «Я займаюся запобіганням занесення особливо небезпечних інфекцій на територію України та не відповідаю за екологічний напрямок. Проте, звісно, я не можу бути байдужою до подібних питань. Зокрема мене дуже цікавить Закон «Про систему громадського здоров’я», ухвалений у вересні минулого року. Чому я про це говорю? Раніше санепідемслужба керувалася законом про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Наразі цей закон не діє. У новий закон переклали частину норм старого закону, і зараз ці норми перебувають під юрисдикцією МОЗ. Проте правова проблема полягає в тому, що МОЗ не має контролюючих функцій. Ці функції розподілили між різними органами влади, але мене бентежить насамперед те, що санепідемслужба, яку, як відомо, свого часу просто ліквідували, тепер входить до складу Держпродспоживслужби та належить до ветеринарного контролю. Тобто епідемічні питання залишилися у компетенції МОЗ, а санітарні – у компетенції ветеринарної служби. Саме вона сьогодні контролює якість харчових продуктів від їхнього виробництва до кінцевого споживача.
Тепер – з приводу контролю за рівнем забруднення повітря. Наскільки мені відомо, цим займаються лабораторні центри МОЗ. А як можуть місцеві органи Держпродспоживслужби проводити дослідження повітря, якщо вони не мають власних лабораторій? За фактом у нас взагалі немає адекватного екологічного контролю – він існує лише на папері та у звітах чиновників. Я давно дійшла висновку: якщо в системі контролю немає хоча б однієї ланки, то різні служби не можуть навіть зтикати свою діяльність, не кажучи вже про взаємну відповідальність. Наприклад, я дуже сумніваюся, що в нашій країні здійснюється повноцінний радіаційний контроль. В Україні – кілька атомних електростанцій. Але зараз, в умовах воєнних дій та постійних відключень електроенергії, ми не знаємо, що у нас відбувається з радіаційною безпекою. Так, лабораторні центри регулярно звітують про відповідний моніторинг. А чи у них є сучасне обладнання для таких вимірів та досліджень? Велике питання…
Колись була така організація – служба спостереження та лабораторного контролю (ССЛК). Вона, зокрема, контролювала якість повітря та опадів, стежила за шкідливими викидами в атмосферу тощо. І якщо, скажімо, якийсь завод у Румунії отруїв повітря, і отруйний дим вітром принесло в Україну, то все це фіксувалося. Сьогодні нічого цього нема. Не знаю, як у Києві та інших великих містах, але на місцевому та регіональному рівні вже давно не ведуться виміри шкідливих викидів у повітря, воду чи ґрунт. Ви знаєте, я з 2012 року – офіційно на пенсії (хоча продовжую працювати), і за ці роки було закрито та ліквідовано безліч лабораторій – ветеринарних, санітарно-епідемічних, радіаційних та інших. А яка була лабораторна база у порту! Все зникло. І все це залишається незатребуваним досі. Немає навіть фахівців – їх просто не готують. У всякому разі, не готують у необхідній кількості.
Певною мірою ці функції виконує ДСНС, але їхнє основне завдання – не регулярний контроль, а запобігання та ліквідація надзвичайних ситуацій. Навіть обладнання, яке було в Рені по лінії санітарно-епідемічного контролю, пішло в Болград. І зараз у Рені немає жодних лабораторій та засобів екологічного контролю – ми абсолютно «голі». А ми тут розташовані на стику трьох держав – України, Румунії та Молдови. Тобто потенційних загроз вистачає з усіх боків. Проте складається враження, що наші центральні органи влади навіть не думають про це. Водночас усі люблять обговорювати євроінтеграцію України. Де вона, ця євроінтеграція? Та ми навіть не знаємо, що робити, наприклад, з інфекційним хворим, якого виявили на іноземному судні у Ренійському порту. Місцеву систему охорони здоров’я скоротили до жаху… Де утримувати цього іноземця? У ренійському ізоляторі, куди навіть страшно увійти? І таких питань – тисячі…
Повертаючись до нашої теми, я вважаю, що нам потрібна єдина служба з контролю якості атмосферного повітря. Але її створення – дуже складна, довга і витратна справа. Якщо в Україні і з’явиться така служба, то лише за сприяння та фінансування з боку наших міжнародних партнерів».
«У нас немає жодної інформації з вашого питання…»
Не отримавши конкретної інформації на місці, ми вийшли на регіональний рівень – зателефонували до центрального офісу Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Одеська та Миколаївська області). Нам відповіла інспектор міжрайонного відділу природних ресурсів в Одеській області Тетяна (прізвище не назвала). У розмові з нею ми поставили такі питання. Чи мають фахівці екологічних служб України будь-яку інформацію про те, як вплинули наслідки пожежі в порту Джурджулешти на територію та населення Одеської області та Ренійської громади зокрема? Чи виникла у зв’язку з цим екологічна загроза для прикордонних районів нашої країни? Чи виїжджали до Ренійської громади українські фахівці та чи проводили вони дослідження рівня шкідливих викидів в атмосферу з боку Молдови? Якщо так, то які результати показали ці дослідження? Якщо ні, то чому екологічні відомства України не відреагували на цю ситуацію?
«У мене немає жодної інформації щодо цього питання, – повідомила наша співрозмовниця. – До нашого відділу така інформація точно не надходила. Можливо, вона надходила до інших відділів, але я не знаю. У Рені є наш інспектор, але його відправили у простій. Справа в тому, що на час воєнного стану всіх місцевих державних екологічних інспекторів відправили у простій. Тобто нині районні інспектори фактично не працюють. Як я розумію, фінансування, яке виділялося на їх утримання, спрямоване на потреби оборони. А щоб ми якось відреагували на наслідки пожежі в Джурджулештах, наше відомство мало отримати якесь повідомлення, скаргу чи щось подібне. Але ми нічого не отримували. Тож і не реагували. Але ви можете залишити свій номер телефону і вам передзвонять».
Незабаром після цієї бесіди до нашого кореспондента зателефонувала начальник відділу міжрайонного реагування в Одеській області Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу Марія Шакунова.
«Я вперше чую про це від вас. Наш ренійський інспектор справді перебуває у простої, але ми з ним зв’яжемося і дізнаємося про ситуацію з приводу пожежі в молдавському порту Джурджулешти. На даний момент ми нічого не знаємо про те, що там відбувається (телефонна розмова відбулася 24 січня 2023 року – Прим. авт.). Таку інформацію нам має надати Держслужба з надзвичайних ситуацій України (ДСНС), проте ми від них поки що нічого не отримували. Тому я не можу щось коментувати стосовно загрози для здоров’я мешканців Ренійської громади чи інших суміжних громад. Можу сказати одне: у випадках, коли відбувається забруднення атмосферного повітря токсичними речовинами, зокрема під час пожеж, виміри рівня цих речовин зобов’язана здійснювати Держпродспоживслужба, а не екологічна інспекція. У наших лабораторій – інша спрямованість: вони контролюють лише стаціонарні джерела забруднення повітря. Простіше кажучи, коли дим йде із труби на виробництві і таке інше. Держпродспоживслужба займається виміром фонових показників забруднення повітря. Ось у чому різниця.
Судячи з вашої інформації, під час пожежі в молдавському порту вітер дув не в бік України, тобто забруднюючі речовини на територію нашої країни не потрапили. Відповідно, факт забруднення атмосфери не зафіксовано. Не було факту – не було й інформації. У всякому разі, я саме так уявляю собі цю ситуацію. Наприклад, коли горів Дунайський біосферний заповідник, ДСНС інформувала екологічну службу у повному обсязі. Але у вас в Рені – інший випадок. А якщо пожежу в Молдові вже ліквідовано, то українська сторона тим більше не реагуватиме на неї», – розповіла Марія Шакунова.
«Ми, чиновники, зазвичай працюємо так: насамперед вивчаємо власні повноваження»
Цікаво, що у Департаменті державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення Держпродспоживслужби, куди ми також додзвонилися, рішуче спростували слова чиновників екологічної інспекції Південно-Західного округу.
«Почнемо з того, що ви недооцінюєте повноваження місцевих органів влади, зокрема з екологічних питань. Сьогодні органи місцевого самоврядування мають дуже широкі повноваження. Почитайте бодай статтю 16 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», – заявила головний спеціаліст департаменту Лілія Анатоліївна (прізвище не назвала). – Я не знаю, як вам подала інформацію екологічна служба. Але ми, чиновники, зазвичай працюємо так: насамперед ретельно вивчаємо власні повноваження та повноваження інших відомств. Рекомендую вам вивчити Закон «Про охорону атмосферного повітря», ухвалений ще 1992 року. У 2021 році до нього було внесено зміни. Там перераховано органи, уповноважені здійснювати контроль за станом повітря. І в кожного з цих органів є положення, що регулюють їхню діяльність. У цих положеннях також чітко прописано, хто за що відповідає. Так от, я думаю, що екологічна інспекція Південно-Західного округу чомусь не бажає виконувати свої прямі обов’язки та перекладає відповідальність на інші служби.
Хочу наголосити, що Держпродспоживслужба веде контроль лише за тими викидами в атмосферу, які здійснюють суб’єкти господарювання. Ми відповідаємо лише за це. Ні до моніторингу якості повітря, ні, тим більше, до досліджень шкідливих атмосферних викидів під час надзвичайних ситуацій наше відомство не має жодного стосунку. Моніторинг забруднення повітря належить до компетенції екологічної інспекції. Саме тому у нас немає і не може бути жодної інформації про наслідки пожежі у Джурджулештах для території України».
Отож-бо обійдемось без фінальних висновків. Кожен читач зробить свої висновки сам.
А поки що – завіса. Виставу закінчено…
Андрій ПОТИЛІКО
Фото ілюстративне
