Як на півдні Одещини розвивалося виноробство
Виноробством на території півдня сучасної Одещини займалися ще багато тисячоліть тому. Перші переселенці, елліни, садили в благодатний ґрунт лозу, привезену з далекого Мілета. У Стародавній Тирі було широко розвинене виноградарство. І ці вина мали попит далеко за межами Еллади. Про те, як розвивалося виноробство в наших краях вже у ближчі до нас часи, розповіли у Болградському історико-етнографічному музеї, передає видання «Південь сьогодні».
До речі, нагадаємо, що сьогодні, 14 лютого, своє свято – Трифон Зарезан – відзначають виноградарі та винороби.
Одними з перших понад 200 років тому виноробством стали займатися переселенці зі Швейцарії, які заснували тут колонію Шабо. Саме швейцарські колоністи першими на цих землях почали вирощувати технічні сорти винограду та виробляти високоякісні вина. Швейцарці були першими на півдні Одещини, хто почав обрізати лозу. А ще вони привезли із собою лозу європейських сортів: Шаслу, Піно Нуар та інші.
У Швейцарському місті Шебр відкрито пам’ятник «Обоз надії». Він присвячений швейцарцям, які у ХІХ столітті заснували у Бессарабії колонію Шабаг (Шабо).
Ініціатором переселення був учений-ботанік Луї Тардан. Побувавши у Буджаку, він прийшов від нього в захват:
«Якщо хочете побачити рай на землі, краще не знайдете місця. Поспішайте на родючі землі, де виноградні лози встигають дозрівати рано».
Він же й очолив групу з 30-ти перших швейцарців-колоністів, які везли з собою виноградну лозу, невеликий прес і технології виноградарства та виноробства. Швейцарські колоністи першими у Буджаку стали виготовляти високоякісні вина, коньяк та шампанське. Незабаром вони стали одними з найкращих у країні.
1823 року губернатор граф Михайло Воронцов відвідав Шабо. Він почав просувати виноробство на південь Одещини.
Історія виноградарства на землях Буджака починається в другій половині ХVІІІ століття, коли переселенці з Болгарії привозили з собою вози з виноградною лозою. Адже виноградарством у Болгарії займалися багато століть.
У ХІХ столітті ця традиція у переселенців збереглася. Тому в багатьох селах півдня Одещини було розвинене виноградарство. Це було зумовлено збереженням на нових територіях давніх балканських традицій розвиненого виноградарства та виноробства.
Виноград садили зазвичай навесні, але іноді й восени. Перед посадкою грунт орали плугами на глибину 25 сантиметрів. Між рядами 1,5 метри, а від куща до куща 1 метр. На місце посадки куща ставили мітку з очерету. При посадці саджанець встановлювали так, щоб верхнє вічко черешка знаходилося на рівні ґрунту. Після утрамбовування землі навколо нижньої частини черешка верхню обрізали, насипали горбок землі та встановлювали очеретину. Висаджені живці винограду починали плодоносити через 2 роки на 3-й і плодоносити продовжували 40 і більше років. Після чого виноградник треба було викорчовувати та посадити новий.
Обрізання винограду проводили ранньою весною, після розмерзання ґрунту. Виноградна лоза після обрізки використовувалася як паливо, особливо для випікання хліба.
Обприскування проводилося мідним купоросом та вапном.
Коли виноград дозрівав, його збирали лише вручну, у спеціальні ємності – шъръпънъ, тобто великі ящики, розширені догори, напівкруглої чи квадратної форми.
Ще на початку ХХ століття витискання винограду робили ручним способом. Для цього ретельно мили ноги, входили голими ногами в ємність і топтали виноград. Тиснули виноград також, попередньо склавши в мішки з рідким переплетенням ниток.
Отриманий муст (куль, шър) випускали зі спеціального отвору в нижній частині ємності в дерев’яні тази – діжки (каче), а потім переливали в бочки. З муста готували вино. Молоде вино було готове до вживання після 40 днів відстоювання у бочці.
Вижимки (джибрі), що залишилися, віджимали ще раз на спеціальних ручних пресах (тяскъ). За старих часів тяги виготовлялися місцевими ремісниками. Гвинти у них були дерев’яними, оскільки залізо коштувало дорого.
І в наш час у сонячні вересневі дні господарі викочують із підвалів пузаті бочки, миють їх, обдають парою, замішаною на листі волоського горіха. Виносять важкі преси, діжки, цебра.
І, як і тоді, жителі Буджака відзначають у лютому свято виноробства.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
