Любов до лози в наших ДНК: винороб з Одеси про справу життя, перспективи крафтових виробників та комплекс меншовартості
Едуард Городецький — винороб з Одеси у четвертому поколінні. Для нього створення вина – це справа для душі, що об’єднує навколо себе людей. Едуард є засновником та CEO «my Wine», ТОВ «Tiras Winery», а також директором департаменту вино-коньячного виробництва Bayadera Group. Про свій шлях до мрії, труднощі та потенціал крафтових виробників в Україні, комплекс меншовартості, виклики кліматичних змін та ставлення до справи винороб розповів журналістам видання «Південь сьогодні».
Почався професійний шлях Едуарда одразу після шкільних років, а мрія створити власну виноробню остаточно сформувалася після першої поїздки до Франції у 2004 році.
«Це була професійна поїздка, я тоді був молодим фахівцем, який ніколи не бачив нічого, окрім старих радянських винзаводів. У Франції я побачив виноробні, у тому числі невеличкі сімейні, і почав мріяти про власну», – згадує Едуард.
Близько 15 років ця мрія стигла, аж допоки Едуард не прийняв остаточне рішення полишити посаду керівника великого підприємства, аби присвяти себе власній справі. Водночас майбутня виноробня вже чекала на нього у селі Роксолани – на березі Дністровського лиману. Ніяк інакше, як склалися зорі, адже саме у цьому місці він мріяв побудувати власну виноробню.
«Я багато разів хотів починати, але не наважувався. Проте ця мрія жила, вона була дуже сильна, і в певний момент стала такою, що я не міг в собі її загасити. Наприкінці 2020-го, на початку 2021 року я остаточно вирішив, що готовий. Звільнився з посади керівника найбільшого підприємства, яким на той момент керував майже п’ять років, і пішов творити свій бренд, знайшов виноробню в місці мрії – це була занедбана радянська виноробня у селі Роксолани на березі Дністровського лиману. Саме на цьому місці я і мріяв це зробити, і поки ходив колами, щоб знайти ділянку, виявилось, що вона мене вже чекала в трьохстах метрах. І тоді я вирішив, що це знак – і придбав її».
Виноробня мала б запуститися вже у травні 2022 року, а восени підприємець планував посадку виноградників. Однак повномасштабна війна поставила все «на паузу».
Проте це не зупинило Едуарда від улюбленої справи – на сьогодні вина підприємця можна знайти на полицях мереж популярних українських супермаркетів та в ресторанах, а окрім того вони продаються у Японії, Данії, Естонії, трохи в Німеччині і вже місяць як у Великобританії, що винороб вважає своїм впевненим досягненням.
Створюють вина як із класичних сортів, як Шардоне, Піно Нуар, Піно Блан, Каберне Совіньйон, так й наших степових – Сухолиманський, Одеський чорний. На початку винороб дотримувався традиційного шляху, але з часом і досвідом, здобувши впевненість, почав експериментувати.
«Коли отримав певну впевненість в тому, що в мене виходить, почав експериментувати з витримкою в діжках, іншими сортами винограду, звернув увагу на наші українські сорти, яких спочатку боявся. Потім експериментував з певними сміливими блендами також. І в цьому, я хочу сказати, у невеличкої виноробні руки більш розв’язані. Задумав собі: «А давай я зроблю діжку вина по-іншому», і розумію, що в гіршому випадку просто зіпсую діжку, тож експериментую, і виходить щось цікаве», – розповідає винороб.
Легке рожеве вино стало бестселером серед покупців, а біле вино Chardonnay Reserve отримало 90 балів на конкурсі Decanter World Wine Awards в Лондоні. Також Едуард працював над створенням більш легкого вина Одеський чорний (Odesa black), і, визнає винороб, – це вдалося. Втім, запропонувати у my Wine можуть ще багато цікавого.
Найголовнішими у створенні вина для Едуарда Городецького є три складові:
«Перш за все – любов до того, що ти робиш. Друге – це великий досвід і обізнаність, постійна жага до нових знань та експериментів. І третє – це сучасне обладнання».
Конкуренція, комплекс меншовартості та перспективи крафтових виноробів
Едуард Городецький вважає, що наразі малі українські винороби переживають Ренесанс після тривалого застою в умовах радянської монополізації, пізніше – законодавчих обмежень вже у суверенній Україні. Він зауважує: крафтове виноробство збереглося саме завдяки любові до цієї справи, яка передавалася поколіннями.
«Любов до вина, любов до лози – це в ДНК наших людей, бо ми цим займались століттями. Звісно, ця енергія знайшла вихід, нам вдалося пробити певні законодавчі кроки назустріч. Цього ще недостатньо, але головне, що вже процес пішов. Наразі маленьких виноробень стає дедалі більше, і вони завойовують дедалі більшу довіру і повагу від споживача», – каже Едуард.
Водночас непросто на ринку наразі великим українським виробництвам, які нерідко на полицях супермаркетів перебувають у меншості серед імпортних вин – часом дешевших та, на думку деяких покупців, більш престижних. Саме такий стереотип про «імпортне = якісніше» створює певне почуття меншовартості, навіть якщо вітчизняна продукція нічим не гірша, а можливо навіть й краща за іноземну.
«Я бачу майбутнє українського виноробства саме серед невеличких виноробень. Бо, на жаль, велике промислове виноробство зараз втрачає ринок дуже швидкими темпами, і здебільшого програє конкуренцію саме імпортному вину. Імпортні потужні компанії мають вихід на пільгові кредити, допомогу з боку ЄС і так далі – що системно полегшує життя. Плюс комплекс меншовартості: ми з радянських часів звикли до того, що все, що імпортне – воно гарне, а все, що своє – воно третьосортне. І це дуже б’є по сприйняттю українського національного продукту і вина зокрема».
Тож, на думку винороба, саме крафтові виробництва на сьогодні мають більше можливостей побудувати довірливі стосунки зі споживачем, спілкуючись із ним напряму.
Втім, питання створення сприятливих умов на законодавчому рівні для підтримки вітчизняних виробників залишається вкрай актуальним. Підприємець зауважує, що виноробство – це як «гра в довгу», і йдеться про дійсно тривалі терміни та великі суми вкладень. На сьогодні особливо важливими для українських виробників є можливості користування різноманітними грантами та пільговими програмами.
«На жаль, виноробна галузь знаходиться в таких умовах, що на неї з одного боку давить недосконала ситуація з бізнес-кліматом, а з іншого боку податкове законодавство, яке ще більш недосконале і направлене на те, щоб задавити невеличких виробників. Але ми з цим боремося, і сподіваємося, що поборемо», – зазначає винороб.
Але найсильніша перевага крафтових виробників, зауважує Едуард, – це можливість споживання продукції, яка була створена на рідній землі:
«Це продукт місцевості, він навіть смакує у своїй місцевості краще, ніж коли ти його везеш будь-куди. Це продукт, який несе ДНК цієї землі, цієї природи».
Як кліматичні зміни впливають на виноробство
Окрім викликів, пов’язаних безпосередньо з ринком та законодавством, дедалі суттєвішим стає вплив кліматичних змін. Як вже неодноразово згадувалось, в умовах глобального потепління на півдні України літні сезони стають значно спекотнішими, але найпроблемніше – це невелика кількість опадів та, як наслідок, посуха. Для виноробів це питання особливо актуальне, адже якість винограду найсуттєвіше впливає на якість самого вина. А серед ключових умов гарного врожаю – достатня кількість вологи, що у сприятливих кліматичних умовах досягається завдяки продуктивним опадам.
«З гарного винограду можливо зробити погане вино, а з поганого винограду ніколи ти не зробиш гарне вино. Якщо виноград поганий – вино в найкращому випадку може бути посереднім, а іноді й поганим», – пояснює Едуард.
На жаль, останні роки вже спостерігалися непоодинокі випадки загибелі кущів винограду внаслідок нестачі вологи у ґрунті. Тож впровадження зрошення стає дедалі критичнішим для українських фермерів.
«Якщо є сонце, волога та вітер – виноград буде класний. Але якщо буде недостатньо вологи – це може призвести навіть до вимирання виноградників і виноградного сектору. Тому вже важливо вирішувати проблему постачання води. Це дороговартісна історія – не тільки іригація, а й системи поливу, але коли є джерело води, то система поливу себе виправдовує. Тоді можна робити дуже класне вино», – зазначає винороб.
Виноробство: для кого ця справа?
Едуард Городецький розповів, що виноробство – це радше справа для душі, аніж спосіб заробітку. Підприємець має трьох діток, і, будучи виноробом у четвертому поколінні, сподівається, що хтось із них продовжить це родинне ремесло, так би мовити – династію виноробів.
«Я вважаю, і я не одинокий в цій думці: заробити на виноробстві стільки грошей, щоб воно окупилося, напевно, неможливо. Виноробство трошки про інше – це лайфстайл. Те, що ти не добираєш у грошах, ти компенсуєш тим, що живеш щасливе життя. Особливо це стосується крафтових виноробів, які живуть цією справою, роблять гарні речі, смакують, діляться емоціями з покупцями, друзями, родиною і так далі. Якщо говорити про окупність капіталовкладень – я не знаю як всі, але я робив свою справу на успадкування. В мене троє діточок, і я був би щасливий, щоб хоч хтось з них захотів підтримати потім, взяти цей прапор в руки і далі цим займатись. Тому коли я створював виноробню і вкладав в неї все, що маю, я не сильно рахував, щоб за п’ять чи десять років повернув собі капіталовкладення. В мене інша мета – створити успішний проєкт, бізнес, який потім ще багато років, десятиліть буде працювати на мою родину, моїх дітей, їхніх дітей. А чи окупиться той бетон за п’ять чи десять років – це інше питання. Але я готовий до того, що ніколи не окупиться».
Водночас тих, хто мріє пов’язати своє життя зі створенням вина, Едуард щиро заохочує, наголошуючи на задоволенні, яке приносить це ремесло.
«Якщо ви хочете іти у виноробство, щоб заробляти гроші – то не обманюйте себе і не починайте цю історію. Але якщо ви не бачите свого життя без того, щоб робити вино, то не відмовляйте собі в цій забаві, бо це радість, і це, врешті-решт, зробить вас щасливішим. Якщо ви хочете робити вино на останні гроші – краще цього не робити. Якщо у вас є з одного боку джерело доходу, і ви мрієте про це – то треба робити, не боятися. Виноробство це така історія, яка створює навколо себе дуже класні речі: якщо тут є виноробня, то потім з’являється якась ферма, потім якийсь готель і так далі, і навколо виноробні може бути декілька родин, які будуть жити достойне щасливе життя, працювати, створювати нове, приймати гарних людей, допомагати їм отримувати гарні емоції. Все це робить людей навколо щасливішими. А це дуже важливо».
Як і всі українці насамперед Едуард Городецький мріє про Перемогу, після якої стане можливою реалізація професійних планів:
«Моя мрія – завершити будівництво своєї виноробні, розбити виноградник і приймати всіх вас у себе і ділитися щасливими емоціями».
Амєлія МИЙНОВА
Фото – з особистого архіву Едуарда Городецького
