Виноградарка з Одещини про зростання витрат на вирощування ягоди, труднощі логістики та плани з переробки продукції

Кілька місяців тому власниця виноградника «Шалені Доли», розташованого на узбережжі Будацького лиману у Сергіївській громаді півдня Одещини, засновниця та керівниця компанії «ВІН’С» Тетяна Шмаглюченко розповідала журналістам видання «Південь сьогодні» про вплив посух та заморозків, а також бойових дій на вирощення та збут традиційної для півдня України ягоди. А нещодавно виноградарка в інтерв’ю SEEDS розповіла ще й про складнощі логістики, а також зростання витрат на вирощування продукції і плани щодо переробки та експериментів.
Ситуація із врожайністю, зі слів Тетяни, цьогоріч не найкраща – несприятливі погодні умови у зимовий сезон далися взнаки.
«Місцями ми навіть 100 кілограмів з двох гектарів не зібрали, тому що виноград через погодні умови погано перезимував. Відповідно, що на пасинках там було по пару ягідок, але товарного врожаю не було. Однак є сорти, які показали врожайність, умовно, 5-7 тонн з гектара.В середньому врожайність цього року дуже невисока. Якщо порівняти з минулим, вона була нижчою на відсотків 20-30 від наших очікувань. Однією з причин додатково є зрідження насаджень. Ми ще не закінчили остаточні розрахунки, але попередньо маємо такі результати. Ми зібрали практично весь товарний врожай, залишилося небагато з того, що потім надійде на переробку».
Попри усі виклики, у господарстві наразі виноградники не розкорчовують, а навіть навпаки намагаються відновити те, що постраждало протягом останніх років.
«У 2022-2023 роках через наше близьке розташування до моря, а, можливо, через певні особливості бойових дій, наш виноград отримав дуже багато хімічних опіків, особливо сорт «Лівія», який я більше за все, мабуть, люблю. Наразі ця лоза перебуває в стресі, або ж у стані відновлення. Прирости по лозі були 20-30 сантиметрів, а цього кардинально недостатньо для того, щоб живитися коренево, і по врожаю щось загалом виводити. Тому ми поступово намагаємося відновити все, що можливо. Є кущі, які загинули. Відповідно, доводиться підсаджувати, не завжди з вдалим результатом, але ми продовжуємо цю роботу».

Додає помітних труднощів аграріям півдня Одеської області питання й логістики через транзитну територію:
«На жаль, складнощі з логістикою у нас є, для того, щоб потрапити на «велику землю», треба проїхати через транзитну територію в Маяках, а там є певні складнощі з мостом. Міст через Затоку не працює ще з 2022 року. Але ми знаходимо можливості, багато чого доводиться перевозити особисто. Кілька наших працівників зараз в лавах ЗСУ. Через це з’явилась необхідність опановувати нові навички, які раніше, здавалося, ніколи не стануть у нагоді».
Позначається така ситуація і з фінансовим навантаженням для підприємців, які збувають продукцію на, як вже казала Тетяна, «великій землі».
«По бюджету є велика різниця, коли ти віддаєш звідси, з Бессарабії, якусь продукцію. Це стосується не тільки винограду, а і помідорів, і баштанних культур, і всього іншого. Або це вже продається «за мостами», з більш спрощеною логістикою. наприклад, ближче до Одеси. Але ж не всі мають підстави і можливість для того, щоб перетнути транзитну територію. Є певні особливості, і всі фермери намагаються цю свою спроможність компенсувати якоюсь ціною».
Подорожчало за останній час практично все: паливо, засоби захисту, добрива та інше, а також окремі сорти, хоч в цілому, зі слів власниці підприємства, ціна на виноград за рік практично не змінилася.
«Можна сказати, що ціна залишилася практично такою ж, як минулого року, але прибуток зменшився.
У зв’язку з блекаутами останні кілька років у господарстві перестали сушити продукцію – виготовляти пастилу та родзинки. Проте наразі, розповіла виноградарка, планують розширюватися в напрямку енергонезалежності та відновлюють виготовлення сушінь. При цьому тепер корисні смаколики робитимуть із додаванням до винограду персиків та сливи.
«Цього року все трохи стабільніше, тому намагаємося відновити проєкт по сушці. Зараз сушимо родзинки та пастилу. У колег-фермерів взяли трохи сливи, – вона дуже гарно проходить обробку в інфрачервоній сушарці. Продукція виходить гарною за смаком, і дуже добре зберігається. У інших колег-фермерів ми взяли на переробку персики, щоб міксувати виноград з персиком щонайменше в пастилі. Це додатково до виноградно-сливової пастили. Мені здається, що за смаком таке поєднання навіть більш збалансоване, коли це не монопродукт, а мікс у певних пропорціях. Неподалік від нас знаходиться село Удобне, яке вважають персиковою столицею України, там ростуть сотні гектарів персиків. Для переробки нам потрібні стиглі фрукти, які в межах сортування для свіжого ринку якраз не підходять. Такі плоди більш м’які, їх потрібно переробити найближчим часом, тому, що далеко вони не доїдуть. Ось так і виникла ця взаємна співпраця, вигідна і для них, і для нас».

Від початку у підприємстві сушили пастилу та родзинки тільки для власних потреб, але тепер мають намір масштабуватися й робити це і для клієнтів. Вже в розробці певні технологічні карти – аби надалі це була не лише пастила і родзинки, а й інші додаткові продукти. Проте поки що йдеться про стадію експериментів.
«Для покращення переробки ми додали певну кількість додаткових агрегатів, щоб отримати більш якісне пюре. Зараз займаємося налаштуванням вакуумного котла, для того, щоб мати можливість при низьких температурах термообробки зберігати пюре для подальшої переробки протягом зими, для того, щоб дати можливість працівникам отримати ще якусь зайнятість у міжсезоння».
Також у планах – винна переробка, для чого, ймовірно, вже цього року закладуть невелику ділянку у кілька гектарів технічних сортів винограду. Проте цей проєкт планують реалізовувати у кращому майбутньому – коли туризм у регіоні знову розквітне.
«Ми отримали позитивне рішення по гранту ФАО. Це грантова програма з підтримки виноробів Одеської області. Ми плануємо посадити технічні сорти саме з допомогою цього гранту. Але це проєкт розрахований більше на перспективу, щоб бути готовими до того часу, коли до Бессарабії знову зможуть масово приїжджати туристи».

Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – Тетяни Шмаглюченко