Вступив до лав ЗСУ, аби ворог не дійшов до рідного міста: про захисника на псевдо «Одеса»
36-річний одесит Олександр до 2024 року не мав жодного відношення до військової справи. Змалку марив морем. Закінчив Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу, 14 років працював барменом-офіціантом і на суходолі, і на морі. Однак з повномасштабним вторгненням життя чоловіка змінилося – він добровільно вступив до лав армії. Про захисника розповіли у дописі Одеського обласного ТЦК та СП, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
«З 24 лютого 2022 року я запам’ятав тільки вибухи. Вже наступного дня прибув до призовного пункту, хотів йти добровольцем, битися з ворогом. А що ще робити, коли бомблять наші міста? Але я не служив, тож мені сказали йти додому», – розповідає Олександр.
В серпні 2022 року він сам підійшов до групи оповіщення на вулиці та попросив виписати йому повістку. За місяць отримав військовий квиток, пройшов базову військову підготовку, здобув спеціальність «стрілець» та був зарахований до лав 77-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ. Згодом був направлений в інженерно-саперну роту, де новий фах освоював протягом чотирьох місяців.
«Заяви про те, що після отримання повістки люди з вулиці одразу опиняються на фронті – суспільна нісенітниця. Усі проходять навчання та ретельну підготовку. Навіть є можливість в процесі обирати собі спеціальність», – каже боєць.
У січні 2023 року до підрозділу надійшла команда – потрібно по 10 бійців з кожного взводу для переміщення лінію зіткнення. Олександр відгукнувся одним з перших і вже через кілька днів з побратимами обороняв селище Благодатне на Донеччині:
«От тут я побачив на свої очі, що таке «руський мир». Благодатне – це заможне село, але через обстріли люди його покинули, тікаючи від орди. Залишили все. Ми відкривали комори з зерном, щоб тварини, які залишилися у селі, могли хоч щось поїсти», – розповідає Олександр про перші враження.
Згодом військовим дали завдання – зайняти та зачистити дві будівлі на околиці села. Тоді їх помітив ворог, однак, на щастя, виконати бойові завдання успішно підрозділу вдалося, відбивши усі спроби ворожих штурмів:
«Як тільки вийшли з командно-спостережного пункту, росіяни нас помітили, почали гатити мінометами. Довелося йти та повзти городами до тих хат. Все відділення дійшло».
Потім були бойові завдання поблизу Соледару, які підрозділ завжди виконував попри перевагу в чисельності ворога.
Після участі у багатьох бойових зіткненнях у Олександра виникли проблеми зі здоров’ям. Висновок військово-лікарняної комісії був для нього невтішним. Його визнали непридатним до несення служби у бойовому підрозділі та повернули до рідного міста для подальшого проходження служби в одному з районних ТЦК та СП.
«Але я хочу зробити операцію та повернутися до хлопців на фронт. Адже хто, як не я?», – говорить військовий.
Воїн переказує – українці, на відміну від військовослужбовців армії рф, воюють за свою землю, за свободу, за право жити. Тому він не розуміє тих, хто боїться мобілізації та шукає виправдання:
«Вони кажуть – будуть росіяни біля мого міста, тоді візьму зброю й піду воювати. В мене питання – де ти її візьмеш? Й скільки таких «оборонців» буде на місто? Сотня чоловіків проти орди росіян? Якщо так будуть думати у кожному місті, війна швидко закінчиться нашою поразкою. Багатьох людей Буча нічому не навчила. Росіяни прийдуть до таких «захисників» і заберуть у них все – будинки, дружин, врешті решт, життя. Тому треба йти захищати своє вже сьогодні».
Фото – ілюстративне
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
