Врятував побратима ціною власного життя: на Донеччині героїчно загинув морпіх з Ізмаїльського району
Щодня Україна оплакує своїх найкращих синів, які стримують ворога на численних рубежах нашої держави. Це – не спеціальна військова операція, як охрестили її рашисти, а війна, що приносить горе в родини тих, хто відпустив на передову своїх найдорожчих, найрідніших… Ізмаїльщина знову вдягає чорні шати скорботи. У святий день Великодня, 16 квітня, в районі села Новокалинове Покровського району Донецької області загинув морський піхотинець, старший матрос, 34-річний мешканець Саф’янівської громади Андрій Крецул.
Цю сумну звістку журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» повідомила мати полеглого морпіха Марія Іванівна.
Андрій народився 31 жовтня 1988 року в селі Кислиця, де закінчив школу. Після одинадцятого класу хлопець продовжив навчання в Ізмаїльському вищому професійному училищі №9, де отримав зразу два дипломи – зварювальника та матроса-моториста.
Марія Іванівна розповідає, що її син ще з вісімнадцяти років мріяв стати військовослужбовцем, а саме морським піхотинцем. Андрій намагався потрапити на строкову службу, але через проблеми зі здоров’ям хлопця до армії не зарахували. Тому йому довелося обрати інший шлях, але теж пов’язаний з морем, – піти в рейси. Моряком Андрій працював майже до початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України.
Чоловік також відчайдушно прагнув знайти свою другу половинку, бо не дуже щастило в особистому житті. Але доля подарувала Андрієві двох прекрасних діточок – одинадцятирічну донечку Ангеліну та десятирічного синочка Дмитра.
Повернувшись в січні 2022 року з роботи із-за кордону, Андрій 24 лютого зустрів у рідному селі. Відразу ж з першого дня він потайки від матері пішов до військкомату. Вже другого березня нарешті його давня мрія здійснилася – зрілий чоловік потрапив на службу до військової частини Одещини. З минулого літа Андрій разом із побратимами приймав активну участь в контрнаступі в Миколаївський та Херсонській областях, звільняв від ординців місто-герой Херсон. Далі – бойова робота на Донеччині, де через переохолодження у бійця загострилася хронічна варикозна хвороба. Морпіху навіть довелося пережити операцію на нозі (другу кінцівку планував лікувати після Перемоги), потім його чекав місяць реабілітації. На десять днів воїн завітав до рідних, під час розмов обіцяв повернутися переможцем та вже після настання миру не полишати військову службу.
За декілька днів до Великодня Андрій знову поїхав на Донеччину, а минулого четверга востаннє вийшов на зв’язок із матір’ю, був у доброму гуморі, обіцяв зателефонувати після повернення з бойового завдання. На жаль, на Великдень телефон Марії Іванівни поглинула тривожна тиша…. А в той момент її син, отримавши поранення в нещодавно прооперовану ногу, намагався врятуватися разом із побратимом від переслідування ворожого ударного безпілотника. Товариш по службі Юрій пішов витягнути пораненого Андрія з позиції. Але укриваючись від обстрілів рашистського дрона, Андрій зберіг життя побратима, накривши його своїм тілом. Юрій отримав поранення, а Андрій загинув на місці як справжній герой.
Батько, матір та старша сестра Олена не знаходили собі місця. Молилися, чекали…
А вже після свят Марії Іванівні особисто повідомили з військкомату: «Ваш син героїчно загинув…».
На превеликий жаль, ця страшна війна забрала вже не одне життя молодих хлопців. Ми маємо кожен на своєму місці зробити усе для того, щоб вона закінчилася якнайшвидше – Перемогою. А після Перемоги – щоб якнайшвидше збулася мрія цих Героїв. А це щаслива, успішна, процвітаюча та вільна Україна.
Інна ДЕРМЕНЖІ
