Вони – наше майбутнє: про юних ренійців, які досягли високих успіхів у спорті

Незважаючи на війну, життя триває. Завдяки таким молодим хлопцям, як на цьому знімку, ми можемо з оптимізмом дивитись у майбутнє України. Вони наша гордість та надія.

Нещодавно у місті Бровари під Києвом відбувся чемпіонат України з французького боксу Сават. Одеську область на чемпіонаті представляли, в тому числі, і вихованці відомого у Рені благодійного фонду «Олімпійський фундамент» – Денис Памбук, Микола Черня із села Долинське та Петро Хаджіогло – з Рені.

За підсумками, Денис 2014 року народження (категорія 30 кг), та Микола 2009 року народження (категорія 65 кг.), привезли додому «золото», а Петро (категорія 75 кг) – «срібло». До чемпіонату їх готував легендарний чемпіон світу та Європи, наш земляк, старший брат Дениса – Іван Памбук. Наш журналіст у Рені Петро Хаджи-Іван побував у колишньому Клубі моряків, де проходять тренування юних боксерів «Олімпійського фундаменту», та зустрівся з юними чемпіонами України.

Денис Памбук: «Як і мій старший брат, я теж хочу стати чемпіоном світу»

Погодьтеся, не кожне село, район і навіть область можуть пишатися тим, що у них є родини, які мають двох чемпіонів світу та одного чемпіона України. А у нашій області така сім’я є. І мешкає вона, як ви вже знаєте, у селі Долинське.

Світлана та Віктор Памбуки виховали трьох синів, які вже протягом десяти років прославляють своє село та наш край своїми перемогами у спорті. Я добре знаю цю чудову родину. Старший син – Іван, йому 21 рік. У 2018 році він став переможцем районного конкурсу «Людина року». Тоді вперше в історії вшанування переможців головний приз було вручено на той час вже п’ятиразовому чемпіону України, призеру чемпіонатів із французького боксу європейського та світового рівня, учню Долинської загальноосвітньої школі Івану Памбуку. Після цього він ще двічі ставав чемпіоном України. А 2021-го Іван у складі збірної України поїхав на чемпіонат світу, який проходив в Австрії, і став чемпіоном світу!

Останнім часом Сергій Куля, тренер «Олімпійського фундаменту» через деякі обставини тренування проводити не може, і їх проводить Іван Памбук, а батько йому допомагає.

Після того останнього чемпіонату світу з боксу багато в житті Івана змінилося. І я хотів був написати про це, але чемпіон, як завжди, попросив мене нічого не писати, бо ніколи не любив і досі не любить, щоб про нього розповідали у ЗМІ. Не вітає це і його молодший брат Віталій, який у 2022 році теж став чемпіоном світу з французького боксу Сават.

До цього (2016 р., 2018–2020 рр.) він ставав чотириразовим чемпіоном області та шестиразовим чемпіоном України (2016 р., 2017–2021 рр.), срібним призером Чемпіонату світу (Сербія, 2021 р.). У січні 2023 року він став срібним призером Міжнародного турніру у Будапешті (Угорщина).

Коли Віталій 31 січня повертався з черговою перемогою на маршрутці додому, я зустрів його у Рені та привітав з успіхом. Розповісти для ЗМІ, як проходили змагання, він відмовився. Прощаючись, я лише поцікавився, про що він мріє? «Щоб не було війни, і щоб наш молодший, Денис, теж став чемпіоном України та світу», – відповів він.

Віталій успішно закінчив минулого року Долинську школу і зараз навчається в одному із вишів у ближньому зарубіжжі на правознавця. Одна його мрія здійснилася – Денис у свої 10 років уже став чемпіоном України.

На аналогічне запитання про мрію юний чемпіон відповів:

«Я, як і мої старші брати, мрію піднятися на вищий рівень та стати чемпіоном світу. Я просто зобов’язаний ним стати, щоб тато, мама, мої брати, вчителі та однокласники пишалися мною».

Сказав і діловито продовжив тренування, яке проводив його старший брат Іван. Не сумніваюся, що мрія Дениса здійсниться.

«Бокс не для кожного хлопчика»

У всі часи більшість сільських хлопчаків захоплювалися спортом: хто футболом, хто боротьбою, хто волейболом, і лише одиниці пробували себе в боксі, оскільки цей вид спорту, мабуть, був і залишається спортом для наймужніших і найвитриваліших. Не кожен може витримати численні виснажливі тренування.

Другому нашому чемпіону, учневі 10 класу Ренійського ліцею №1 (раніше школа №6), який завоював «срібло», Петру Хаджіогло, як він сам мені зізнався, подобаються багатогодинні виснажливі тренування:

«У боксі кожен спортсмен розраховує лише на себе самого. Мені дуже подобається виходити на ринг. Як і будь-який боксер, завжди викладаюся на всі сто, щоб здобути перемогу над своїм суперником.
Я вважаю, що в боксі, як в жодному іншому виді спорту, можна отримати хороший адреналін. Боксом займаюся з другого класу. Через два роки після початку тренувань вже брав участь у різних районних та обласних змаганнях. У 2022-му посів третє місце в області, а минулого року став чемпіоном України!»

Ще в дитинстві, дивлячись по чорно-білому телевізору бої боксерів на рингу, я дивувався з того, як вони, ризикуючи своїм здоров’ям, нещадно колошматять один одного. Вражаюсь цьому донині. Тому під час нашої зустрічі поцікавився у Петра, чи не боїться отримати серйозну травму, і хто з боксерів є для нього кумиром?

«Так, бокс, це жорсткий спорт, він не для кожного хлопчика, але я не боюсь. Тому ми тренуємося, щоб не пропускати серйозні удари супротивника.
Я люблю жорсткі бої на рингу із сильним супротивником, – сказав юний чемпіон. – Щоразу, коли я виходжу на ринг, думаю про те, щоб не підвести свого тренера Сергія Георгійовича Кулю, його старшого брата Георгія, який заснував цей фонд і підтримує нас, тата, маму, двох сестер, своїх друзів та однокласників, які вірять у мене, переживають і всіляко підтримують. Їхня підтримка – великий «поштовх» для мене у досягненні мети – перемоги над суперниками.
А кумиром для мене є Іван Вікторович Памбук, котрий готував нас до цього чемпіонату. Багато в чому, завдяки йому, ми всі троє повернулися з цього чемпіонату з перемогою. Зі знаменитостей, звичайно ж, кумиром для мене, як і для багатьох боксерів, є Майк Тайсон – легенда світового боксу. З українських боксерів – Василь Ломаченко та Олександр Усик. Я обожнюю їх! Це чудові спортсмени».

Прощаючись, я запитав Петра: «Хочеш стати таким, як вони?».

«Мені здається, всі боксери світу хочуть досягти їхніх висот. Я спершу хочу стати таким, як Іван Памбук. Славна династія братів Памбуків – приклад для мене. Впевнений, що не лише для мене, а й для багатьох юних спортсменів нашого міста», – відповів він.

Микола Черня: «Я дуже хочу, щоб не було війни»

У чемпіона України Миколи Черні, учня 9 класу Долинської школи, ті самі кумири, що й у Петра Хаджіогло. Він теж з дитинства займається спортом, а боксом серйозно захопився трохи більше року тому.

«До цього я боровся, – розповідає він. – Мені подобається по-справжньому битися на рингу, ось і вирішив піти стопами братів Памбуків. Я завжди стежив за успіхами Івана та Віталія на різних чемпіонатах Європи та світу. Коли почав серйозно займатися боксом, відразу поставив собі високу мету стати чемпіоном України в аматорському французькому боксі, а потім і чемпіоном Європи, і світу в цьому виді спорту. Ну а далі досягти великих висот у професійному боксі. Досягти таких висот, щоб бокс став роботою і годував мене.
Розумію, що досягти цього відразу буде нелегко, але інакше навіщо щодня їздити в Рені на тренування, дотримуватись (наскільки це можливо) дієти, брати участь у різноманітних турнірах та чемпіонатах? – каже Микола. – Жаль лише батьків, бо серйозне заняття спортом та участь у змаганнях обходиться їм, як і іншим батькам спортсменів, недешево. Мій тато – Григорій Миколайович, працює в порту, а мама, Катерина Іллівна, – продавцем у Рені.
Обидва вони роботящі, дуже відповідальні. Я намагаюся бути схожим на них, двох своїх старших братів, нікого не підводити, щоб вони пишалися мною. Чи вдається бути таким, як батьки, сказати не можу. Їм видніше. Дякую їм за все».

І у цього свого співрозмовника я поцікавився, чого він найбільше бажає?

«Щоб не було війни, щоби вона закінчилася нашою перемогою. Я не хочу, щоби гинули українці, залишалися без своїх будинків та квартир. У нас у Рені поки що відносно тихо, а десь щодня, внаслідок ворожих обстрілів та бомбардувань, гинуть люди. Не віриться навіть, що ця війна забрала вже сотні тисяч життів захисників та мирних громадян – жінок, дітей, людей похилого віку.
Стільки міст та сіл знищено! Тисячі людей залишилися без даху над головою. А скільки мільйонів людей виїхало з України! Я дуже люблю своє село, свою Україну і хочу, щоб швидше настав Мир. Якби я міг, то для цього віддав би все. Війна – це страшно! – сказав Микола Черня.

З чемпіонами зустрічався Петро ХАДЖИ-ІВАН