Воїн вийшов з оточеного Маріуполя, долучався до вертолітних місій на «Азовсталь», поліг під час спецоперації на острові Зміїний
Капітан I рангу Руслан Попов на псевдо Ганс поліг 7 травня 2022 року під час спецоперації на острові Зміїний. Прикриваючи групу, він зазнав смертельних поранень. Оборонцеві було 44 роки. Про захисника розповідається на Платформі пам’яті «Меморіал героїв», передає видання «Південь сьогодні».
Руслан Попов народився 20 серпня 1977 року в Очакові Миколаївської області. Навчався у місцевій школі №1, а після переїзду родини до Києва, в школі №300.
«Руслан завжди був душею компанії. Мав багато друзів, з якими зберігав теплі стосунки все життя», – сказала дружина Юлія.
З дитинства мріяв стати розвідником. Батько, військовий, часто брав його з собою до частини, і Руслан рано відчув поклик служби. Після закінчення Київського вищого інженерного танкового училища служив на Яворівському полігоні. У званні старшого лейтенанта пройшов відбір до спецпідрозділу ГУР МОУ. Служив у місії ООН у Ліберії, брав участь у спецоперації зі звільнення заручників.
«Ми познайомилися в дитсадку в Очакові, навчалися в одному класі, поки він не переїхав до Києва. Руслан дружив із моїм братом-двійнятком, а я завжди була поруч, – розповіла дружина Юлія. – Роками були друзями, а коли нам було по 26, він освідчився й зробив пропозицію. Я погодилася і жодного дня не пошкодувала. У нас народилися Аліса та Андрій, яких він називав «мої кошенята».
Маючи пенсію за вислугу, після початку російської агресії у 2014 році Руслан все ж повернувся до війська. Виконував завдання в зоні АТО/ООС. Обіймав посаду інструктора водолазів і бойових плавців, у групі виконував обов’язки кулеметника. Був поранений під час спецоперації в Авдіївці.
За службу його нагороджували медаллю ООН, відзнаками «За відданість воєнній розвідці», «За мужність при виконанні спецзавдань», «За воїнську доблесть», «За участь в антитерористичній операції» та «Захиснику Вітчизни».
На початку повномасштабної війни у складі ГУР МОУ Руслан обороняв Маріуполь. Група вийшла з оточення, подолавши за 9 днів 165 км. Згодом Ганс разом із побратимами долучився до вертолітних місій на «Азовсталь»: доставляли боєприпаси, медикаменти, засоби зв’язку і їжу, а звідти евакуювали важкопоранених.
Під час місії зі звільнення Зміїного Ганс також прикривав групу з кулеметом. Це був його останній бій. Разом із двома воїнами Руслан забезпечив прикриття для побратимів. Він говорив: «Ми зібралися за одним принципом: Батьківщина. Захищати. Треба».
«Я завжди пам’ятатиму його в першу чергу як найкращого друга. Справжнього Чоловіка. Людину, з якою ми були на одній хвилі. У наших стосунках були дружба, кохання, довіра й повага. Я хочу, щоб наші діти колись зустріли для себе таку ж людину», – каже Юлія.
Руслану посмертно надали звання «Герой України» та відзначили його орденом «Золота Зірка».
Похований Ганс на Алеї Героїв у Броварах. В місті на його честь назвали вулицю, де він прожив майже 20 років.
У захисника залишилися батьки, старша сестра, дружина та діти.
