В селах Саф’янівської громади Укрпошта влаштовує людям «екскурсії» у радянські часи
Старенькі бабусі займають чергу о четвертій ранку і все одно переймаються, що не встигнуть. Тут можна б було пожартувати про тих, хто скучив за чергами з радянських часів, та відправити їх, змучених ностальгією, трішки зануритися в бажану атмосферу. Але цей жарт виходить занадто гірким, а сама ситуація, про яку йдеться, викликає лише обурення та жаль.
«Ви знаєте, деяких з них я не бачила в центрі села років п’ятнадцять. Вони ледь ходять, спираючись на «бостончики». А ті, що зовсім лежачі… Я дуже багато оформила довіреностей на родичів, аби вони могли отримувати їхні пенсії. А є такі, в котрих немає родичів. Або вони на роботі і не мають змоги прийти. Люди, які свого часу заробили цю пенсію, не можуть її отримати», – в розпачі розповідає журналістці інформаційного агентства «Юг.Today» староста села Ларжанка Саф’янівської громади Алла Шевченко.
Про спільну для двох сіл – Ларжанки та Нової Некрасівки – проблему з відділеннями Укрпошти ми вже розповідали раніше. Нагадаємо, що відділення в Новій Некрасівці свого часу закрилося через відсутність персоналу. Керівниця відділення, яка отримувала заробітну плату нижче мінімалки, звільнилася. А знайти когось, хто був би згоден працювати за запропоновані гроші, не вдалося.
У регіональному представництві Укрпошти знайшли «розумне рішення» – усю роботу з обслуговування мешканців двох сіл звалили на керівницю відділення в Ларжанці. Тільки ось грошей людині за виконання зайвих обов’язків додати забули. Ба більше, маючи подвійне навантаження, жінка отримувала аж 0,6 ставки. Навіть з доплатами за виконані показники її заробітна плата не дотягувала до мінімальної, яку платять, наприклад прибиральниці в державній установі.
«Вона пішла. Пішла туди, де може отримувати хоча б мінімалку. Людина, яка має освіту, досвід роботи. Тут вона виявилася непотрібною. У нас Укрпошта, таке враження, що працює не для людей, а проти людей», – констатує староста села.
Тож стаціонарне відділення в селі закрилося, а мобільне приїздить до Ларжанки тричі на тиждень на одну годину п’ятнадцять хвилин. Його працівники, розповідає Алла Іванівна, теж далеко не в захваті від того, що відбувається. В приватних бесідах вони жаліються, що за відведений час нічого не встигають. Адже вони мають прийняти платежі, видати виплати, посилки, пресу. Ясна річ, що ні про яке «ходити по дворах» і мови тут бути не може. Тож люди кажуть, що вони вже й самі готові звільнитися, бо втомилися.
До речі, поштарок, які працювали в стаціонарному відділенні, Укрпошта звільнила за погодженням сторін з виплатою двох окладів. Буде зайвим казати, що у вказаному випадку стаття звільнення мала б бути іншою, і компенсація – теж.
«Тоді закрилися відділення і в Ларжанці, і у нас. І до нас почали доправляти мобільне відділення два рази на тиждень на одну годину. Але в нас працювали і поштарки. Зараз їх скоротили. Нам запропонували альтернативу – самим знайти нового начальника стаціонарного відділення. Ця людина має сама приймати всі платежі, робити всю іншу роботу, а потім ще розвозити пенсії та субсидії. Але людини, яка бажала б працювати за таку зарплату, в нас немає», – відповідає на питання щодо того, що змінилося з моменту нашої останньої розмови, староста Нової Некрасівки Ольга Колодєєва.
Ольга Олександрівна каже, що майбутньому співробітнику обіцяють ставку у сім тисяч гривень та якісь доплати за продаж товарів. Зрозуміло, що це до сплати податків. Тобто, на руки вийде менше.
«Це треба вміти працювати з комп’ютером, мати якісь знання з первинного обліку… А молодь наша на такі умови не поспішає…», – пояснює староста.
Зараз мешканці Ларжанки підписують звернення до голови Саф’янвської громади Наталії Тодорової з проханням посприяти вирішенню проблеми.
«Ми теж збирали підписи, а потім Наталія Іванівна зверталася до керівництва Укрпошти. Але у відповідь нам дали зрозуміти, що робота нашого відділення компанії не вигідна. Можемо написати ще раз, але чи дасть це щось…», – розмірковує Ольга Колодєєва.
Наразі населення Нової Некрасівки становить близько 1800 людей. В Ларжанці проживає трохи більше – 2100. Скільки з них людей пенсійного віку, ми не з’ясовували. Але й так зрозуміло, що немало.
Свого часу ці люди важко працювали, аби заробити собі пенсії. А в перервах між роботою вистоювали черги – за «дефіцитом», за милом, за цукром, за морозивом… Цей перелік може доповнити будь-хто, хто жив у радянські часи. І мріяли, що колись в них буде добре життя без усіляких черг.
Але, на жаль, як бачимо, Укрпошта не дає забути про ганебну практику тієї пори і всіляко намагається влаштувати людям екскурсію у їхню молодість. Сарказм, який став нашою буденністю…
Діана ГЕРГІНОВА
Фото ілюстративне
