Чому українізація Південної Бессарабії залишається актуальною проблемою, та чому регіон назвали «півостровом»: про це та інше говорили в Одесі
У вівторок, 13 серпня, в Одесі відбувся захід, присвячений інформаційній безпеці півдня Одещини, на якому побувала журналістка інформаційної агенції «Юг.Today». Зокрема порушувалися такі питання, як відрізаність через КПП «Паланка-Маяки-Удобне» території Південної Бессарабії, труднощі з реалізацією у регіоні культурних подій, безпека інформаційного простору та вплив ворожої пропаганди тощо. Захід відбувся в рамках проєкту «Посилення міжетнічного діалогу для забезпечення стійкості та верховенства права в Україні, як основи для повоєнної відбудови країни та зміцнення добросусідства у Центральній Європі, заради Європейської і Євроатлантичній інтеграції України», організатором виступила громадська організація Інститут Центральноєвропейської Стратегії: ICES.
«На тлі того, що Південна Бессарабія наразі все більше нагадує півострів, який відрізаний від великої України, і який не має змоги активно комунікувати ні з обласним центром, ні зі столицею, усе більше занепокоєння викликає інформаційна безпека регіону. Адже від «тихого захоплення» півдня Одещини й інформаційних атак на регіон росія так і не відмовилася, а інформаційні фільтри населення – ослаблені», – йшлося в анонсі заходу.
Відрізаний регіон
Проблема з проходженням КПП «Маяки-Паланка-Удобне» залишається дуже актуальною і гострою як для мешканців півдня Одещини, так і для тих, хто з тих чи інших причин хоче відвідати цей регіон. Колись не дуже тривала поїздка до обласного центру для водіїв та пасажирів перетворилася на цілу подорож, на що мешканці скаржаться вже не перший рік. Зокрема це стає вирішальним аспектом у питанні відвідування Південної Бессарабії різними культурними заходами. Раніше про це журналістці «Юг.Today» розповідав організатор та засновник некомерційного фестивалю «ВиделкаFest», військовослужбовець та уродженець Вилкового Сергій Гнезділов, адже саме через проблему «Паланки» цього літа фестиваль відбувся не у Вилковому, а у Чорноморську. Сергій розповідав, що попри наявність усіх дозволів, виконавці, які до того їздили з концертами до Польщі, були зупинені на КПП на понад дві години, після чого було зрозуміло – фестиваль не потрапить до української Венеції. Про аналогічну проблему під час заходу згадував депутат обласної ради, очільник ГО «Кримські татари Одещини» Февзі Мамутов, зауважуючи, що саме це стає на заваді в організації виступів на території Бессарабії українських театрів. Про актуальність та важливість вирішення цього питання згадували й інші спікери заходу, у тому числі про це наголошувала громадська діячка, народна депутатка України IX скликання, екс-виконувачка обов’язків голови Одеської ОДА Соломія Бобровська.
Інформаційний простір з «прорадянськими» наративами
Слід зазначити, що питання наявності в інформаційному просторі прорадянських наративів притаманне не лише півдню Одеської області, а й більшості південних та західних регіонів України. Особливо, за словами громадського діяча, ректора Ізмаїльського державного гуманітарного університету Ярослава Кічука, це стосується мешканців віку 65+. На інформаційний простір зокрема впливає доступність. Вже неодноразово згадувалося, що російське теле- та радіомовлення було доступним навіть після початку повномасштабного вторгнення. У часи, коли російське ІПСО активно впроваджує нові маніпуляції, які можуть здатися реалістичними навіть більш-менш обізнаним користувачам соцмереж, категорії населення, що не здатні вирізняти сучасні фейки, можуть бути ураженими зацікавленим у цьому ворогом. Тож, чи достатньо захищений регіон від ворожої пропаганди та чи розвинений у населення достатній рівень медіаграмотності, аби уберегтися від маніпуляцій у відкритій мережі Інтернет? На думку більшості спікерів, тема інформаційного простору залишається однією з найбільш актуальних та важливих. Євгенія Генова, заступниця головного редактора сайту «Інтент», кандидатка наук, яка провела не один тренінг із медійної грамотності для людей з нашого регіону, зазначила, що альтернативи якісного українського контенту, на жаль, наразі немає:
«Є люди по селах, які налаштовують супутник так, щоб він ловив російські телеканали, тут є поле для правоохоронців, бо це заборонено робити. А з іншого боку, яка є альтернатива? Не те, що якісний контент, а хоч якийсь український контент, його нема. Тому що ці вишки про які ми говоримо роками, які би ловили легко цей сигнал, їх так і немає на Бессарабії. Добре, румунське радіо, але вони ж почують російське, яке транслює Придністров’я так зване. Це те, що можна вирішити, чому це не робиться? У росії інтерес не ослаблюється до цієї території».
Популяризація українського
Олександр Барон – директор з комунікацій Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО», наразі військовослужбовець НГУ, а також співзасновник та головний редактор медіа-проєкту «Бесарабськи фронт», де кожного дня новини про Україну відбираються та перекладаються на літературну болгарську мову, та де зокрема розповідається про життя українських болгар в Україні та про справжній стан справ в росії, протидіє російській пропаганді. Український етнофотограф, етнічний болгарин, поділився, що на початку повномасштабного вторгнення почув від друзів з Болгарії проросійські наративи та звинувачення у «нацизмі». Тому у медіа вирішили перекладати україномовні новини на болгарську мову. Наразі «Бесарабськи фронт» читають у Болгарії та Україні.
«Більшість – це Болгарія, Україна. В телеграм-каналі нас читають військові, не болгари, пишуть, просять іноді щось перекласти, вони поважають болгарську мову, знають когось з болгар. Читають абсолютно різні вікові категорії. Я це знаю, тому що за цей час ми робили фотовиставки в Болгарії, кінофестиваль пройшов, і туди приходять абсолютно різні люди: і літні, і молоді».
Раніше також аби сприяти популяризації усього українського, на півдні Одещини, а саме в Ізмаїлі проходив фестиваль «Дунайська січ», де виступали вітчизняні гурти. З 2020 року Олександр Барон долучився до команди кінофестивалю «ОКО», головною ідеєю якого стало принести в регіон україномовний контент. Однак, навіть після таких заходів значних змін у сприйнятті мешканців, за словами Олександра, не відбувалося. І, на жаль, значної державної підтримки у реалізації таких заходів, немає:
«Немає державної програми такої, щоб у конкретних проблемних регіонах збільшити україномовний контент, прикладом є кінофестиваль «ОКО» на який ми постійно шукаємо гроші. І коли нам відповідають, що у вас на Одещині є одеський кінофестиваль, супер, добре, а де Болград і де Одеса? І як там людям відчути себе частиною України? Є й інші фестивалі, те саме. Третій рік нам дають гроші то з Болгарії, то з інших держав».
Ректор Ізмаїльського державного гуманітарного університету Ярослав Кічук також відзначив, що популяризація мови залишається ініціативою більш громадською, ніж державною:
«Навіть коли ми говоримо про популяризацію мови, української культури, вже шостий рік у нас працюють безоплатні курси, ми намагаємось бути корисними для нашого регіону, але на жаль це просто ідуть такі ініціативи на громадському рівні. А ось із системної, державної чи регіональної політики ми можемо згадати тільки намагання, коли в нас була комплексна місцева обласна програма в підтримку розвитку українського Придунав’я. А так, на жаль, дійсно ситуація дуже проблематична».
Також Ярослав Кічук під час промови додав, що за спостереженнями, штучне блокування російського контенту в деяких громадах навіть збільшувало його популярність.
Бессарабія, про яку не знають
Про те різноманіття культур, традицій та цікавих звичаїв, яке вирує у Бессарабії, знають здебільшого мешканці, культурознавці та зацікавлені люди, однак у більшості жителі інших регіонів України навіть не підозрюють, що на самому півдні України є стільки вартих уваги місць, подій та краєвидів.
«З 2019 року зі своїми колегами займався ще й туризмом, конкретно по Бессарабії для того, щоб закохати людей, які ніколи нічого не чули про цей край, про мою рідну культуру і культуру народів, які там живуть. І за 3 роки, з 2019 по 2021-й вдалося привезти особливих людей, які були по цілому світу, вони ніколи не чули про Бессарабію. А туроператори, які постійно приїжджали на Лондонські туристичні виставки, коли ми їх повезли по Бессарабії, були шоковані. Одним з питань було: «А чому ми за десятки років ніколи не чули про це? Чому на міжнародних виставках розказують про Одесу, про катакомби, про Білгород-Дністровську фортецю і на цьому вся Бессарабія?» – розповів Олександр Барон.
Євгенія Генова додала, що наразі з одного боку ми маємо величезний інтерес до Бессарабії з боку російської федерації, з іншого боку – недостатній інтерес до Бессарабії з боку української влади.
Полікультурний регіон
Ідентичність – це важливо. З початку повномасштабного вторгнення населення зокрема півдня Одещини відчуло зміни у питанні розуміння національної свідомості. Регіон Південної Бессарабії відомий своєю етнічною та культурною різноманітністю, що на думку ректора Ізмаїльського державного гуманітарного університету, дуже важливо зберігати та розвивати надалі. І, як наголосила Євгенія Генова, головне при цьому, аби мешканці ідентифікували себе українцями:
«Не є проблемою, що люди себе ідентифікують як українських болгар, як українських румунів, як українських гагаузів, головне, щоб це були українські болгари, українські румуни, українські гагаузи і так далі. Мультинаціональність це супер, це завжди перевага, але росія дійсно намагається на це бити. У 2022 році, мені здається, дійсно відбулися значні зміни в свідомості, я знаю багато людей, які не відчували себе українськими болгарами чи українськими молдованами, і вони змінили своє ставлення перед цією загрозою на користь України. Але зараз я знову бачу, не лише в Бессарабії, що ми їх втрачаємо, щось знову змінилося, в нас очікувано складна ситуація психологічно і тут є певні проблеми. Одна з причин – ми не знаємо Бессарабію. Чи знає Бессарабія добре всю іншу Україну?»
Варто зауважити, що за словами медійниці після початку повномасштабного вторгнення у регіоні дійсно збільшилась кількість людей, які свідомо почали переходити на українську мову. Однак чи утримаються ці настрої й надалі залежить від багатьох обставин.
«Люди після повномасштабного вторгнення почали реально змінювати своє уявлення. Так, через жахливі події, але я бачу, що навіть люди в Бессарабії поступово переходять на українську мову. Я не можу сказати, що це прям всі, але багато хто переходить насправді. Тобто є певні зміни. Чи ми утримаємо це?»
Молодь регіону також переважно підтримує активну громадянську позицію та проукраїнську політику, хоч, при цьому, нерідко обирає для подальшого навчання заклади освіти сусідніх країн.
Тож, наскільки південь Одещини продовжуватиме розвивати національну свідомість, зберігаючи при цьому свою полікультурну «родзинку», та чи підтримуватимуть надалі у цьому мешканців зокрема державна та регіональна влада, особливо сьогодні, коли ворог знаходиться у постійному очікуванні приводу для нових маніпуляцій – питання важливе.
Амєлія МИЙНОВА
Перше фото – ілюстративне, інші – з соцмереж організатора заходу Світлани Бондар
