Не зерном єдиним: чи є в Ізмаїльського району нафтогазове майбутнє ?

В Ізмаїльському районі, окрім численних сільгоспугідь, наявний великий запас корисних копалин. Так-так, вам не почулося, саме багаті родовища нафти, природнього газу, кам’яної солі та, звичайно, будівельного піску. Бо ж Ізмаїльщина – один із найбільш геологічно вивчених районів Одещини.

Про це журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» розповів професор кафедри морської геології, гідрогеології, інженерної геології та палеонтології Одеського національного університету ім. І. Мечникова Володимир Кадурін.

«Нафтові та газові» перспективи Ізмаїльщини

За словами професора, на сьогодні в Ізмаїльському районі Державна служба геології та надр України пропонує інвесторам два перспективних напрямки видобутку нафти та газу — Ізмаїльську площу та Суворівську площу вуглеводнів. Вчений наголошує: якщо б розроблялися ці родовища, Одещина була б автономною в потребі завезення нафти та газу та ще мала можливість продавати корисні копалини іншим регіонам України.

Сьогоднішній порядок одержання дозволу на надрокористування передбачає набуття цього права через аукціони, які проводить Держгеонадра. Тут для інвесторів підготовлено всю необхідну інформацію та прораховано ціну лота, що виставляється на торги. А далі працюють правила аукціонів на підвищення ціни.

Згідно описаних лотів (інформація є у вільному доступі), Ізмаїльська площа територіально розташована в Ізмаїльському та Болградському районах. Площа ділянки складає 255 квадратних кілометрів.

Ізмаїльська структура виявлена у 1985 році. У 1987 році вона підготовлена до пошукового буріння по підошві середньоюрських відкладів. У 1995 році структура введена до фонду підготовлених. У 1993–1998 роках на Ізмаїльській площі проведені детальні сейсморозвідувальні роботи на методичному рівні вказаних років. За результатами робіт складений паспорт на передачу структури під буріння.

Про перспективність юрських відкладів свідчать нафтопроявлення, відзначені у процесі буріння свердловин поблизу Ізмаїльської площі. У гідрогеологічній свердловині 28 з інтервалу 304–305 м (кімериджський та оксфордський яруси юрського періоду) піднято керн, насичений нафтою, у свердловині 300 у інтервалі 685–1050 м (юра) відмічалося газування та перелив бурового розчину при підйомах бурового інструменту, а також запах нафти у керні пісковиків (кимериджський і титонський яруси юри). Ці породи сформувалися 157-152 млн років назад (в епоху динозаврів) Попередньо рекомендовано буріння параметричної свердловини у склепінні Ізмаїльської структури глибиною 3,1 тис. м з метою оцінки нафтогазоперспективності юрських відкладів і частково фільтраційно-ємнісними властивостями тріасових відкладів.

На Ізмаїльській площі обраховані перспективні ресурси вільного газу по верхньоюрських відкладах, глибина 900–2 800 метрів, категорії С3 у кількості 1800 млн м3. Загалом Україна споживає зараз до 25 млрд кубомертів газу на рік з усіх джерел. Це і власний видобуток з тисячі свердловин, це й імпорт. А тут тільки в одній свердловині можна отримати понад півтора мільярда кубометрів газу. Площа підготовлена до параметричного буріння.

Орієнтовна початкова вартість лоту складає 29 млн 830 тис. 110 грн.

Суворівська площа вуглеводнів в адміністративному відношенні знаходиться на території колишніх Ренійського, Ізмаїльського та частково Болградського районів. Площа ділянки складає 462,95 квадратних кілометри.

У тектонічному плані Суворовська площа відноситься до ділянки південно-західного борту Молдавської юрської западини. На площі та в прилеглих районах у різний час виконувалися граві-магніторозвідувальні дослідження, геологічне картування, буріння гідрогеологічних свердловин з метою водопостачання району. Сейсморозвідувальні роботи в обмеженому обсязі виконувалися на східній частині Суворовської площі в 1982-1984 рр. Результати робіт викладені в ряді звітів. Зокрема, у звіті Саф’янівської сейсмопартії № 244/84 за 1985 р. зроблено висновок про те, що були виявлені ряд структур і в тому числі – Лощинівське підняття, яке по юрських відкладах підготовлене до глибокого буріння.

У 1967 – 1972 рр. на зазначеній території проводив бурові роботи трест «Союзбургаз» з метою виявлення геологічних умов для створення підземних газосховищ. Об’єктом вивчення були верхньоюрські відклади.

У безпосередній близькості до Суворовської площі об’єднанням «Кримгеологія» (місто Сімферополь) в 90-ті роки з нафтопошуковими цілями пробурено ряд структурних свердловин, які розкрили потужну товщу вендських утворень (время формирования около 600 млрд лет тазад), представлених, в основному, вулканогенно-осадовими породами: туфопісковиками, туфоаргілітами з прошарками туфітів і дрібнозернистих пісковиків.

Дана товща залягає на породах кристалічного фундаменту (плагіограніти, глибина 3 332 м) і перекривається відкладами середньої юри (підошва -1 288 м).

У геологічній будові осадового чохла беруть участь, крім утворень венда, також відклади тріасу, юри, палеогену і неогену. Найбільший пошуковий інтерес на Суворівській площі представляють відклади юри і тріасу (інтервал 2000 – 4500 м). Будь яких відомостей про наявність нафти і газу в даному районі немає. Однак у 20 км на північний захід від міста Рені на території Молдови у 1958 році було відкрито невелике за запасами Валенське родовище нафти. Глибина залягання продуктивних горизонтів 450-500 м. Нафта міститься в кавернозних і тріщинуватих вапняках середнього сармату.

Наявна геолого-геофізична інформація дозволяє у загальних рисах визначити основні критерії перспектив нафтогазоносності Суворівської площі:

• наявність у районі на північному заході від міста Рені, на території Молдови, Валенського родовища нафти у відкладах середнього сармату на глибині 450 – 500 м;
• значні потужності осадової товщі порід до 4 500 м;
• сприятливе поєднання у геологічному розрізі порід-колекторів (резервуарів) і порід-покришок (екранів) для формування покладів нафти і газу;
• виявлення у південно-західній частині Одеської області сейсморозвідувальними роботами в осадовій товщі порід локальних нафтогазоперспективних структур – Лощинівської, Ізмаїльської, Утконосівської, Кислицької, Комишівської тощо.

Початкова ціна лоту на 2018 рік складала 9 млн 221,3 тис. грн.

Ризики для інвесторів

Професор Володимир Кадурін зазначає, що всі ці родовища можна придбати через аукціон. Інше питання, чому інвестори не поспішають вкладатися у видобуток нафти та газу. А все дуже просто: існують надвеликі фінансові витрати та ризики. До речі, в Україні є Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин. У цьому кадастрі зареєстровано понад 15 тисяч родовищ, але на сьогоднішній день розробляється (увага!) лише 3 тисячі родовищ. Аби займатися розробкою певного родовища, необхідні великі інвестиції.

Володимир Миколайович на прикладі Суворовської площі розповів всі фінансові вливання потенційного інвестора. Наприклад, біля села Лощинівка Саф’янівської громади є купольна структура під землею на глибині чотирьох кілометрів, де напевно наявні великі запаси нафти та газу. Стартова ціна лоту сягає приблизно 30 млн грн.

По-перше, через аукціон треба купити спеціальний дозвіл на користування надрами, після торгів ціна якого може зрости вдвічі. Згодом покупець повинен зробити проєкти по розробці родовища, що теж коштують до 30 млн грн. Аби розпочати буріння, інвесторові треба передбачити 100 млн грн. Загалом щоб запустити подібне родовище, потрібно близько 300 млн грн. Аби покупцеві відбити вкладені в розвиток об’єкту гроші, йому знадобиться не менше восьми років, при цьому маючи «нульовий» прибуток. Існують також інфляційні ризики, які теж впливають на небажання інвесторів вкладатися в розробку родовищ. До цього ж на додачу в Україні наразі йде війна.

Соляна «епопея» вже вщухла, але ж турецький імпорт — не вихід

Після «епопеї» з сіллю навесні 2022 року, коли через бойові дії на Донеччині зупинилося держпідприємство «Артемсіль», яке забезпечувало потреби країни, на Закарпатті заговорили про видобуток солі для всієї України. Але ж на Ізмаїльщині є свої соляні багатства. Ізмаїльське родовище розташоване поблизу столиці Придунав’я, між озерами Катлабуг і Китай, і вважається практично невичерпним. Глибина залягання кам’яної солі там більше ста метрів. Ці запаси оцінюються в чотири мільярди тонн. Цього Україні вистачить на пару тисячоліть. І наша держава може забезпечити цим продуктом половину Європи.

«Але зараз кам’яна сіль — не найцінніший продукт. Його вартість на ринку сьогодні невелика. І далі може вийти так, що покупець вкладатиме сотні мільйонів гривень в розробку цього родовища. А цей напрямок може вийти навіть дорожчим за нафтові та газові копалини, бо тут треба будувати шахти. У підсумку собівартість солі може вийти дорожчою, ніж ціна на ринку.

Наразі Артемівське і Слов’янське родовища не працюють через бойові дії в районі міста Бахмут на Донеччині. Натомість Україну заповнили турецькою сіллю за доволі невисокою ціною, тому вітчизняний видобуток може бути нерентабельним», – вважає вчений.

Аби Ізмаїльщина здобула статус ще й регіону з розвиненою системою родовищ, необхідно залучати європейські інвестиції, бо вітчизняний бізнес не потягне такі великі капіталовкладення. А іноземці не поспішають «заривати» свої кровні гроші в українські родовища, бо немає прозорого законодавства та державних гарантій. На думку вченого, щоб ті ж румуни, які колись цікавилися надрами Ізмаїльського району, перейшли «від слова до діла», необхідно переглядати інвестиційну привабливість України перш за все на законодавчому рівні.

Інна ДЕРМЕНЖІ