В Ізмаїлі будівля, де розміщується управління УЖКГ, була маєтком відомого винороба
У самому центрі Ізмаїла, але поодаль пішохідних потоків містня, що поспішають на центральний ринок, на розі вулиць Комерційна та Соборна, стоїть цей маєток. У ньому вже багато десятиліть розташовується служба виконкому міськради – управління житлово-комунального господарства. Будівля має гарний доглянутий вигляд, бо тут нещодавно був ремонт та реставрація. Можливо, тому, що там служба міськвиконкому, будівля збережена. Якби там, наприклад, був медзаклад, доля її була б, напевно, сумною.
Про це на своїй сторінці в Фейсбуці розповіла ізмаїльська краєзнавиця Лілія Абазіна, передає передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Ще відомо, що ця будівля – родинний маєток відомого ізмаїльського купця, ресторатора та винороба Андрейчо. Будинок його зберігся, а ось відомостей про цю людину практично немає. Ми не знаємо дату його народження, національність, з якої сім’ї та ін. Була це одна людина або купецька династія, яка її доля.
Старожили міста, яких вже майже немає, згадували про нього, що працював і розвивав свою діяльність, мережу своїх ресторанів та шинків на початку ХХ століття та в румунський період. А деякі любителі історії стверджують, що він працював як ресторатор після 1856 року і був новатором у справі відпустки обідів додому.
“ Виходить, що була династія Андрейчо? Невідомо навіть те, чи Андрейчо – це прізвище чи ім’я? Я вважаю, що це прізвище. А в історії Ізмаїла він залишився Андрійчиком: ресторан Андрійчика тощо. І за радянських часів на вулиці Тульчіановській (колишня Котовського) працював буфет “Старий Андрійчик””, – розмірковує краєзнавиця.
Основний вид діяльності Андрійчо – це виноробство та торгівля вином у своїх буфетах і шинках. Він збудував знамениті винні склади-підвали на розі Торгової та Авраамівської, які стали основою винзаводу. У цих широких просторих підвалах завжди зберігалася однакова температура, +12-14 градусів, при вологості 98%, що ідеально для зберігання і дозрівання вина.
Андрійчо був першим у справі продажу вина вже не на розлив, а закупореного в тару, глиняні, майоликові глечики, що закривалися пробками та сургучем. Посуд виготовляли гончарі, що жили на вулиці Цегляній. За цією вулицею був і є (зараз запущений) глиняний кар’єр.
Виробництвом цегли займався німець Франц, про якого теж нічого не відомо. У радянський період на цих францівських майданчиках справа виготовлення цегли продовжилася.
Купець Андрійчо володів ділянкою у межах вулиць Торгова, Авраамівська, Мистецька, Комерційна. Це три квартали, де розташовувалися його магазини, шинки, буфети, підсобні приміщення та ін.
Вінзавод на виробничій базі цехів та винних підвалів Андрійчо працював у радянський період, до кінця 70-х років минулого століття. Частину цих потужних арочних підвалів можна побачити у підвальному магазині на розі вулиць Авраамівської та Болградської. Зараз винзавод Андрійчо – торговий дім “Електрон”.
“Ось така невелика історія про родовий маєток нашого земляка, що прикрашає місто, та його господаря, про якого майже нічого не відомо. У радянський період (наприкінці 40-х- на початку 50-хроків минулого століття) в будівлі розташовувався фінансовий технікум, потім гуртожиток морської школи. Переживши гуртожиток морської школи, будинок зберігся. Місту залишилися плоди праці нашого знаменитого земляка – будівлі, які служать нам досі, вже у ХХІ столітті”, – зазначила Лілія Абазіна.
Підготувала Інна ДЕРМЕНЖІ
