У його очах завжди палахкотіла жага до життя: на Херсонщині загинув молодий військовий з Кілійської громади
Вчора, 17 жовтня, до Кілійської громади Ізмаїльського району надійшла сумна звістка з фронту про чергове відібране окупантами життя сина України. Першого жовтня на Херсонщині через численні поранення під час ворожого артилерійського обстрілу загинув уродженець села Шевченкове, 22-річний військовослужбовець Руслан Ніколенко. Про смерть бійця на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив очільник ТГ Вячеслав Чернявський, передає інформаційна агенція «Юг. Today».
Як стало відомо зі слів сестри загиблого Героя Аліни, Руслан народився в селі Шевченкове 6 серпня 2000 року. Дуже любив рибалити та займався спортом. Хлопець у рідному селі закінчив школу, після чого у віці вісімнадцяти років зразу пішов на строкову службу до Збройних Сил України.
Повернувшись з армії, Олександр недовгий час працював в Одесі будівельником. Коли почалася війна, у березні зразу ж самостійно вирушив до Болградського військкомату, аби піти до лав ЗСУ разом зі своїми друзями. Майже до вересня хлопець проходив службу у різних куточках Одеської області. Приблизно у середині вересня Руслан був направлений до Херсонської області.
Востаннє сестра Аліна бачила брата 8 серпня, коли їздила привітати його з днем народження. Дівчина згадує, що у якості подарунка від неї особисто та від мами вручила Русланові бронежилет. Каже, що під час останньої зустрічі він перебував у позитивному настрої, був налаштований іти до кінця, аби звільнити рідну землю від рашистської орди.
«Тридцятого вересня Руслан говорив зі своєю дівчиною Марією по телефону, з якою зустрічався три роки та планував одружитися. У брата наче було передчуття своєї неминучої загибелі. Маша під час розмови обмовилася про реєстрацію шлюбу. На це брат їй відповів “Я не хочу, щоб ти була вдовою”», – розповіла нам Аліна.
А вже 1 жовтня майже о шостій годині ранку Руслан написав останнє повідомлення своїй нареченій: «Я вже їду. Зв’язку не буде. Як тільки матиму можливість, перетелефоную. Мамі та сестрі не кажи, що я йду у бій». На жаль, вчора, 17 жовтня, рідні Руслана отримали офіційне повідомлення про його загибель…
Аліна із сумом згадує, що її брат був дуже чуйним, доброзичливим, веселим та спокійним хлопцем. У його великих очах завжди палахкотіла жага до життя.
«Коли йшов перший раз до армії, військові запитували у мами, яким був син за темпераментом, як реагував на зауваження. Мама відповіла, що він не бахкав дверима, не лютував, як інші його однолітки, а просто розвертався та й ішов спати. Завжди Сашко був витриманим та спокійним», – ділиться спогадами дівчина.
Наразі конкретної інформації стосовно похорону немає. Але, за даними сестри загиблого, тіло Руслана повинні привезти до рідного села вже сьогодні, а прощання з ним відбудеться завтра приблизно опівдні.
Важко стримати сльози через невимовну втрату найкращих. Щирі слова співчуття для батьків та рідних.
Вічна слава Героям! Герої не вмирають!
Інна ДЕРМЕНЖІ
