У селі Кілійської громади виступили з ініціативою перейменувати вулицю на честь нещодавно полеглого на Донеччині земляка
Декілька днів тому назад мешканець Василівки Кілійської громади Володимир Ільченко звернувся до своїх односельців з пропозицією перейменувати вулицю Широку на честь військовослужбовця, 35-річного уродженця села Руслана Мельниченка, який 1 грудня загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Мар’їнка Донецької області.
Про це повідомляє інформаційна агенція «Юг.Today» з посиланням на місцеву групу в Фейсбуці.
Володимир закликав земляків проголосувати за його пропозицію, аби потім направити колективне звернення до старостату та Кілійської міської ради. Ідею перейменувати вулицю на честь полеглого Героя, аби увіковічити пам’ять про нього, підтримало вже майже сімдесят мешканців Василівки.
Нагадаємо, що народився Руслан 8 лютого 1987 року у Василівці. Тут закінчив місцеву дев’ятирічну школу. Одразу ж хлопець продовжив свій освітянській шлях в нинішньому Арцизькому професійному аграрному ліцеї, розташованому в селі Теплиця Болградського району. У навчальному закладі протягом двох років він опанував фах тракториста.
Далі на Руслана чекало цілком доросле життя, тому він поринув у нього з головою. У дев’ятнадцятирічному віці хлопець вже створив власну родину, а в 2009 році вперше став батьком маленького синочка. Згодом на свій божий народилась чарівна дівчинка Кароліна.
Звісно, молода сім’я, де були маленькі діти, потребувала немалих фінансових статків. Тому Руслан не цурався будь-якої роботи. За його плечима – важкі будні вантажника на ринку «Сьомий кілометр» в Одесі, досвід співпраці з будівельниками в Києві, численні поїздки за кордон на заробітки.
Практично потайки від близьких Руслан у жовтні почав проходити медичну комісію, аби піти добровольцем на фронт. У нього були деякі проблеми зі здоров’ям, що ставили під загрозу його перебування в лавах ЗСУ. Однак Руслан був непохитний у своєму прагненні боронити Україну. Він навіть пригрозив медикам, що якщо його не заберуть до армії з Кілії, то він це зробить в Ізмаїлі. До останнього дня чоловік боявся засмутити рідних, розповідаючи про прекрасні умови перебування на фронті, про те, що проходить навчання. А насправді були окопи, холод та наскрізь промокле взуття.
Руслан був справжнім захисником України, надійною опорою для сестер, старшої 38-річної Анжели та молодшої 32-річної Гани, прикладом для наслідування тринадцятирічному сину Костянтину, найкращим батьком для десятирічної доньки Кароліни. Військовий загинув на своїй землі як Герой, віддавши власне життя за кожного з нас.
Інна ДЕРМЕНЖІ
