Цікаве дослідження румунського вчителя про історію болгарського села на півдні Одещини
80 років тому – 18 грудня 1942 року, вчитель Микола Аеленей завершив роботу над першою дослідницькою працею з історії Камчика (наразі село Зоря Білгород-Дністровського району). Цей матеріал Аеленей підготував у період підготовки до педагогічної атестації (вчитель претендував на першу/вищу дидактичну категорію). Вчора, саме у цей день, про дослідження Аеленея мешканцям села розповів молодий вчений з Молдови Іван Думініка.
За словами історика, робота вчителя з Камчика «своєю документованістю» отримала високу оцінку атестаційної комісії Міністерства народної освіти Румунії. Більше того, автору було рекомендовано видати її у вигляді окремої книги. На жаль, через вимушений від’їзд з Камчика Миколи Аеленея в 1944 році, ця праця так і залишилася у вигляді рукопису. Сьогодні вона зберігається у Національному архіві Румунії в Бухаресті. Власне там її і виявили дослідники.
Іван Думініка каже, що увагу привернула вже титульна сторінка «Монографії Камчика». Автор рукопису, з непідробною любов’ю, написав назву села: «САМСIC», при цьому виправивши останню літеру «С» так, щоб вийшов символ сердечка.
«Чи не цей факт говорить нам про ті почуття, які румунський вчитель Микола Аеленей відчував до болгарського села, де він вірою та правдою працював у загальному плані 17 років», – питає вчений.
Якщо вникнути в зміст дослідницької праці Миколи Аеленея то стає зрозуміло, що вчитель максимально заглибився у історію Камчика. Йому вдалося буквально відчути усі сторони повсякденного життя місцевих жителів та розвитку села. Параграфи «Монографії Камчика» говорять самі за себе: «Історія комуни», «Космологія», «Біологія», «Психологія мешканців», «Культурний розвиток», «Економічна діяльність»; «Адміністративний стан комуни», «Політична активність мешканців комуни».
У кожному розділі автор покладається на особисті спостереження та архівні документи, що зберігалися в той період у місцевій примарії та церкві. Крім того, як визнає Аеленей, у збиранні краєзнавчого матеріалу йому допомагали його учні, які брали інтерв’ю у своїх дідусів та бабусь. У зв’язку з чим вчитель склав для своїх підопічних спеціальну анкету з питаннями.
У своїй роботі Ніколає Аеленей не міг не зупинитися на питанні про заснування Камчика. Згідно з відомостями, які йому повідомили старожили, пращури мешканців села «прибули з долини річки Камчик, що знаходиться в Болгарії».
Описуючи географічне положення Камчика, Аеленей приділяє особливу увагу річці Сарата, яка протікає на околицях селища. Повідомляється, що у дощові періоди річка часто виходила зі свого русла та затоплювала селянські угіддя. У 1926 році води річки досягли центральної частини цього населеного пункту, що призвело до підтоплення кількох будинків. Незважаючи на ці катаклізми, на думку Аеленея, річка Сарата для жителів Камчика була, як річка Ніл для єгиптян: «вони намагаються розумно використовувати її води, розбиваючи біля її берегів городи, що займають площу 15-20 га». Частину одержуваного врожаю селяни вживали, інша його частина – реалізовувалася на ринку у Сараті. Описуючи погодні умови, вчитель відзначає холодну зиму 1928 року, коли мороз у мінус 44 градуси знищив тут більшу частину виноградників та садів.
Аеленей зазначає, що в Камчику є п’ять вулиць, які замість назв мали нумерацію, наприклад: вулиця I, вулиця II і т.д. .
Вчитель високо оцінює діяльність примарів, які в минулому керували Камчиком. Саме з їхньої ініціативи та стараннями місцевих жителів у 1933 році було збудовано міст між Камчиком та Саратою.
Помітно, як дослідник уважно ставиться до статистичних даних, оформлюючи їх у таблиці для легшого сприйняття читачем. Так, за відомостями Миколи Аеленея на 1942 рік у селі налічувалося 4622 чоловік, з яких 2409 становили особи чоловічої та 2213 – жіночої статі. За національною ознакою болгари становили більшість – 4525 чоловік, потім слідували росіяни – 58, роми – 29 і румуни – 10.
Представляло інтерес для дослідника і питання охорони здоров’я у селі. Однією з найпоширеніших тут хвороб вважався туберкульоз. Відзначається також висока дитяча смертність. Так, згідно зі статистикою лише за період 1923–1927 років у селі померло 199 немовлят віком від 1 дня до 1 року, а у 1928–1932 роках цифра смертності охопила 186 немовлят. Як причини такого високого показника зазначаються: народження дітей без відповідної допомоги: «більше того, їх часто народжували просто на голій землі», до того ж, молоді мами часом не були обізнані про систему харчування дитини. Вчитель підкреслює, що «якби кожна мати дбала про себе в період, коли необхідно народжувати, то це помітно зменшило б казуси дитячої смертності». Все ж таки, як зазначає Аеленей, для виправлення ситуації в селі велися роботи. Так, у Камчику було відкрито аптеку, «а інтелектуали села організували курси з навчання молодих матусь правилам гігієни та догляду за немовлятами».
Зупиняється Микола Аеленей і на характеристиці місцевих жителів. Автор захоплюється «відомою працьовитістю болгар», що, на його думку, призвело до того, що їхнім заможним господарствам можна було лише позаздрити. Вчитель відзначає помітну різницю у болгарських говірках мешканців Камчика та Кулевчі.
Особливо наголошується на глибокій релігійності жителів Камчика – «місцеву церкву відвідують як старе, так і молоде покоління». Аеленей розповідає, що завдяки їх духовній єдності у 1940–1941 роках, коли у селі на короткий час встановилася радянська влада, церква не закривалася. За відсутністі свого священика, який був змушений тікати до Румунії, вони зібрали певну суму грошей і попросили батюшку із сусіднього округу приходити та проводити в їх церкві релігійну службу. Аеленей повідомляє, і те, що «в цей важкий період, немало було заплачено і місцевим радянським активістам за те, щоб вони заплющували очі на те, що відбувалося у храмі»…
Продовження свого дослідження Іван Думініка обіцяє опублікувати найближчим часом. Тож журналісти інформаційного видання «Юг.Today» теж поділяться з читачами цікавими фактами з життя села Камчик.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
