Три роки тому поблизу Зміїного затонув катер «Станіслав»: про акції родин безвісти зниклих військових моряків в Одесі
Три роки тому, близько 10:30 ранку 7 травня 2022 року, під час штурму острова Зміїний, за 20 метрів від острова, десантно-штурмовий катер «Станіслав» був уражений російською ракетою, випущеною з літака. Ракета влучила в машинне відділення, після чого впродовж 20 секунд катер затонув на глибині близько 20 метрів. Трьох членів екіпажу вдалося врятувати, а пʼятеро зникли безвісти. Про Героїв, на звістку про яких досі чекають вдома, розповідають та нагадують суспільству учасники громадської організації «Об’єднані морем», повідомляє видання «Південь сьогодні».
ГО заснували родини зниклих безвісти захисників – членів екіпажів катера «Станіслав», а також катера «Слов’янськ», який також був уражений ворожою ракетою: 3 березня 2022 року вночі катер здійснював розвідку в районі Кінбурнської коси. Близько 12:30 години у правий борт в район машинного відділення влучила ракета X-31, випущена літаком рф. Після цього катер почав тонути. Екіпаж розпочав екстрену евакуацію та поплив до рятувального плоту, що був скинутий на воду. На той час температура води складала приблизно 4-5 градусів тепла. В ході пошуково-рятувальної операції вісім членів екіпажу вдалося врятувати, а 11 моряків зникли безвісти. Щонеділі в Одесі та Подільську родини зниклих безвісти військових моряків виходять на акції-нагадування, аби розповісти суспільству про Героїв, доля яких і досі залишається невідомою.
З неофіційних джерел родинам безвісти зниклих військових моряків відомо, що росіяни брали полонених. Однак ані про кількість, ані кого саме – їм невідомо. Офіційна інформація щодо долі захисників наразі відсутня – жодних підтверджень полону від Міжнародного Комітету Червоного Хреста немає. Зокрема невідомість пов’язана із тим, що для детального обстеження затонулих катерів ключовим є «режим тиші» на морі.
«16 військових моряків є зниклими безвісти (мова йде про обидва катери «Слов’янськ» та «Станіслав» – Авт.). Це моряки, які зникли безвісти саме в морі, вони захищали наші морські кордони і зникли ще на початку повномасштабного вторгнення. Один катер – 11 людей – це 3 березня 2022 року. Патрульний катер «Слов’янськ» затонув в районі Кінбурнської коси. Захищав Очаків, південне узбережжя. Другий катер брав участь у боях за Зміїний. Він затонув 7 травня 2022 року біля острова Зміїний, і звідти зникло 5 членів екіпажу. Ми – родини цих хлопців. Є дані, що вони живі, в полоні – це неофіційна інформація. Але ми не знаємо, хто саме і не знаємо точну кількість… На жаль, зі «Станіслава» рік тому знайшли тіло. Водолази занурювались, робили пошукові операції, і знайшли одне тіло. (Наразі проводяться необхідні процедури для ДНК тесту – Авт.) І пошукові операції були на катері «Слов’янськ». Нікого не знайшли. Так що є надія», – розповіли представники громадської організації журналістці видання «Південь сьогодні».
Дружина зниклого безвісти командира патрульного катеру «Слов’янськ» Дамира Ауліна, Олеся, зазначила, що єдине, що наразі зупиняє можливість обстежити затоплені катери – це питання безпеки, адже на пошуки потрібно щонайменше пару днів. Наразі залучаються підтримкою як держави, так й інших країн, аби за можливості провести цю операцію одразу, як це стане можливим:
«По сьогоднішній день доля хлопців невідома. Підтвердження з російської сторони немає. Дослідити повноцінно катер так, як ми хочемо, можливості зараз немає, тому що зона ведення бойових дій – місце затоплення катера. Була одна змога вийти нашим силам ВМС через дев’ять днів після ураження на огляд. Є місця, куди, скажемо так, в них була можливість дістатися – вони не знайшли ані тіл, ані рештків, нічого не було. Але є ще деякі місця, які не оглянули. Ми намагаємось залучитись підтримкою і державних органів, аби при першій же можливості, як тільки буде гарантія безпеки, одразу провести операцію по або підняттю судна, або ретельного дослідження. Ми намагаємося залучитися також підтримкою міжнародною. Деякі країни погодились або профінансувати, або надати технічне обладнання, якщо необхідно».
Вона також зауважила – у Військово-Морських Сил на даний момент для проведення пошуків є як необхідне обладнання, так і підготовлений екіпаж:
«У наших Військово-Морських Сил технічне обладнання наявне. Підготовлений екіпаж, водолази – теж. Єдине, що нас зупиняє – це питання безпеки. Тому що якщо вони вийдуть, а ця операція довготривала, може зайняти мінімум день-два. І потрібно виводити спеціальну техніку. І таким чином вони стануть мішенню для країни-агресора».
Дружина захисника поділилась, що для родин дуже цінно отримати визначеність та знати, як рухатися далі. Зараз Олеся виховує маленького сина – на момент трагедії вона була вагітною. У вересні Назарчику виповниться три роки. Свого батька хлопчик бачив лише на фотографіях:
«Дамир чудова людина, чоловік, син, друг, батько. Але свою дитину він ще не бачив. Так вийшло, що коли він зник, я була вагітна. Він знав, що в нас буде дитина, але ми ще не знали стать. Тому коли повернеться – син вже його чекає. Він вже знає, що тато працює, тато в морі, знає його поки що по фотографіях. Тому чекаємо, сподіваємось… Іноді ти не знаєш, як тобі далі жити – дитина росте, тобі потрібно їй пояснювати, чому тато не приходить, чому тата немає. Інші дітки в садочку бачать, що є повноцінна родина… Хочеться якоїсь визначеності, щоб розуміти, як рухатись далі… Нам просто потрібно знайти відповідь на питання і повністю вже зрозуміти, з’ясувати, чи є тіла на катері, щоб розуміти, чи нам продовжувати далі пошуки, чи прийняти вже, змиритись, що наші хлопці, або хтось із них – загинув, і пережити знову цей кошмар».
Діяльність громадської організації та мета акцій
Громадська організація «Об’єднані морем» була створена, аби об’єднати родини із різних міст та сіл, підтримувати один одного та рухатися разом. Для сімей безвісти зниклих це постійні – вже четвертий рік, зустрічі з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, Національною поліцією України, Службою безпеки, та іншими структурами, які можуть допомогти знайти рідних. Родини захисників мають надію – їхні діти, брати, чоловіки повернуться додому.
«Коли це все трапилося, ми (рідні зниклих безвісти військових моряків – Авт.) з різних областей, різних сіл, міст, десь з Фейсбуку, перша мама з Подільська зробила допис, що в неї син пропав, друга мама знайшла третю маму, і ми вирішили створити громадську організацію. Так легше – всім разом, ніж поодинці щось робити. І от ми четвертий рік їздимо в Київ, Координаційний штаб, Нацполіція, МКЧХ, всі структури, які можуть нам допомогти. СБУ, ГУР, усюди ми пишемо листи, шукаємо своїх дітей. Шукаємо, доки не знайдемо, і вони обов’язково повернуться», – розповіла Юлія – мати старшого матроса Ярослава Танасійчука, який перебував на катері «Слов’янськ».
З Ярославом Юлія мала зв’язок востаннє за 14 хвилин до влучання ракети у катер. Про свого сина мати згадує з теплом та вірить, що він повернеться додому:
«Приліт стався о 12:30 дня, і Ярослав мені писав о 12:16: «Мамуль, в мене все добре, за мене не хвилюйся» – за 14 хвилин до прильоту ми з Ярославом списувались. Потім зв’язок зник. На момент, як він зник, йому було 22 роки, зараз 25 років. Звичайний хлопчик, хороший син… Дуже хороша дитина. Сестричка його росте. На той момент було два рочки, зараз їй вже п’ять».
Тетяна – мати наймолодшого члена екіпажу катера «Слов’янськ» матроса Нікіти Шерішоріна, якому на момент трагедії було 19 років. Розповідає – Нікіта був звичайним хлопцем, але для своєї сім’ї – найкращим. Прагнув до самостійності та дуже любив молодшого братика Єгора, якому зараз 9 років.
«В них такі були товариські відносини, Нікіта з ним грався, як з маленьким. І малий дуже скучає. Дуже чекає. Ще тоді, коли Нікіта зник – не розумів, що трапилось. Ми завжди казали: «Він на роботі, він працює». Зараз він вже все розуміє. Інколи плаче, інколи каже, що дуже скучив. Чекаємо», – поділилась Тетяна.
Розповідає – учасників у громадській організації хоч і небагато, однак разом вони сильні.
«Громадська організація «Об’єднані морем» – це родини зниклих безвісти військових моряків. Моряків, які зникли саме в морі. Ми мами, сестри, дружини. Це саме рідні, тому нас небагато. Але ми сильні».
Щонеділі в Одесі, а також в Подільську громадська організація виходить на акції, аби насамперед нагадати українському суспільству про наших Героїв-моряків. До речі, у Подільську на акцію мати зниклого безвісти військового моряка спочатку виходила сама. А згодом до неї долучилися інші родини – які нагадують про українських захисників з інших бригад та напрямків. Крім того, такі акції проходять у Кропивницькому:
«Одна мама хлопця з нашого катера – мешканка Подільська. І вона на початку приїздила сюди, до нас. А потім каже: «Що ж я буду їздити, давайте я буду виходити у себе». І вона почала виходити. Все почалося з того, що вона почала виходити сама – стояла з фотографією свого сина, з нашим прапором. А потім до неї почали долучатися люди з інших підрозділів, напрямків. І зараз вони сформували свою громадську організацію у Подільську. І вона вже не сама. Але вона наша членкиня, це мама нашого хлопця. Подільськ, Кропивницький – бо в нас є в Одесі живе дружина, а в Кропивницькому мама нашого командира Дамира Ауліна. І в Кропивницькому виходять мама, тітка, вони завжди приєднуються там до акції. Ми намагаємось бути усюди, де є наші люди, родичі, щоб там про нас також чули», – розповіла Тетяна.
Родини зазначають – багато з тих, хто проходить повз та бачить плакати з інформацією про трагедії катерів «Станіслав» та «Слов’янськ», а також про зниклих безвісти членів екіпажу, навіть не знали про те, що береги Одещини обороняв флот, а 16 військових моряків наразі є зниклими безвісти:
«Багато людей у нас в Одесі – місті моряків, не знають, що в нас є флот військовий. Навіть іноді люди підходять й питають: «А це що, в нас є флот? А це що, наші моряки?» Ми не мітингуємо, просто кожну неділю з 13:00 до 15:00 в нас акція-нагадування, що це наші діти, вони захищали Одесу, вони захищали Чорноморське узбережжя. Що є в нас флот, захисники, які зникли, але вони обов’язково повернуться», – каже Юлія.
Реакція суспільства та місцевої влади
В Одесі акції-нагадування про зниклих безвісти військових моряків відбуваються щонеділі навпроти будівлі міської ради. Разом із цим, двічі на рік родини захисників – учасники громадської організації «Об’єднані морем», влаштовують великі акції – на День Військово-Морських ЗСУ – у першу неділю липня, та Міжнародний день зниклих безвісти – 30 серпня. Саме у ці дні для влаштування більш масштабних заходів сім’ї Героїв потребують залученості місцевої влади – чи то у супроводі правоохоронців – якщо це автозаїзд, чи то допомога з технічним обладнанням. У цих питаннях, як розповіла Тетяна, у допомозі місцева влада жодного разу не відмовляла. Однак процес для представників ГО зазвичай досить непростий та тривалий, тож родини висловлюють велике сподівання, що цього року міська влада піде на зустріч в організації таких заходів:
«Ми нічого в них не вимагаємо, нічого не просимо. До міської ради немає в мене питань, окрім декількох. Коли ми організовуємо великі акції, то ставимо до відома нашу міську раду. Ми запрошуємо багатьох – доєднуються інші дотичні чи не дотичні люди. І хотілося б, щоб саме міська рада брала більшу участь саме в таких великих акціях. Коли ми пишемо листа і просимо в них допомоги – хотілося б, щоб вони нас чули. Але це виходить не завжди. Ми самі все організовуємо, але є моменти, у яких дійсно потребуємо допомоги. На автопробіг ми просили супровід поліції, щоб це було організовано колоною. Дуже довго не відповідали – то дамо, то не дамо. Потім надали, за що дякуємо. Іноді потрібно таке, як підключення до електрики, якщо це буде виступати хтось, якісь мікрофони, музичні інструменти, потрібно підключення. Тобто є моменти, які ми без міста не можемо зробити. І коли ми звертаємось, це дуже складна процедура. Вони не відмовляють, але це дуже складно. Треба ходити, випрошувати. Не хотілося б, щоб так було. Хотілося б, щоб ми написали листа, і нам допомогли спокійно все це зробити. Розуміння і задіяність саме нашої міської, обласної адміністрації. І вже хотілося б, щоб хлопці вже повернулися, і ми вже не набридали нікому своєю присутністю, а займалися далі своїми справами… Щось будемо думати на день ВМС – це 6 липня, і обов’язково на 30 серпня – Міжнародний день безвісти зниклих – щось буде велике, але ще не придумали, що. І дуже сильно сподіваємось, що місцева влада нас почує і підтримає», – каже Тетяна.
З приводу підтримки з боку суспільства сім’ї також зазначають – випадки бувають різні. Наприклад, найчастіше молодь проходить повз та відводить очі, а люди старшого віку можуть підійти, аби почитати інформацію на стендах, поспілкуватися з організаторами акції. Представники громадської організації кажуть, що відчутно – з часом люди звикають до війни й починають сприймати такі речі, як буденність.
«Є підтримка тих людей, яких це торкнулося, які розуміють, або в яких є рідні, можливо зараз несуть службу або загинули, або в полоні, або зникли. Ці люди розуміють цей біль. Інші, на жаль, ні. Якщо перший рік все ж таки це більше відчувалось, то зараз трошечки вже звикають до звичайного життя і менше віддають належне взагалі розумінню цієї проблематики, що вона нікуди не ділась. Просто приймають як належне і живуть собі далі. Єдине, що я хотіла б сказати – я розумію, що війна, і всім потрібно продовжувати жити життя, але робити це трішки з повагою все ж таки як до військових, так і до членів їхніх родин. Якщо відпочиваєте – відпочивайте, але не розповсюджуйте це сильно в соцмережах, не слухайте, будь ласка, російські пісні, не дивіться російський контент. В нас є чудові наші виконавці, є інші іноземні популярні пісні. Живіть життя, але не треба це виносити на загальний огляд, щоб не зачіпати почуття інших людей», – поділилась дружина зниклого безвісти Дамира Ауліна, Олеся.
Що відомо про катери «Станіслав» та «Слов’янськ»
За інформацією Медійної ініціативи за права людини.
Історія патрульного катера «Слов’янськ» почалася в 1988 році. Це був один із 49 американських катерів типу Island, призначених для патрулювання та пошуково-рятувальних операцій у прибережних водах. Перша його назва — Cushing.
8 березня 2017 року катер вивели зі складу Берегової охорони США, проте життя його продовжилося. У вересні 2018-го на базі в Балтиморі відбулася урочиста церемонія передачі катера Україні, який після дообладнання отримав назву «Слов’янськ» — на честь загиблих морських піхотинців Романа Напрягла і Сергія Майбороди – один народився в Слов’янську, другий — неподалік цього міста.
13 листопада 2019 року катер урочисто ввели до складу ВМС України. Його командиром призначили старшого лейтенанта Дамира Ауліна, якому на той час виповнилося 24 роки. За пʼять років до того, коли росія окупувала Крим, він був курсантом Академії Військово-Морських Сил ім. П. С. Нахімова в Севастополі і одним із тих, хто відмовився переходити на бік окупантів. Під час заміни українських прапорів на російські Аулін разом із декількома іншими курсантами продемонстрував позицію, заспівавши гімн України. Навчання завершив уже в Одесі.
Честі очолити «Словʼянська» військовий удостоївся за високий професійний рівень. Екіпаж катера складався з 19 моряків.
24 лютого 2022 року з перших годин повномасштабного вторгнення рф в Україну під масовані ракетні обстріли потрапили населені пункти Причорномор’я, зокрема Одеса і Очаків. Катери, в тому числі «Слов’янськ», вивели в море. Моряки чергували цілодобово. 3 березня 2022 року о 2-й годині ночі катер «Слов’янськ» вийшов у район Кінбурнської коси на розвідку і охорону портів Одеса, Чорноморськ і Південний.
Близько 12:30 у правий борт «Слов’янська» в район машинного відділення влучила протикорабельна ракета класу «повітря-земля», випущена російським літаком.
Після влучення ракети катер почав швидко тонути, ставши спочатку вертикально. Від удару моряків відкинуло. Оговтавшись, вони розпочали екстрену евакуацію: надягли рятувальні жилети, скинули на море рятувальні плоти. Температура води була 4-5 градусів тепла. Плотів дісталися лише вісім моряків.
Моряки, яким вдалося евакуюватися, перебували у верхній частині катера. Під водою опинилися каюти капітана, його помічника і камбуз, де могли перебувати моряки. Зі слів врятованих моряків, потрапити вниз до інших членів екіпажу було неможливо, адже від ракетного удару прохід вниз завалило, місце, де розташовані каюти капітана і його помічника, сплюснуло. Коли моряки допливли до спущених на воду плотів, то курсували навколо катера на відстані кількасот метрів упродовж двох годин, поки по них не прийшла допомога.
Доля 11 членів екіпажу залишається невідомою. Пошуково-рятувальна операція відповіді на питання, що сталося з 11 моряками, не дала – операція відбувалася швидко і під загрозою ворожого обстрілу. Наразі вважаються зниклими безвісти:
Аулін Дамир Васильович, 06.02.1994 р. н., капітан-лейтенант;
Калапіщак Іван Володимирович, 17.01.1998 р. н., матрос;
Католіченко Володимир Сергійович, 15.12.2000 р. н., матрос;
Лебідь Владислав Вадимович, 22.05.1998 р. н., старший матрос;
Махлін Дмитро Леонідович, 14.05.1983 р. н., старшина І статті;
Ситник Анатолій Ігорович, 03.04.1992 р. н., старшина І статті;
Соломко Денис Віталійович, 06.09.2001 р. н., матрос;
Танасійчук Ярослав Іванович, 22.12.1999 р. н., старший матрос;
Тимченко Юрій Миколайович, 07.06.1986 р. н., штаб-старшина;
Толкачов Дмитро Євгенович, 30.06.2002 р. н., матрос;
Шерішорін Нікіта Павлович, 18.10.2002 р. н., матрос.
7 травня сталася друга втрата: в результаті ракетного удару затонув броньований десантно-штурмовий катер «Станіслав». Це вітчизняний проєкт 58503 під назвою «Кентавр-ЛК» розробки Дослідно-проєктного центру кораблебудування у Миколаєві. Будували катер у Києві на заводі «Кузня на Рибальському». Будівництво тривало два роки і завершилося давньою морською традицією — урочистим спуском на воду і розбиттям об ніс катера пляшки шампанського.
Свою назву катер отримав за рік. Його назвали на честь загиблого у 2017 році морського піхотинця — молодшого сержанта Сергія Сонька зі Станіслава Херсонської області. Командиром став старший лейтенант Олександр Сухоруков. Іншим лідером був капітан-лейтенант Сергій Тукмачов. Саме він був присутній на церемонії спуску катера на воду і переганяв його з Києва в Одесу, де катер випробовували і добудовували. Напередодні повномасштабного вторгнення рф в Україну Тукмачова включили у команду екіпажу, оскільки він досконало знав катер.
З 24 лютого 2022 року екіпаж «Станіслава» так само, як і екіпаж «Слов’янська», жив на катері.
7 травня 2022 року екіпаж «Станіслава» у складі восьми моряків вирушив на бойове завдання до острова Зміїний. Близько 10:30 ранку за 20 метрів від острова катер атакував російський літак. Ракета класу «повітря-земля» влучила в машинне відділення, після чого впродовж 20 секунд катер затонув на глибині близько 20 метрів. На поверхню води випливли лише три моряки, яких врятували катери, що прийшли на допомогу.
Зниклі безвісти моряки катера «Станіслав»:
Сухоруков Олександр Юрійович, 26.06.1998 р. н., старший лейтенант;
Тукмачов Сергій Іванович, 08.11.1989 р.н., капітан-лейтенант;
Ляшко Володимир Андрійович, 24.12.1997 р. н., старшина ІІ статті;
Костюк Владислав Сергійович, 09.07.2002 р. н., матрос;
Сітявін Андрій Сергійович, 14.12.1998 р. н., матрос.
Інформацію про військових моряків катерів «Станіслав» та «Слов’янськ», а також про акції, можна дізнаватись на сторінці громадської організації «Об’єднані морем».
Амєлія МИЙНОВА
