«Талісман» для побратимів та єдина опора для батьків: яким був полеглий сапер з Ізмаїльського району
Ворог використовує у війні проти України зброю невибіркової дії. Цю істину добре знав 27-річний сапер, уродженець Кілії Ізмаїльського району Олексій Мозолев, який 13 лютого цього року отримав важке порання під час розмінування однієї з ділянок міста Снігурівка Миколаївської області, що Збройні Сили України звільнили від окупантів в листопаді 2022 року. На жаль, вчора, 22 лютого, хворе серце військового не витримало і він помер опівдні в Одеській обласній клінічній лікарні.
Цю трагічну звістку журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» повідомила мати загиблого військового Наталя Петрівна Мозолева.
«Олексій ніколи не пасував перед труднощами, завжди посміхався, мав таке почуття гумору, яке створювало навколо нього невимушену та неповторну атмосферу. На все мав власну думку, був вірним другом, мав щире небайдуже серце, вірив у загальнолюдські ідеали та цінності», – так характеризує мати свого сина, бо між ними був особливий зв’язок.
Наталя Петрівна розповіла нам, що Олексій народився в Кілії 27 березня 1995 року. Тут закінчив школу №4. Жінка зізналася, що навчання синові давалася легко, але особливо любив інформатику та проводив багато часу за комп’ютером. У старших класах, коли багато його однолітків вже постійно відвідували дискотеки, Олексій нехтував цими веселощами, обираючи спілкування з матір’ю по вечорах. Каже, що він завжди вів правильний образ життя, не палив та ненавидів алкоголь. Водночас мав таку позитивну ауру, що його навколо всі любили, мав дуже багато друзів. А його щира посмішка згодом стане своєрідним талісманом для побратимів на фронті.
Після закінчення школи Олексій два роки провчився в Ізмаїлі на судового механіка, планував стати професійним моряком. Навіть була можливість піти в рейс, але щось не вийшло з документами. Його трудовий шлях продовжився за кордоном, зокрема в Чехії та Естонії, де він близько шести років пропрацював суднозбірником.
Напередодні нового 2022 року Олексій був вимушений повернутися з Естонії, бо в його батька діагностували онкологію. Його потрібно було возити до Одеси на обстеження та лікування. Аби підняти батька на ноги, хлопець витратив всі гроші, що заробив за кордоном, бо вважав, що здоров’я рідних безцінне. Мріяв після одужання батька поїхати до Канади на заробітки, аби в Кілії купити власний великий дім, облаштувати його для майбутньої дружини, хоча батьківська хата в хлопця вже була. На здивування матері Олексій завжди відповідав, що хоче огородити неньку від можливих конфліктів із його потенційною нареченою, якщо дві найдорожчі для нього жінки не знайдуть спільної мови. Проте хлопець завжди запевняв, що батькам буде завжди допомагати. Але світлі мрії про майбутнє розбилися об чорний день 24 лютого 2022 року…
Олексій після свого 27-річчя добровольцем пішов до лав Збройних Сил України, а саме в інженерні війська. Одинадцятого березня з Кілії хлопця направили до Кам’янець-Подільського на Хмельниччині, де він проходив підготовку для роботи сапером, а влітку більше місяця навчався в Польщі. На рахунку хлопця – сотні метрів розмінованих ділянок на Херсонщині та в Миколаївській області. Бо ж головне завдання сапера – знайти, ідентифікувати, знешкодити та знищити вибухонебезпечні предмети. А російський окупант дуже підступний: у своїй роботі застосовує різні хитрощі, «сюрпризи», вдається до підлості, не гребує використовувати при встановленні ВНП дитячі іграшки, упаковки з памперсами, з медикаментами, продукти харчування, книжки тощо.
Не виключенням стало й місто Снігурівка Миколаївської області, де рашисти по собі залишили безліч замінованих полів. Саме там Олексій у лютому проходив службу, розчищаючи від «подарунків» окупантів місцеві території.
Мама військового зазначила, що в березні Олексій повинен був повернутися до Кілії, бо ж треба було піклуватися про дуже хворого батька з інвалідністю, ліквідатора Чорнобильської аварії. Хлопець був єдиною опорою для батьків, бо ж чотири роки назад втратили старшого сина Станіслава, а донька проживає дуже далеко від Кілії.
У той страшний день, 13 лютого, Олексій повинен був виїхати з Миколаївщини додому, аби відвідати батька у лікарні, але пішов на бойове завдання. Під час його виконання в шестидесяти метрах від сапера пролунав вибух – підірвалася міна, уламок якої потрапив до лівого ока та пошкодив мозок. Прийшов до тями тільки через добу в одному зі шпиталів Миколаєва. Але потім рідні дізналися, що військового перевели до нейрохірургії Одеської обласної клінічної лікарні. Дуже багато часу важкопоранений хлопець провів в реанімації, але був при пам’яті, навіть вже намагався розмовляти. Раптово за день до смерті в Олексія піднялася дуже висока температура, якої не витримало його ще з дитинства хворе серце.
Наталя Петрівна зауважила, що попрощатися із Олексієм приїдуть його обидва командири, багато побратимів. Товариші по службі називали «золотого» сапера своїм «талісманом», бо його позитив та посмішка, наче боже благословення, боронили від ворожої кулі. Та й військові берегли свого наймолодшого в підрозділі «колегу по небезпечній справі».
Наостанок жінка згадала останній візит сина напередодні Нового року, який тривав всього чотири дні. Олексій, як завжди, був на позитиві, посміхався, наголошував, що все буде добре та ЗСУ скоро одержать перемогу на полі бою. Але хлопець встиг обійти всіх родичів, усім подарувати презенти. Наче прощався, – припускає Наталя Петрівна.
На жаль, безглузда війна, яка ввірвалася на нашу землю, обірвала його молоде життя, життя відважного воїна, сина та побратима. Для нас він став Героєм та залишиться в пам’яті всіх наступних поколінь українців, всіх мешканців Кілійської громади.
І сьогодні немає слів розради, тільки біль та сум переповнюють наші серця… Схиляємо голови перед мужністю Олексія Мозолева, який поліг за наше майбутнє, висловлюємо щирі слова співчуття у непоправній втраті його родині, близьким та друзям.
Слава Герою та вічна пам’ять захиснику України!
Інна ДЕРМЕНЖІ
