Сім років у ГУЛАГу за боротьбу з диктатурою та бажання навчатися рідною мовою: історія життя професора з Болградського району Петра Недова
Питання вивчення рідної мови для національних меншин півдня Одещини було і залишається актуальним протягом усієї історії краю, про назву якого зараз ведуться палкі дискусії як в соціальних мережах, так і в наукових колах. У різні часи різні влади, які тут змінювали тут політичний устрій та назви топонімів, по-різному ставилися до можливості отримання освіти мовами, відмінними від офіційної. І, треба визнати, у дуже рідких випадках це була підтримка. На цьому тлі дивно чути про те, що за часів радянської влади, яка у історичному контексті панувала тут не так вже й давно, навчання в школах велося рідними мовами. Зокрема йдеться про болгарську мову у селах Болградського, Ізмаїльського та Білгород-Дністровського районів, де протягом останніх двох століть проживає найбільша болгарська діаспора у світі.
Чому дивно? Бо ще живі і при пам’яті люди, які теоретично мали б тоді вміти читати книжки болгарською. Спробуйте дати будь-який текст, хоч з новинного сайту, жителю болгарського села у віці 70-80 років, та й 55-60 теж, і ви в цьому впевнитеся. Та й просто можна спитати.
На те, як це було насправді, трохи проливає світло стаття історика болгарського походження, уродженця села Городнє Ніколая Червенкова про свого земляка професора Петра Недова.
Далі ділимося перекладом з болгарської матеріалу автора, опублікованого у збірці «Историческа българистика в Република Молдова» («Історична болгаристика в Республіці Молдова»).
Я пишаюся тим, що професор Петр Недов – мій земляк і сусід. Він народився 25 грудня 1926 року в селі Чійшія (Городнє), Болградський район, Україна. А болгари в селі Чійшія завжди були дуже свідомими та дуже патріотичними. І родина Недових у цьому плані не є винятком. Його родина мала дуже сприятливий вплив на його виховання, особливо його мати Домніка Недова (Неделчева), одна з небагатьох дівчат з Чійшії, яка продовжила навчання в Комратській жіночій школі.
Петр Нєдов ще до настання шкільного віку, у 1932 році, почав навчатися у початковій школі у рідному селі, де став найкращим учнем у класі та школі. Після закінчення школи, у 1936 році, навчався у семінарії в Ізмаїлі. У 1941 році почав навчання у теоретичній гімназії в Четатя-Албі (нині Білгород-Дністровський, Україна). Однак, невдовзі адміністрація зажадала від учнів пред’явити документ, що підтверджує їхнє румунське походження. Отримати його було нескладно – такі документи видавали голови населених пунктів. Але юний чійшієць, вихований у любові до свого народу, на відміну від багатьох своїх товаришів, відмовився це зробити.
І тоді він вирішив продовжити навчання у столиці Румунії – Бухаресті, сподіваючись, що йому не потрібно буде пред’являти затребуваний документ. Але невдовзі про цей вчинок дізнався директор середньої школи, і Петр був змушений залишити середню школу.
І в цій ситуації він зробив рішучий крок – наслідував приклад деяких своїх односельців, які вирішили виїхати до Болгарії. На початку 1944 року разом зі своїм односельцем Михайлом Константиновим вони таємно переправилися через річку Дунай по льоду та дісталися міста Русе. Після тривалих суперечок вони отримали дозвіл на поїздку до Софії. Там, за сприяння Союзу бессарабських болгар у Болгарії, їх поселили в одній із середніх шкіл і вони отримали матеріальну підтримку.
Після війни він повернувся до Молдови та навчався в Кишинівському сільськогосподарському інституті. Завжди будучи зі своїм народом, у ці важкі повоєнні роки він знайшов у собі сили та мужність боротися проти сталінської диктатури та захищати болгарське. У 1946 році молодий Недов висловлював свої погляди в листах до І. Сталіна та М. Хрущова. Пізніше, в 1950 році, будучи студентом, разом з іншими жителями Кишинева він був заарештований за антисоціалістичну пропаганду та висування вимог болгар. Спочатку його засудили до смертної кари, а потім до 25 років ув’язнення. Він провів сім років у ГУЛАГу, а його ім’я згадував А. Солженіцин, як одного з мучеників режиму.
Страждання не зламали його. Після повернення у 1958 році він екстерном закінчив Одеський державний університет за спеціальністю генетика. Всю свою наукову діяльність пов’язав з Національним науково-дослідним інститутом виноградарства та виноробства при Молдавській академії наук. У 1965 році став кандидатом, а в 1983 році – доктором біологічних наук. Чотири роки по тому, у 1987 році, отримав наукове звання «професор».
Наукова діяльність Петра Недова пов’язана з біологічним захистом виноградників. Він є автором багатьох монографій у цій галузі; він є творцем нових сортів винограду, серед яких «Яловенський стійкий», «Первенець Магарача», «Легенда». Він має кілька патентів на методи селекції винограду на стійкість до хвороб. Він є почесним академіком Академії наук Молдови, членом Міжнародної академії виноградарства та виноробства, почесним професором молдавських та іноземних університетів, членом низки наукових організацій росії, США, Франції та Румунії.
Успішно працюючи в науці, він з героїчною сміливістю, непохитною вірою та рішучістю захищав інтереси своїх співвітчизників. Тільки він знає, скільки йому коштувало дійти до Центрального Комітету КПРС та представити найактуальніші проблеми болгарської діаспори в Радянському Союзі. У 1965 році він представив своє бачення майбутнього національного розвитку болгарського населення в Радянському Союзі.
Недов висунув такі вимоги: вивчення болгарської мови, видання літератури рідною мовою, розширення контактів з Болгарією, формування національної інтелігенції тощо. Петру Недову навіть не пообіцяли, що відповідні органи та відомства вивчать його пропозиції. Йому прямо сказали, що висунуті ним вимоги є безпідставними, мають націоналістичний характер, і порадили більше не робити таких пропозицій, оскільки ніхто не уповноважував його виступати від імені болгарського населення.
Професор Петр Недов був стабілізуючою та провідною фігурою болгарського руху в Молдові та Україні. Під час «перебудови» він був одним з ініціаторів руху відродження бессарабських болгар. Великий патріот був серед засновників болгарського товариства «Възраждане» («Відродження»). Він очолив перший з’їзд болгар у Радянському Союзі та виступив там з основною доповіддю. Був обраний головою Асоціації болгар у СРСР. Він активно брав участь у створенні Асоціації болгар усього світу, заступником голови якої був обраний, та низки інших загальнобессарабських та міжнародних болгарських організацій.
У рамках Наукового товариства болгарознавства в Республіці Молдова він підготував рукопис цікавої книги «Спомени» («Спогади»), яка очікує на публікацію. Петра Недова було нагороджено високою державною нагородою Республіки Молдова – орденом «Глорія Мунчій». Він також є кавалером пам’ятної медалі «Іван Вазов» від Державного агентства у справах болгар за кордоном. За великий внесок у збереження та розвиток болгарської культури на території колишнього Радянського Союзу, за участь у процесі відродження болгар в Україні та Молдові його було визнано «Людиною року – 2007». Приємно, що напередодні 90-річчя професора Петра Недова у 2016 році в його рідному селі Чійшія на його честь було названо одну з вулиць. Патріотична діяльність професора Петра Недова назавжди залишається для бессарабських болгар символом і орієнтиром для збереження та розвитку їхнього національного пріоритету, ми можемо і повинні пишатися його іменем, настав час, щоб вулиці, школи, установи носили його ім’я.
Професор Петро Недов помер 21 лютого 2009 року в Кишиневі.
Сподіваємося, читачам видання «Південь сьогодні» було цікаво дізнатися історію життя Петра Недова. А повертаючись до теми, про яку йшлося на початку, додамо, що вивчати болгарську мову як предмет у школах сіл півдня Одещини почали вже за часів незалежної України. І не в останню чергу завдяки зусиллям Петра Недова, який сім років свого життя провів у ГУЛАГу саме через те, що висував вимоги щодо необхідності вивчення рідної мови його земляками.
Діана ГЕРГІНОВА
На фото професор Недов читає доклад під час засідання Асоціації болгар світу (Софія, Болгарія, 1991 рік)
