Культура – це також зброя: українська режисерка з Болградщини про вплив російської пропаганди та чому так важливо плекати українську творчість
Агресія російської федерації проти України розпочалася задовго до 24 лютого. Більш того, її початок датується навіть не 2014 роком. Ця агресія розпочалася набагато раніше, мабуть ще з часів розпаду Союзу і оголошення Україною незалежності, яку північна сусідка, що полюбляє пхати свого носа у чужі справи, не сприйняла. Аби не втратити вплив на Україну, російська федерація продовжила запускати свої щупальця не лише в політику незалежної України, але й в суспільне та культурне життя. Головною метою російської пропаганди була підтримка міфу про «братські народи», а головним інструментом для впливу на свідомість українських громадян – вільний доступ до російських телеканалів. І навіть після повномасштабного вторгнення росії на нашу територію, в Україні, на жаль, залишилися ті люди, які знаходять виправдання російській агресії. Далеко не останню роль у цьому відіграє російська пропаганда, яка щедрою рікою ллється на російських телеканалах, які досі транслюються супутником в Україні.
Що являє собою росТВ та до яких наслідків приводить російська пропаганда, розмірковує українська мисткиня з болгарськими коренями, режисерка та директорка Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» Тетяна Станєва. На своїй особистій Facebook-сторінці Тетяна, яка є уродженкою села Криничне Болградського району, поділилася власною історією першого знайомства з росТВ та тим, як діє російська пропаганда. Інформаційна агенція «Юг.Today» пропонує ознайомитися з роздумами мисткині та публікує авторський текст без змін:
Контрольний в голову
Поки всі розмірковують про зброю масового ураження, Росія активно єю користується.
Далі буде багато міркувань про дуже важливе! Не кажіть, що не на часі. Самий час це усвідомити нарешті. Я декілька разів сідала писати цей текст та збирати події та думки до купи. Тож ось.
Задовго до війни, до 14 року, десь в 2009-2010 р.р., трапилось моє перше знайомство з цією зброєю.
Я була в декреті в селі, годувала малу, і краєм лівого уха чула татів телевізор. Останкіно, чи Росія 24, не згадаю зараз. Тато не знає української, і за звичкою у нас в регіоні всі дивились росТВ. Та й нагадаю, я – перший випуск, який вивчав українську в школі, старше за мене покоління її просто не розуміє.
В новинах великої і неосяжної Росії розказували про вчительку у Львові, яка образила нову дівчинку Машу в класі тим, що сказала: «В нас немає Маш, в нас тут тільки Марічки». І розборки, батьки, психологи звинувачення. В мене був легкий шок від «сенсації», що заслуговувала на прайм-тайм федеральних каналів 150-мільйонної нації. Уявіть, якась шкільна розборка, десь там на периферії якоїсь чужої держави.
Ну ок, думаю, якщо це прямо проблема, мусить щось бути і на наших каналах. Телевізора ніколи не мала і не дивлюсь принципово – мені не подобається сам факт того, що хтось вирішує за мене, що мені дивитись. Але тоді це був вимушений крок дослідження.
На жодному з наших каналів не було навіть згадки про це. І стало зрозумілим – або це суцільний фейк, або якась битовуха, що не варта уваги. Проте на російських каналах цей репортаж давали в кожному випуску новин. Так чи інакше, мене розривали питання: Чого рашисти це показують? І невже в них немає своїх проблем, щоб говорити про це? Невже в них нічого не відбувається по всій 17 125 191 км² заявленої території федерації?
З метою дослідження я стала спостерігати за ними крайнім лівим вухом щодня. Не було і дня, щоб росія не говорила про Україну і не обсирала її. Методично, щодня проповідувала ненависть до «хохлів», «недочеловєков». І поряд могла лунати новина, що десь там, в якомусь зоопарку якогось Ваніно, ведмедиця народила нового жителя зоопарку.
Ось вона найпотужніша зброя масового ураження – пропаганда. Стріляє прямо і відразу в голову. Без попередньої бійки.
Головне правило пропаганди — не так важливі факти, як їх подача. Зовсім не важлива правда, неважливо, що сталось насправді, важливо що ти скажеш в ефірі.
Потім я прочитала автобіографічний Роман «Гетсиманський сад» Багряного – заборонена до незалежності література. Три дні після того я не могла їсти і спати. Все, чому вчив нас учитель історії, ожило. Я стала розуміти, як сильно росіяни ненавидять нас, і чому вони її забороняли. Чому і як боролись з інакомислячими, чому розстріляли наше відродження, знищили усю нашу інтелігенцію, чому наповнювали увесь культурний та інформаційний простір своєю культурою та інформацію. І продовжували гвалтувати наш мозок своєю політикою партії. Вчитель історії вчив мене завжди читати мінімум два джерела, і не довіряти радянським підручникам. А вчитель теології, а саме герменевтики, вчив, при дослідженні тексту (фільму, картини, музики і т.д.) завжди ставити собі питання: хто написав, кому, навіщо, що хотів сказати цим автор. Це навчило мене критично мислити.
Споживачі одні тільки росТВ не здібні до такого. Про їх портрет — нижче.
Як вона діє? Як запустити думку в маси? Найнеймовірнішу брехню варто повторити декілька разів, як вона стає загальноприйнятою. Потім можна вже комусь і заперечувати її, друге слово маса вже не пам’ятатиме. Далі – справа техніки. Думка майстерно маскується у творчість (фільми, книги, пісні, картини і т.д.), робиться модною, масовою. Піпл хаває, думка шириться, влада потирає липкі рученята.
А як відомо «Око – то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!» (Матв.6:22-23)
Пропаганда = темрява, що наповнює життя, відкладається в сірій речовині, в серці і виливається на оточуючих блевотінням. Бо «чим серце наповнене, те говорять уста його!» (Лук.6:45)
Я знаю українців, росіян, болгар, що живуть в Америці, користуються благами та цінностями західного світу, але їх око дивилось РосТВ увесь час, і вони зараз в кращому випадку – нейтралісти, де їм «не все так однозначно», але в основному підтримують рашистську владу, говорять фразами пропаганди, і моляться аби Путін знищив вже це «довбане НАТО».
Я знаю росіян, що живуть давно в Болгарії, втікли від бідності і убогості своєї «необъятної», що божились мені, що не дивляться росТВ, проте говорили «все не так однозначно, то НАТО і Америка хоче посварити наші народи». А на моє: «Але ж не НАТО і не Америка забрала в нас Крим, окупувала Донбас, і кидає зараз бомби на нас і наших дітей»? Аргументи закінчувалися, але впевненість у своїй правоті в них не вичерпувалась – так міцно засідає інформаційна зброя.
Я знаю болгар, що ні разу не були в Росії, проте люблять її більше ніж самі росіяни. Сідають в свої мазди, одягнені в західні бренди, їздять по Європі відпочивати, проте підтримують Росію.
Я знаю молдаван, які поневіряються в Москві на заробітках на будівництві, з них принизливо москалі глузують, а вони все рівно їх захищають.
Я знаю молдаван, що працюють в Германії і кажуть: «Хай би вже Путін розірвав ту Європу» Ту, в якій він приїжджає заробляти, і вона його кормить.
В цих людей відсутній елементарний інстинкт самозбереження, в них розірваний причинно-наслідковий зв’язок. В них – темрява. А все тому, що тонни пропаганди вилиті в їх мозок.
Є пряма пропаганда і непряма. Це я так собі сама розділяю. До прямої я б відвела – конкретні політичні передачі, новини, підручники, лекції. А до непрямої – усю творчість, культуру, фільми. Мені це ближче, я в цьому працюю.
В 2019 році (я перевірила), всього лише в 2019 (!) з’явився росканал «Побєда», де нонстоп, 24/7 показують фільми про війну. Кількість скльопаних нашвидкоруч фільмів вражає. А це недешева справа – фільм створити. Проте рашка на пропагандистську машину ніколи грошей не жаліла. За ностальгією за радянщиною, романтизацією війни, стоїть побєдобєсіє і «можемо повторити!» Там були фільми і про Крим вже. Працюють рєбята. Гроші сипляться, фільми клєпаються. Культура – зброя. І кожний вечір око забруднювачів затемнюється оцим побєдобєсієм.
В Болгарії є мережа «русскіх рєсторанов», мережа магазинів «Берьозка», туди постійно приїжджають російськи зірки, кіномитці і фільми. Вони сіють непряму пропаганду і «рускій мір» повсюди. Заповнюють увесь простір допоки люди не почнуть відчувати його рідним. Розумієте? Все робиться для того, аби російська культура, все російське стало рідним. І тоді вже спробуйте рідне забрати? Чи впевнити, що воно – неправильне. Та ми самі нє-нє, да і полізе «А і нє знал, что любов‘ можєт бить жєстока».
В пропаганді не важливий логічний зв’язок, важливий – асоціативний. Він – швидкий і міцний.
Ось чому болгари в такій великій кількості люблять Росію, бо відчувають її рідною. А слУжить пропаганді культура. На ній будується все. Розумієте?
Рашистські телеканали, рупори пропаганди, зрозуміло, є по всій Європі. Пам’ятаю в Єгипті бачила росканали арабською. Була шокована. А це увесь Арабський світ, на секундочку. Тільки уявіть. В Америці теж вони є, та й увесь англомовний світ ними покритий. Далекий схід не перевіряла, але судячи з «підтримки», то у нашого ворога там все схвачено.
Роспропаганда як ракова пухлина, метастазами оповиває усю землю.
Ось чому наша пропаганда має звучати на усіх мовах світу. І російською теж. Вона має бути потужнішою і сильнішою, щоб ми перемогли. Бо ми ж воюємо за мізки в першу чергу? Ця війна сталась тому, що всі 30 років не проводилось належної інформаційної політики. Її було вкрай мало. Болить, що це важко було пояснити державникам, не те, щоб добиватись. Згадайте мої «плачі Ярославни» в ДержКіно України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Український культурний фонд з нашим ОКО. Ніколи не забуду принизливу бесіду на захисті проекту в Держкіно і відповідь-вирок: «А навіщо вам кінофест там, у вас же є Одеський!?» Чиновник не знає навіщо. Попри мої сльози і пояснення! То якщо важко підняти п’яту точку і приїхати в розвідку, то достатньо взяти мапу і порівняти його з календарем культурних подій року і зрозуміти навіщо. А якщо і цього недостатньо, то цей чиновник мусить звільнити місце тому, хто розуміє, чого міністерство наше називається Міністерством культури та інформаційної політики. Щоб зробити Одещину, а саме південну Бесарабію частиною культурного простору України, щоб вони відчули Україну своїм домом, таких проєктів, як наш, там має бути не один, і робити такі проєкти треба багато років поспіль. Методично, розрахувати сили на довгий шлях. Болить, пробачте.
Я знала, а тепер впевнилась, коли закінчується слово, культура, як зброя, коли відсутня інформаційна політика, до бою вступають танки.
Не дивно, що рашисти першим, що зробили в анексованому Криму, окупованому Донецьку, Луганську, тепер – Херсоні, Маріуполі, і усюди, де вони з’являються – вони вимикають людям зв’язок із світом і вмикають свою пропаганду. Через місяць, може менше, мізки самих впертих вже ту «їжу» споживатимуть зі смаком. А ми тим часом зупинили усі культурні проєкти на невизначений час.
І все ж, як так може бути, такий масовий психоз? Добре, одна людина, чи купка людей – хворих, з хибним світоглядом, але що має статись, щоб відбулось таке масове ураження, щоб люди слідували явно кривій ідеології і темряві? І чого це стається в історії людства знов і знов?
Не чіпатиму гітлера з гєббєльсом. Згадаємо інший приклад. Пам’ятаєте біле братство? На початку 90-х вибухнула в Києві нова секта. Ту, що назвала себе месією «Марія деві Христос» і прогнозувала кінець світу, люди обожествляли! Продавали свої квартири, і добровільно віддавали гроші їй. В 1993 році вони навіть замахнулись на Софію Київську. Пам’ятаєте? А про чоловіка її знали? Цитую Вікі: «Працював в Інституті клінічної та експериментальної медицини в Новосибірську, співпрацював з Миколівським центром психотроніки, де під егідою КДБ, готували «протиотруту» від ЦРУшних розробок з контролю над розумом». Аж потім він став співзасновником секти. Пояснень не треба, так? Де вони потім опинились, знаєте. Але їх послідовники ще довго засмічували суспільство папірцями пропаганди.
Пропагандисти точно знають, що роблять, що говорять, і навіщо. Чому жертви не ставлять ті самі питання – хто, що і навіщо?
Притчу про насіння і сіятеля пам’ятаєте? З поганим насінням відбувається те саме. Нажаль. Неважливо що, важливо куди падає.
Якщо на добрий, підготовлений ґрунт падає зло, то проросте обов’язково великим високим бур’яном. Я – дівчина с села, то знаю, бур’ян завжди росте швидше, масовіше, і знищує добру культуру.
Тож доброю землею для бур’ян-пропаганди є неосвіченість, лінь, мозок з двома ізвілінами, нездатність аналізувати, відсутність критичного мислення, що витікає знову ж таки з першого. І – одне джерело інформації.
А людина освічена, звикла критично мислити, навчена відрізняти добро від зла, біле від чорного, не зможе ковтнути насіння, або якщо потрапило все ж, воно не проросте в ній.
В ці дні буде багато спроб сіяння мракобісся, бережіть голови від брудного насіння.
Мораль цієї довгої байки така: не той ленд-ліз нам надають. Або навіть не так, він безкорисний, поки лунають росканали на нашій землі. Поки шириться ворожа пропаганда, сіється неправда, жнива будуть кровавими.
І поки хлопці помирають на фронті, ворог вбиває контрольним в голову наших громадян в тилу.
На заглавному фото — мурал у м. Рівне. Назва “Красавіца терпіти не буде” (відповідь на слова путіна щодо України “Нравітся-не нравітся, терпі моя красавіца”). Автор: К. Качановський
