Розповідь громадянина Болгарії, що воює в Україні як доброволець
Болгарин Іван Калчев залишив Батьківщину і поїхав в Україну на фронт у складі іноземного батальону. У інтерв’ю болгарському телеканалу Нова ТВ, яке він надав під час своєї відпустки, чоловік висловив думку, що це війна цивілізацій, чи навіть цивілізаціі з дикунами.
Інформаційне агентство «Юг.Today» підготувало для читачів переклад інтерв’ю українською мовою.
На питання ведучого, чому він бере участь у війні, Іван відповів, що вважає це своїм боргом.
«Чому я беру участь у війні? Тому що це борг. Можливо, сучасне суспільство забуло такі поняття, як обов’язок, честь, жертва, мужність».
За словами Івана, він служить в українському іноземному легіоні в якості рядового. Ведучому, який поцікавився скільки отримує такий боєць в Україні, доброволець відповів, що не хоче розголошувати суму. Проте вона є такою самою, яку отримує український солдат, що воює на фронті. І грошей йому на усі потреби вистачає.
До від’їзду до України військового досвіду Іван не мав. Працював у IT та мав свій невеликий бізнес.
«Я теж до цього не був у казармах. На щастя, було кому мене професійно підготувати», – сказав чоловік в етері.
Разом з Іваном служать ще два громадянина Болгарії. Знає і інших болгар, які наразі воюють в Україні.
Попадання ракети чоловік вперше побачив на третій день після приїзду. Вона потрапила в сусідню будівлю. Звук, каже він, був схожий на звук винищувача, який летить низько над землею.
Поділився Іван і досвідом перебування на фронті. Ті уявлення про війну, які має пересічний громадянин, що бачив її у кіно, чоловік називає абсолютно невірними. Лінія фронту не проходить по умовній лінії, як на карті. Вона охоплює зону досяжності артилерії – нашої і противника. Це декілька кілометрів. І загинути, якщо ви там знаходитесь, можна в будь-якому місці. І противника ти як у кіно не бачиш.
В батальйоні, де служить Іван, вже загинуло четверо людей.
«Я знав їх лише на обличчя. З одним з них був знайомий ближче. Вранці ми пили каву разом, а потім… Це нормально, щоб людина боялася», – поділився пережитим Іван Кальчев.
Також він розповів, як приймав участь у евакуації поранених, один з яких помер по дорозі в лікарню. І додав, що не мав часу плакати за загиблими.
Війну в Україні, внаслідок якої, як влучно помітила ведуча, деякі території вже залишились тільки на карті, доброволець називає «зіткненням цивілізацій».
«Україна – чудова країна. Там живуть чудові люди. Вони слов’яни, вони близькі до нас за мовою, за мисленням, за духом», – впевнений Іван. До того ж, на його думку, Україна виглядає більш європейською країною, ніж Болгарія.
А на запитання ведучого, чи не є росіяни такими ж самими близькими до болгар, адже вони теж мають слов’янське походження, чоловік відповів, що він бачив тільки людей, які являють собою азіатську навалу. Ще щось казати про них в етері Іван відмовився, бо не зміг добрати пристойних слів. Лише розповів, що російські солдати живуть у примітивних умовах – без гігієни, цінностей, дисципліни. Та тікають зі своїх позицій при найменшій небезпеці. Доброволець каже, що може й не варто узагальнювати ці думки, маючи на увазі усю націю, але у більшій мірі це так.
В Україні Іван збирається повернутися за тиждень. Каже, продовжуватиме боротися за права людини, її свободу та за демократію. А на майбутнє хоче приймати участь у виборах в Болгарії як кандидат від Демократичної партїї.
На своїй сторінці у Фейсбук на запитання, чому він пішов на фронт в Україні, Іван відповів словами болгарського бойового маршу.
Та додав, що якщо, в вас щось затремтить, якщо ви підійметесь з дивана, піднімете голову, глибоко вдихнете повітря, чи навіть відчуєте сльози на очах – це свідчатиме про те, що ви знаєте відповідь. А якщо не відчуєте, то він не зможе цього пояснити словами.
Пропонуємо вам прочитати цей марш у вільному перекладі та почути в оригіналі.
Один завіт лишили нам діди,
Завіт чудовий, що написаний мечем кривавим:
Діти рідного краю, бережіть свою землю,
Обороняйте її зблизу і здалека.
І цей завіт в минулому зігрівав їхні дні,
Був їхнім маяком та найдорожчим вождем
Для всіх тих, хто загинув у боротьбі
На цьому грішному світі, боронячи батьківський поріг.
І чи не він під рідним прапором,
Сьогодні війська знову збирає?
І чи не цей священний завіт
Зігріває душі тих,
Хто готовий померти за батьківський край.
