Рятувальник ДСНС Одещини, який має за плечима 13 років служби, розповів про найважче у своїй роботі
Микола Кобзар — начальник відділення аварійно-рятувальних робіт ДСНС Одещини, за плечима якого 13 років служби та сотні врятованих життів. Про перші серйозні випробування та найважчі виклики Миколи розповіли пресслужбі ГУ ДСНС України в Одеській області, передає видання «Південь сьогодні».
Мрія стати рятувальником з’явилася у Миколи ще в дитинстві. Одного разу він став свідком пожежі в сусідському будинку.
«Я бачив, як самовіддано виконують роботу рятувальники, як без вагань заходять у вогонь, ризикуючи власним життям заради порятунку інших. Саме тоді зрозумів: я теж хочу бути героєм», — згадує надзвичайник.
Після навчання у профільному виші він розпочав службу на Одещині. За роки роботи неодноразово залучався до ліквідації наслідків дорожньо-транспортних пригод, пожеж, надзвичайних подій, працював на розборах завалів та виконував висотні аварійно-рятувальні роботи.
У пам’яті назавжди залишилися виклики, де доводилося боротися за людські життя. Один із них — страшна дорожньо-транспортна пригода, в якій загинули мати та син. Попри трагедію, рятувальникам вдалося врятувати маленького хлопчика та його батька.
Одним із перших серйозних випробувань стала пожежа в коледжі на вулиці Троїцькій в Одесі. Тоді рятувальники евакуйовували людей із задимленої будівлі, знімали дітей із верхніх поверхів та розбирали завали. Та трагедія забрала життя 16 людей — студентів, викладачів і тих, хто до останнього намагався їх урятувати. Серед загиблих був і його колега Сергій Шатохін, який віддав власне життя заради порятунку інших.
Найскладніший період у службі настав із початком повномасштабного вторгнення.
«Я до останнього не вірив, що таке може статися. Коли почалась війна, ми практично жили на роботі. Було страшно, незрозуміло, але треба було працювати. Викликів стало значно більше, і вони стали набагато важчими. Адже ти розумієш, що цей біль людям завдають свідомо», — поділився Микола.
Зруйновані будинки, пожежі, розбір завалів — це стало частиною щоденної роботи рятувальників. Та, за його словами, найважчими залишаються ті виклики, де є загиблі люди.
«До всього можна звикнути, але до людського горя — ніколи. Найболючіше — коли під завалами знаходиш загиблих або бачиш розпач рідних, які до останнього сподіваються на диво».
Особливо надзвичайнику закарбувався у пам’яті ворожий ракетний удар по житловому будинку у квітні 2022 року, напередодні Великодня. Тоді загинули вісім людей, серед яких була тримісячна дитина.
«Це був один із перших ударів по житловому будинку. До такого ніхто не був готовий, — каже рятувальник.
Попри всі випробування, Микола продовжує щодня виконувати свою роботу — рятувати людей.
