Ренійський рибалка сформулював загальну позицію придунайських колег: «До оформлення нових дозвільних документів дайте нам можливість працювати за старою процедурою!»
Як уже повідомляла ІА «Юг.Today», нещодавно у селі Новосільське Ренійської територіальної громади відбулася робоча зустріч голови Ізмаїльської районної військової адміністрації Родіона Абашева та міського голови Ренійської ТГ Ігоря Плєхова з працівниками місцевої рибальської галузі. Оскільки Родіон Анатолійович та Ігор Вікторович уже дали свої коментарі стосовно питань, що обговорювалися на цій зустрічі, сьогодні ми публікуємо позицію рибалок, яку висловив у бесіді з нашим кореспондентом керівник ренійського приватного рибальського підприємства «Екватор» Іван Шевченко.
«У нас щороку – одне і теж: ми змушені сидіти і чекати, поки чиновники оформлять усі дозвільні документи, необхідні для нашої роботи. Як правило, очікування затягується на два-три місяці. І така історія – практично по всій Україні, – розповідає Іван Михайлович. – Раніше, ніж наприкінці лютого, рибалкам ніколи не вдається розпочати промисел. А зараз ніхто взагалі не знає, яким чином розвиватиметься ситуація. Як відомо, нещодавно змінився порядок розподілу квот на вилов риби. Раніше ми просто подавали заявку, і з урахуванням загального обсягу видобутку риби отримували дозвіл на вилов, – умовно кажучи, на кілька тонн товстолобика, оселедця і так далі. А зараз уряд запроваджує щось на кшталт електронного аукціону з розподілу квот через систему Prozorro.
На сьогодні ще ніхто не розуміє, як це працюватиме. Але я уявляю це приблизно так. Припустимо, я вже маю всі дозвільні документи, і в мене нема жодних проблем зі сплатою податків. І ось я роблю заявку на участь в аукціоні, бажаючи купити у держави квоту на тонну оселедця. Але що ж далі? Просто продаж квот – це зрозуміло. А що означає принцип аукціону? Вочевидь, інші підприємства, які претендують на таку ж квоту, повинні змагатися між собою. І хто в підсумку переможе? Той, хто зможе запропонувати вищу ціну за квоту? Чи що запропонувати? На ці питання, як я розумію, ще немає чітких відповідей. Тим більше, що такого досвіду немає ні в кого – ця система впроваджується вперше.
Ми намагалися отримати роз’яснення відповідних служб на обласному рівні, але й вони поки що нічого конкретного сказати не можуть. Нам рекомендували лише одне – готуватися. Мовляв, треба мати електронний ключ юридичної особи для участі в електронних торгах і ще раз переконатися у відсутності заборгованості з податків. А потім нам мають повідомити про дату проведення аукціону. Ось і всі роз’яснення на даний час».
За словами Івана Шевченка, ПП «Екватор» отримує квоту на річці Дунай. Але якщо у мирний час ренійські рибалки теоретично могли вести видобуток на всьому українському відрізку Дунаю, то в умовах воєнного стану режим рибальства та правила використання плавзасобів значно посилилися – рибалкам доводиться чи не кожен свій рух узгоджувати з військовою владою та прикордонниками. Однак, знову ж таки, що буде у 2023 році – невідомо…
«Припустимо, ми отримаємо квоту і будемо намагатися виходити на воду. Проте передбачити дії прикордонної служби та військової адміністрації неможливо – будь-якої миті можуть з’явитися нові вимоги та обмеження, – продовжує Іван Михайлович. – Наше підприємство, до речі, не має власних човнів – ми їх фрахтуємо. Але суть справи це не змінює. Зима для рибалок – не сезон. Сезон починається навесні. Спочатку ми видобуваємо товстолобика, потім йде дунайський оселедець. Якщо говорити за обсягами промислу, то оселедець у нас – не на першому місці. Але він, мабуть, найприбутковіший. Тому наше підприємство дуже залежить від квот та режиму рибальства. У будь-якому випадку всі чекають оселедець – це традиційна риба для Придунайського краю. Товстолобик є скрізь, а оселедець – тільки у нас».
Під час розмови Іван Шевченко також зазначив, що ПП «Екватор» не може бути конкурентоспроможним порівняно з рибалками з Вилкового. Для вилківського оселедця ринок – вся Україна, а ренійський продається здебільшого на місцевому внутрішньому ринку. По-перше, Вилкове може запропонувати великі обсяги риби. По-друге, вилківський оселедець – більший, оскільки його ловлять відповідними сітками. Ренійським рибалкам дістається вже дрібніший оселедець – той, що пройшов крізь вилківські сітки.
Як каже Іван Михайлович, є й інші нюанси. Їх розуміють передусім ті, хто любить та цінує цю рибу. Загальновідомо, що оселедець заходить у Дунай із Чорного моря і піднімається нагору за течією річки. І якщо у Вилковому ловлять фактично морський оселедець, то в районі Рені він стає «опрісненим» і набуває іншого смаку. Звичайно, про смаки не сперечаються, але любителі цієї риби завжди можуть відрізнити вилківский оселедець від ренійського. До війни спеціально за оселедцем у Рені часто приїжджали громадяни Молдови, але зараз, коли кордони стали менш прозорими, молдавських покупців поменшало.
«Повертаючись до проблеми дозвільних процедур, можу сказати, що я та інші ренійці багато разів обговорювали це питання із ізмаїльськими та вилківськими колегами, – розвиває тему наш співрозмовник. – Загальна думка придунайських рибалок полягає в тому, що дозвільна практика, що регулює процес видобутку риби, не повинна обмежуватись календарними рамками, а потім щоразу починатися наново. Ми іноді заздримо румунам: настало 1 січня – і вони починають працювати. У нас же, як я вже казав, два-три місяці йде лише на очікування дозволів. Тобто ми хочемо, щоб нам дали можливість розпочинати промисел у рамках минулорічних квот та минулорічних дозвільних документів. У той самий час можна паралельно оформляти нові дозволи, розподіляти квоти, відкривати причали тощо. Тим більше якщо дозвільні процедури стосуються підприємств, які працюють уже не перший рік і заслужили на нормальну репутацію.
Те саме стосується і такої практики, як розподіл знарядь лову. У чому тут суть? Припустимо, одне підприємство претендує на 10 сіток, а інше – на 50. Претендувати можна на будь-що, але знаряддя лову розподіляються на підставі того, що ти піймав минулого року. Наприклад, хтось хоче отримати ті самі 50 сіток, але при цьому приховує частину улову і офіційно показує лише тонну риби (знову ж таки, я кажу умовно). Звичайно, виникає питання: а навіщо тобі 50 сіток на тонну риби? Досить і десяти. І в результаті 50 сіток отримує той, у кого обсяг видобутку набагато більше. Погодьтеся, це логічно та справедливо.
Таким чином, ми добиваємось від держави, щоб діяв простий принцип: до оформлення нових дозвільних документів працюємо за старими. От і все. Такий принцип застосовує весь цивілізований світ. Що заважає Україні наслідувати світовий досвід? Якщо ж змінюються якісь законодавчі та регулюючі норми, то принаймні підприємствам треба дати час, щоб підготуватися до них, а не зупиняти виробничу діяльність «до особливих розпоряджень». Ми, рибалки, завжди сміялися: робота у нас починається лише після того, як чиновники повертаються до Києва чи Одеси з Мальдівських, Канарських, Багамських та інших островів. Повернувшись з відпустки, вони починають підписувати документи. Але тут інші чиновники йдуть у новорічну відпустку. І знову треба чекати їх повернення, щоб вони зволили поставити свій дорогоцінний підпис… »
Додамо, що навесні минулого року ПП «Екватор» опинилося у ситуації, коли підприємство взагалі не могло отримати дозвіл на промисел риби. Справа у тому, що у відповідному розпорядженні губернатора Одеської області від 19 квітня 2022 року було зазначено 6 ділянок річки Дунай, де дозволялося ловити оселедець, проте ренійські ділянки до цього переліку чомусь не увійшли. Відповідно, рибалки «Екватора» формально втратили право виходити на воду. Іван Шевченко припустив, що в цьому випадку сталася плутанина з дунайськими милями та кілометрами. Як відомо, Дунай вимірюється від гирла до витоку кілометрами, але водночас судноплавні (морські) ділянки річки обчислюються милями. Ймовірно, у тексті розпорядження обласної військової адміністрації було допущено помилку – замість миль вказали кілометри.
Зрештою помилку виправили, і ПП «Екватор» все ж таки отримало дозвіл на вилов дунайського оселедця. Проте цей випадок вкотре показав, наскільки залежні рибалки Ізмаїльського району від бюрократичних формальностей.
Зазначимо також, що рішення уряду про розподіл квот на вилов риби через систему Prozorro – далеко не новий «винахід». Спроба впровадити цю практику вже робилася у жовтні 2019 року. На той момент у Кабміні мотивували це рішення тим, що в Україні не використовуються в повному обсязі ліміти на промисловий видобуток риби. Крім того, за офіційною версією, продаж квот у прозорому електронному режимі покликаний був ліквідувати корупцію в системі видачі дозволів для рибальства.
Андрій ПОТИЛІКО
НА ФОТО: Іван Шевченко. Фото YouTube-каналу «Новини Рені»
