Прикордонник, що боронить країну у лавах Одеського загону Морської охорони, мріє повернутися до мирного життя
Моряк-прикордонник Костянтин – уродженець Миколаєва. Батько хлопця був водієм, а мати вихователькою в дитсадку. Костянтин здобув вищу освіту в Миколаївському політехнічному інституті, працював на СТО під час навчання, а за кілька років став авто слюсарем.Після випуску з інституту певний час працював за спеціальністю – аудитором. Однак згодом розповіді знайомих про морські подорожі змусили хлопця надихнутися на нову професію, а повномасштабне вторгнення змінило цивільну професію на військову. Про шлях моряка-прикордонника розповіли у дописі Морської охорони Держприкордонслужби України, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Кроки назустріч професії моряка Костянтин вирішив зробити зокрема завдяки сусідам – батько та син були професійними моряками та надихали його своїми розповідями:
«Наш сусід, Віталій Валентинович та його син були справжніми морськими вовками, адже чимало років працювали на цивільних судах. Їхні розповіді про роботу в морі, морську романтику все більше й більше приваблювали мене та стверджували в думці теж стати моряком. І з часом я вирішив випробувати себе», – згадує Костянтин.
Спочатку він опанував фах матроса у Херсонському морському коледжі рибної промисловості, після чого закінчив один з одеських навчально-тренувальних центрів за спеціальністю «моторист». Незабаром мрія Костянтина здійснилася – на нову сходинку своєї кар’єри він піднявся як матрос у складі екіпажу одного з суден Миколаївського морського торговельного порту.
Рік за роком Костянтин постійно покращував свої практичні навички та самовдосконалювався – з часом уже добре знався на маневрових характеристиках судна, вивчив кермовий пристрій, вмів правильно оцінити вплив різних факторів на керованість судна та швидко переходити з однієї системи управління судном на іншу. Згодом матрос міг вже як рульовий вести судно заданим курсом у різних навігаційних умовах. Зокрема досконало вивчив і сам двигун.
З початком повномасштабного вторгнення російського агресора на межі Херсонської та Миколаївської областей розпочалися запеклі бої. Вже на початку березня 2022 року ворог почав обстрілювати Миколаїв і порти. Так, 2 березня російські війська обстріляли суховантаж «Banglar Samriddhi» під прапором Бангладешу, що перебував на стоянці в порту «Ольвія» в Миколаєві, унаслідок чого загинув іноземець.
Працювати в портах ставало все більш небезпечно. У травні 2022 року екіпаж судна, на якому працював Костянтин, зійшов на берег. Дружину з донькою він відправив на захід України, проте сам не виїхав, оскільки в місті залишилися батьки, які ще не евакуювалися.
Згодом ворог почав завдавати ударів по місту дуже щільно – з мінометів, «Піонів», РСЗВ, зокрема й касетними снарядами. Разом з тим здійснювали й авіабомбардування.
«Це був суцільний жах! Ти не знав, чи доживеш до завтра, адже обстріли тривали і вдень, і вночі. Саме в ті дні я вирішив, що маю йти до війська й разом з іншими захищати Батьківщину. Маючи досвід морської служби, вважав, що найбільш корисним буду саме на військовому кораблі», – каже Костянтин.
Незабаром матрос мобілізувався до лав Одеського загону Морської охорони й знову піднявся на борт, обійнявши посаду моториста на одному з кораблів Морської охорони. Про своїх побратимів каже з добротою, і вірить, що команда – це єдиний організм:
«Переважна більшість екіпажу – хлопці, які майже вдвічі молодші за мене, звичайно ж, у деяких моментах можуть, як то кажуть, дати фори. Вахти, надмірні навантаження – це без проблем. І у бронежилеті я не менш витривалий, проте, можливо, не такий спритний, як ті, хто молодший. Але ми – одна команда і маємо діяти як єдиний організм, адже від цього залежить наша безпека та живучість корабля. Він, до речі, має доволі поважний вік та надто норовливий характер, тому іноді дуже творчо треба підходити до процесів ремонту й обслуговування двигуна та механізмів».
За словами моториста, його розрада – це сім’я й підтримка рідних. Рік тому дружина з донькою повернулися додому. І ті вкрай рідкісні моменти, коли буквально на кілька годин вдається побачитися з сім’єю, надають сил, витримки і ще більше стверджують у бажанні якомога швидше вибити ворога з нашої території та зробити все можливе, аби Україна знову повернулася до мирного, спокійного життя.
Після Перемоги Костянтин мріє повернутися до рідного Миколаєва . За цю любов та шанобливе ставлення до свого міста побратими саме так і охрестили Костянтина – «Миколаїв». І моторист зовсім не проти такого позивного:
«Поєднання завзятості та згуртованості моряків, їх ставлення до залізного побратима – запорука того, що він у бойовому строю і здатен виконувати будь-які поставлені завдання. А єдність та спільна мета екіпажу, як і усього нашого народу, є тією силою, яку не здолати жодному ворогу!» – каже Костянтин.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
