Про воїна з Одещини, який під тиском сімейних обставин пішов у СЗЧ
Герой історії родом з Одещини. Побратими його зовуть Жек. Він водолаз в складі понтонно-мостового підрозділу 808 Дністровської окремої бригади підтримки. З мотивацією в нього все в порядку – він доброволець з перших днів війни. Про СЗЧ захисника та повернення у лави ЗСУ розповіли комунікаційники бригади, передає видання «Південь сьогодні».
«Я не міг залишатися вдома: треба було захищати свою батьківщину, свій дім, своїх близьких», – пояснює свою позицію Жек.
Він виконував бойові завдання на Херсонському, Запорізькому та Харківському напрямі. Був понтонером, водієм, водолазом. Мотивація боронити рідні края в нього надвисока. Не скажеш, шо людина боялася брати на себе відповідальність та хотіла відсиджуватися. Як трапилося, що він опинився в СЗЧ?
Від стресів та емоційних гойдалок ніхто, особливо на війні, не застрахований. Так трапилося. що родину він не бачив вже другий рік, оскільки був на виконанні бойових завдань. Раптово він дізнався, що дружина з дітьми терміново виїжджала, а кордон, а до Жеки ця звістка дійшла в останній момент, коли він перебував на службі.
«Тоді все трапилось так швидко, – пригадує Жек, – В мене тоді не було, а ні відпустки, а ні звільнення».
За його словами йому уже хотілося перед від’їздом побачити дітей.
«Не знав, не планував і не мав змоги відпроситися, бо дізнався про це в останній момент», – описує ситуацію боєць.
Ось саме тоді Жек, під впливом емоцій та стресу, вирішив нікого не повідомляти, а одразу зібрав речі та поїхав.
Пізніше, аналізуючи все що сталося, Жек зізнається, що мав би спробувати попередити командирів та відписатися. Скоріш за все, вони пішли б йому на зустріч і не трапилося б цієї неприємної історії.
«Якби я про це дізнався за пару днів та попросив командира, то відпустили б сто відсотків», – тепер вже переконаний герой нашої розповіді.
За іронією долі він так і не встиг побачитися з родиною перед їх від’їздом. Розчарування було таке сильне, що Жек впав у сильну депресію.
«Мені ще тоді телефонував ротний та сказав повертатися і що поки тебе не подають в СЗЧ, – та далі продовжує він, – Але був такий розбитий, така депресія, що я не дослухався до поради командира».
Вже за кілька днів Жек все ж вирішив повернутися, телефонував командиру та побратимам, але він вже на той момент опинився у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину.
Почались тривалі процедури відновлення через суд та повернувся до служби тільки за п’ять місяців.
Зараз Жек виконує бойові завдання в складі понтонно-мостового підрозділу та шкодує, що тоді піддався на емоції та не дослухався до командирів та побратимів.
«Я ще довго у себе в голові прокручував цю ситуацію та дійшов висновку, що у випадках, подібних до цього, треба все спочатку все дуже добре обдумати та переговорити з командирами, – підбиває підсумки він, – Тоді б це було б набагато простіше. Ніколи не треба приймати рішення на гарячу!»
