«У першу чергу, медик, а вже потім – водій»: про воїна на позивний «Двадцять сьомий» з бригади ТрО Одеської області
Олександр – водій-санітар медичної служби батальйону 122 окремої бригади Сил ТрО. У 2015 році він служив у прикордонній службі в зоні проведення АТО, а в цивільному житті – займався власним бізнесом. Проте, вже на другий день повномасштабного вторгнення долучився до спротиву. Про захисника розповіли у пресслужбі бригади, передає видання «Південь сьогодні».
«Я не планував ніколи бути військовим. Але життя так розпорядилося і з 25 лютого 2022 року – я в строю. Гадаю, так мають чинити всі свідомі громадяни України», – каже Олександр.
Розповідає – від рішення стати до лав Збройних Сил рідні не стали відмовляти, та й самі не захотіли полишати рідну домівку, аби переїхати у більш безпечне місце:
«Моя родина знала, що я хлопець «спокійний», а тому по-іншому не буде. Тому моє рішення вступити до лав територіальної оборони вони підтримали. Я хотів спершу вивезти їх якнайдалі, у безпечне місце, але вони відмовилися і залишилися вдома».
У війську Олександр обрав для себе позивний «Двадцять сьомий». Так вже склалося, що з цією датою захисника пов’язує багато визначних життєвих подій:
«Двадцять сьомого числа я народився, прийняв присягу, отримав поранення, у списках завжди був двадцять сьомим. У моєму житті безліч подій пов’язано з цією датою і вона мені приносить удачу».
З перших днів великої війни «Двадцять сьомий» обіймав посаду стрільця. Згодом пройшов навчання з тактичної медицини і став водієм-санітаром. Сам зауважує – в першу чергу він наразі медик, а вже потім – водій.
«Я прийшов як звичайний стрілець. Пізніше, так вийшло, потрапив на курси медика. Мені сподобався цей напрямок. Я пройшов уже багато різних курсів і постійно намагаюся вдосконалювати свої навички. Зараз я, у першу чергу, медик, а вже потім – водій. Під час евакуації ти ніби стаєш зовсім іншою людиною, умить перемикаєшся. Робиш усе, щоб допомогти побратимам. Важко описати словами, як це працює. А вже після виконаного завдання, особливо тоді, коли евакуація пройшла успішно і вдалося врятувати життя – у тебе надлишок позитивних емоцій. Ти пишаєшся тим, що зміг це зробити, попри все».
Найважчі моменти на службі для Олександра – це загибель побратимів.
«Найгірше, що є в нашій службі – бачити, як людина, яку ти вже стільки часу знаєш особисто, віддає своє життя. Морально це дуже важко переживати, а звикнути до цього неможливо», – каже «Двадцять сьомий».
Після завершення війни Олександр мріє лише про одне – повернутися до свого звичайного цивільного життя, без екстриму та евакуацій.
«У нас обов’язково все вийде і ми з усім впораємося! А зараз я бажаю кожному українцю передусім стійкості та вдачі, бо без неї певно нашої нації вже б не існувало», – наголошує військовослужбовець.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – 122 окрема бригада ТрО
