Про стоматолога з Ізмаїла, який став мотористом Державної прикордонної служби України
14:04 02/04/2026
У медичному закладі Державної прикордонної служби України на Одещині сьогодні працює лікар, шлях якого не вписується у звичні сценарії. Лейтенант медичної служби, стоматолог Костянтин Ігорович Мєсяць – приклад того, як людина може пройти крізь різні ролі на війні і повернутися до своєї справи, ще сильнішою і вмотивованішою. Про свого побратима розповіли у Південному регіональному управлінні Держприкордонслужби України, передає видання «Південь сьогодні».
Після п’яти років навчання та двох інтернатур він повернувся до рідного Ізмаїла. Працював у поліклініці, займався ортопедичною стоматологією, згодом поєднував роботу в кількох закладах із приватною практикою. Життя було стабільним, зрозумілим, з планами і розвитком.
Повномасштабне вторгнення Костянтин зустрів удома. Вже на другий день місто сколихнули ракетні удари.
«Було страшно. Діти злякалися, скло тремтіло. Спочатку допомагали як могли – волонтерство, дружина готувала для блокпостів, ми проходили базову підготовку, рили окопи… Але я продовжував працювати стоматологом. Лікував військових безкоштовно, часто – вночі», – розповідає лікар.
З часом стало зрозуміло: цього недостатньо. Блекаути, обмежені можливості працювати і внутрішнє відчуття обов’язку підштовхнули до рішення йти служити.
Восени 2024 року Костянтин подав документи до ДПСУ. Але вакансій для медиків тоді не було.
Було інше. Місце моториста.
«Так я став мотористом малих катерів», – з усмішкою згадує він.
Базова військова підготовка, наряди, спостереження, патрулювання на суші й воді, служба на дунайських островах. Побут простий і суворий: приготування їжі на вогнищі, постійний вітер і відповідальність за кожну зміну.
Особливо запам’яталися ті, хто завжди був поруч:
«На островах були собаки – звичайні дворняги. Вони щодня проходили з нами по шість кілометрів у нарядах. Наче теж служили разом із нами».
Був і майже символічний випадок:
«На блокпості зустрілися два стоматологи – один із Нацгвардії, інший наш. Обидва стояли на захисті країни, тимчасово забувши, що вони лікарі».
Попри те, що служба зовсім не була пов’язаною з медициною, його знання все одно ставали у пригоді – допомога побратимам, супровід хворих, підтримка в польових умовах.
Згодом Костянтин Ігорович дізнався, що звільнилося місце стоматолога. Не вагаючись, подав свою кандидатуру.
Шлях до цього був непростим – потрібно було вирватися зі служби на співбесіду, пройти погодження. Але керівник медичного закладу сам знайшов його.
«Спочатку я працював фельдшером – не мав військової кафедри, тому не міг одразу обійняти посаду стоматолога, яка була за штатом офіцерською. Їздив на полігони, супроводжував, допомагав. Але поступово повернувся до своєї професії», – згадує лікар.
Сьогодні він працює у сучасному, світлому стоматологічному кабінеті, який створювали фактично з нуля:
«Ми разом із колективом та керівництвом продумували все – від стерилізаційної до комунікацій. Зараз тут є все необхідне обладнання. Чесно кажучи, не кожен приватний кабінет має такі можливості».
Для нього не існує різниці між цивільною і військовою медициною:
«Пацієнт завжди залишається пацієнтом».
Але історії – інші. Глибші, складніші.
Він згадує молодого військового, який провів у полоні 22 місяці:
«Було дуже багато страхів. Він боявся навіть сісти в крісло. Половини зубів не було. Але поступово вдалося знайти підхід, встановити довіру. Це особливі моменти, які залишаються з тобою».
Історія Костянтина Мєсяця – ще й про те, як змінюється сама служба. Разом із людьми.
Сьогодні Державна прикордонна служба України не просто мобілізує, вона знаходить місце для професійного досвіду кожного:
«Кожен знає свої сильні сторони. І дуже часто саме спеціалістів не вистачає. Багато хто переживає, що не впорається. Але мій шлях і шлях моїх знайомих доводить: у війську потрібні всі – кожен за своїм фахом».
Сьогодні його мотивує робота, можливість допомагати і відчуття, що він на своєму місці.
«Після періоду без стоматології навіть було відчуття, ніби це відпустка. А зараз – навпаки, хочеться працювати без упину», – каже Костянтин.
Його відповідь на запитання про мрію – така сама, як у мільйонів українців:
«Перемога. І щоб перестали страждати діти».
У Держприкордонслужбі кажуть, що справжня сила – у таких історіях. У людях, які змінюються, витримують і повертаються до свого. Бо кожен на своєму місці – це ще один крок до перемоги.
«Хочеш стати частиною команди? Телефонуй до нашого рекрутингового центру та отримуй детальну консультацію: 0 (66) 307 10 20», – звертаються до громадян прикордонники.
