Про бойового медика 160-ї зенітної ракетної Одеської бригади, який до повномасштабного вторгнення 15 років жив у Канаді
У одному з підрозділів 160-ї зенітної ракетної Одеської бригади бойового медика Ігоря знає кожен. Сьогодні він разом із побратимами виконує бойові завдання та готовий у будь-яку мить прийти на допомогу. Історію бойового медика розповіли комунікаційники бригади, передає видання «Південь сьогодні».
Його шлях до війська був незвичним. Ігор народився на Миколаївщині, а п’ятнадцять років тому переїхав до Канади.
«Життя склалося так, що переїхав в іншу країну. Де тільки не працював, доки, як кажуть, не став на ноги. А рідну землю ніколи не забував, бо тут мої батьки, діти, онуки», – згадує Ігор.
Повномасштабне вторгнення росії застало його в гостях у батьків. У кишені вже був квиток на літак до Торонто, але скористатися ним чоловік навіть не думав – залишився в Україні й добровільно вступив до лав Збройних Сил.
«Ну як би я міг кинути своїх батьків і рідних, коли росіяни наступали вже й на Миколаївщині?»
Завдяки медичній підготовці та відповідній освіті Ігор був призначений бойовим медиком роти. Уже невдовзі здобуті знання довелося застосовувати в умовах бойових дій, де ціна кожного рішення вимірюється людським життям.
«Коли доводилося евакуйовувати наших бійців з поля бою, зокрема й непритомних, потрібно було за лічені секунди прийняти правильне рішення», – розповідає воїн.
Перші бої Ігор пройшов на рідній Миколаївщині. Згодом виконував бойові завдання на Донеччині, Сумщині, Харківщині та Курщині.
За плечима бойового медика – сотні евакуацій і врятованих життів українських воїнів.
Сам Ігор переконаний, що для медика найважливішими є холодний розум і професійність.
«Для успішної роботи медика емоції зайві, вони тільки заважають. Медик повинен діяти швидко, спокійно і ні на що не відволікатися. Тому робиш свою справу на автоматі, як звичайну роботу», – говорить він.
Півтора року тому Ігор і сам опинився серед тих, кому знадобилася допомога. Після удару керованою авіабомбою його засипало уламками. З-під завалу бойового медика витягнув побратим.
Після лікування та відновлення він повернувся до виконання обов’язків.
«Що мотивує? Якщо я вже взявся за щось, то йтиму до кінця. І по-іншому не можу, мабуть, характер у мене такий. Тому я не залишу побратимів і нашу спільну справу. Дружина ставиться до цього з розумінням. Донька й онуки знаходяться в Україні. Вони пишаються, що дідусь їх захищає. І я завжди відчуваю їхню підтримку», – каже Ігор.
З нагоди Дня медичного працівника він звертається до своїх колег:
«Медикам бажаю міцного духу, сил та витримки, які разом із вашими професійними навичками допомагають рятувати життя та здоров’я побратимів».
