Пасічник з Білгород-Дністровського району про працівників, яких вимірюють кілограмами, та які приносять користь навіть витираючи ноги перед входом в оселю
Андрій Коновка із села Бритівка Білгород-Дністровського району – пасічник зі стажем та великим досвідом. І бажанням не зупинятися на досягнутому. Про складнощі, які йому доводиться долати, аби мати змогу заробляти на реалізації солодкої продукції, Андрій розповів журналістам видання «Південь сьогодні».
– Андрію, з чого почалася історія вашої пасіки?
– Пасікою я займаюся вже давно. Мені ще було років двадцять. Я «працював на роботі», і треба було якийсь додатковий заробіток шукати. У батька було трохи бджіл. І це мене затягло. Вийшло щось як оплачуване хобі. Це був 2009 рік. З того часу я і почав цим займатися. А вже за кілька років почав з пасіки жити. Можна сказати останні років п’ятнадцять як це переросло в основний дохід – як сьогодні кажуть, в бізнес.
– З якої кількості вуликів пасіку можна називати бізнесом?
– Ну в мене ось 160. Але вулики – це не корови. Тут немає статичності. Сьогодні їх може бути 160, за місяць – вже двісті, на осінь – 220, а на весну – і сотні не набереться.
– Ви маєте на увазі, що з бджолами взимку може щось статися?
– Може щось статися. І взагалі бджоли – вони, коли треба, можна одну родину, яка займає двадцять рамок, поділити на десять по дві рамки. І назвати це десятьма родинами. Потім знову об’єднати в одну родину. Треба дивитися на те, яка мета пасічника. Якщо мета – зібрати мед, то треба максимальну кількість бджоли селити в один вулик. Якщо мета – розмножити пасіку, то потрібна максимальна кількість вуликів з мінімальною кількістю бджоли.
– Як це відбувається?
– Ми беремо одну бджолину родину і ділимо її. Це називається відведення. З великої родини ми забираємо дві рамки бджоли, даємо їм свою матку туди. І це вже стає окремою родиною, яка починає розвиватися і протягом сезону заповнює десять рамок. Бджолина родина – це бджоли та матка. А бджіл може бути різна кількість. Може бути п’ятсот грамів, а може бути і п’ять кілограмів.
– А п’ятсот грамів у штуках – це скільки?
– П’ятсот грамів – це дві рамки бджоли. Кіло бджоли – це десь десять тисяч штук. На одній рамці в середньому розміщуються дві з половиною тисячі бджілок.
– А поки бджолина родина росте, вона ж теж збирає мед?..
– Щоб вулик зібрав мед, у ньому має бути від п’яти кілограмів бджоли. А родини на півкіло, на кіло – вони мед не приносять. Вони все, що приносять, витрачають на свій розвиток. Це як маленька дитина – вона їсть майже як дорослий. А скільки дорослий роботи робить, і скільки – дитина… Те, що вони приносять, їм не завжди вистачає і на власні потреби. У цьому і тонкощі бджільництва. В залежності від поставленої мети. Є люди, які займаються продажом бджіл, мед їх не цікавить. Їм потрібно якомога більше вуликів і небагато бджіл, які у майбутньому розмножаться. І їх можна буде продати. А якщо потрібно зібрати мед, то ми, буває, беремо і дві, і три, і чотири родини по якихось умовних два кілограми, з’єднуємо в одну, щоб було кілограмів шість. І тоді вже чекаємо на мед.
– Хто вам допомагає в роботі? Адже одному все охопити нереально.
– Дружина допомагає. Але з бджолами вона не працює, з бджолами я сам. А на ній менеджмент, усілякі інші питання. Буває, що наймаємо людей. Але це тільки в сезон, коли максимальне навантаження – мед відкачати, завантажити-розвантажити вулики. Тобто поодинокі такі випадки.
– Ви кажете про завантаження вуликів. Ви їх кудись вивозите?
– Так. Зараз до кінця місяця в нас бджоли вдома. А потім, як мінімум до вересня, бджоли кочують по полях.
– На поточний момент медоносів вистачає?
– Ні, не вистачає. Погода бачите яка? Холодно. Бджоли зараз живуть за рахунок минулорічних запасів, свіжих надходжень нектару наразі немає. Щоб рослини виділяли нектар, вночі має бути хоча б плюс десять. І коли вдень плюс двадцять, тоді рослина починає щось виділяти. І немає ще тієї сили бджоли. Бджола, як я вже казав, зимує меншою кількістю. Так природою закладено, аби взимку споживати менше їжі. А обсяги вулик набирає вже з приходом тепла. Немає ще тієї маси. В середньому зараз у вулику п’ять-шість рамок бджоли. Може сім – у хороших родинах.
– А з яких рослин братимуть мед у найближчий час?
– Поруч із селом нічого такого немає. Тому ми і вивозимо бджіл у поля. Перший медонос, який починає квітнути наприкінці квітня, це рапс. Цвітіння його триває десь два-три тижні. З 15 травня ми переїжджаємо на акацію. Потім їдемо на якесь різнотрав’я, коріандр, шавлію. А буває, що й нічого немає. І так стоїмо просто. Здебільшого чекаємо на соняшник. З 25 червня розквітає соняшник. І цвіте він десь місяць. У нашій місцевості, можна сказати, це основний медозбір.
– З квітучих плодових дерев – персик, абрикос, слива – бджоли реально збирають мед? Чи тільки працюють запилювачами?
– Можуть зібрати раз у кілька років, коли сприяє погода. Коли рання тепла весна, коли виходиш вночі в майці на вулицю. І ще й дощі йдуть. Тоді можуть зібрати. І садовий мед – він просто домішується потім до наступного збору. Виходить, що він становить якусь частину рапсового меду. Буває такий мед «п’ятдесят на п’ятдесят» – рапс і сади. Я жодного разу чистого садового меду не відкачував. Навіть якщо бджола принесе пару рамок, його немає сенсу забирати, бо ми не знаємо, яка далі буде погода. Буде з тиждень холодно – бджоли з голоду гинути почнуть. Тому ми його не забираємо, а чекаємо, коли назбирають десять рамок. А потім вже щось з цього можна брати.
– Скільки разів на рік ви відкачуєте мед? Яких видів?
– Є сприятливі роки і є несприятливі. Ну казатимемо про сприятливий. Відкачуємо окремо рапс, окремо акацію… Акація теж буває окремо, а буває, щось додається. Тоді він «майський». Там, наприклад, п’ятдесят відсотків акація, п’ятдесят – різнотрав’я. Хоча рапс теж вважається «майським», бо він у травні цвіте. Але здебільшого, так у нас прийнято, що акація з різнотрав’ям. Якщо сезон сприятливий, то до соняшника можна викачати ще якесь різнотрав’я. Це якщо дощі… Ну і соняшник. Знову ж таки, якщо сезон сприятливий, у нашій місцевості цвіте софора. Вона у серпні квітне. То буває ще й софору відкачуємо.
– А гречку у нашій місцевості не вирощують?
– Ні. Навіть якщо десь і вирощують, не виділяє вона в нас нектару. В нас дуже сухо. А гречка любить вологу. З гречки бджоли мед збирають десь у Сумській області, де прохолодніше, багато дощів. А у нас, коли вона цвіте, це червень-липень, дуже спекотно і дуже сухо. Тож гречаного меду в нас жодного разу не було. Так, бджола літає, запилює, але нічого не бере.
– З сортами меду зрозуміло. А мікси з горіхами ви робите?
– Так. Для себе і трохи на продаж. Не можу сказати, що це прямо дуже популярна продукція. І зараз горіх – п’ятсот гривень за кіло. Тож у банці горіх дорожче за мед, тому робимо більше «для вітрини».
– А де ви продаєте свою продукцію?
– Здебільшого на ринках, зокрема на стихійних. Це якщо про роздріб. І оптом. Це більшу частину. Приїздлять постійні оптовики і забирають.
– Через соцмережі не працюєте?
– Ні, немає в мене такої опції. Продаж – це окрема гілка бізнесу. Одна справа – працювати на пасіці, інша – продавати мед. Часто ті, хто продають мед в Інстаграм у великих обсягах, вони не бувають на пасіці. Це важко поєднати. Ось зараз сезон починається, і ти кожного дня з п’ятої ранку до дев’ятої вечора на полі. Не залишається часу.
– Крім меду, ще пилок, пергу, я так розумію, теж реалізуєте?
– Так, пилок. Цьогоріч хочемо спробувати пергу. Ну і мед. Це основне.
– А розкажіть нашим читачам, що таке пилок, що таке перга? Бо не всі знають.
– Пилок та перга – це білкова їжа для бджоли. Мед – це вуглеводна. Пилок, може бачили колись, бджола на лапки збирає з квітів. І ось цей пилок збирається в одному місці ще до того, як бджола зайшла у вулик. Там така спеціальна решітка. Бджола, коли пролазить крізь неї, цей пилок з лапок обтрушується.
– Тобто бджола витирає ноги перед входом?
– Так, вона скидає цей пилок, він осипається такими кульками міліметра два-три в діаметрі. Ці кульки залишається трохи підсушити. Перга – це також пилок, але вже утрамбований в стільники на рамці. Там пилок проходить ферментацію, бо бджола туди додає спеціальні ферменти. Кажуть, що там – вся таблиця Менделєєва. Усі вітаміни, які є в природі, там у якомусь співвідношенні присутні.
– І це більше на ринках купують? Типу, хто знає, що це таке, той і бере?
– Так, ми якось намагалися зайти зі своєю продукцією в магазини. Але важко все це. Треба мати свій бренд, торгівельну марку. Але до цього дорости треба. Ну і сертифікація. Вона потрібна, що здати товар оптом. А що в нас є з документів, то це з Держспоживслужби довідка ветеринарна про відсутність хвороб. Скажімо так, акт благополуччя пасіки, підтверджуючий, що у нас все добре і ми можемо продавати мед. А в роздріб поставити товар в магазині, то вже банки, бренд, логотип…
– Вам доводилося користуватися грантовими програмами?
– Оці 160 вуликів у мене були до повномасштабного вторгнення. Коли розпочалася війна, пасіка моя скоротилася. Там був і несприятливий 2023 рік. І вибух був поруч, теж постраждали вулики. Пасіка скоротилася в два, а то й більше разів. Відновити все дуже важко, все дуже дороге. І я почав шукати допомогу. Знайшов міжнародну благодійну організацію «Mercy Corps». Дізнався з якоїсь спільноти у Вайбері. Ну і подав заявку. Розповів, що живу з пасіки. Родина, діти. Потрібна допомога у відновленні. За якийсь час зі мною зв’язалися, потім приїхали – подивилися. Побачили пасіку, обладнання, ну що воно все насправді є. За грантові кошти я придбав вулики і рамки. Звичайно, багато чого ще треба. Але, як є… Це було два місяці тому. Вулики та рамки ще порожні. Це за весну та літо я тільки відновлю пасіку.
– А з якими складнощами пасічникам має допомогти впоратися держава?
– Найбільша проблема сьогодні у пасічників, і держава нібито й не намагається допомогти, це отруєння бджіл. Це дуже велика проблема в Україні. Фермери обробляють поля, порушуючи правила роботи з пестицидами, порушуючи регламенти обробок. Люди, які працюють з цими речовинами, не мають освіти, допуску до роботи. А держава це ніби прикриває. І сильно отруюють пасіки. І моя пасіка теж постраждала від отруєнь. І теж у період початку війни. Ця проблема – вона у всіх бджолярів країни. Ну може крім тих, що десь у горах. Приходиш – а в тебе п’ятдесят відсотків бджіл мертві. Це у кращому випадку.
– А довести щось можна?
– Розумієте, фермери в нас мільйонери. І в суді, коли пасічник, в якого там сто тисяч в кишені, і судиться з фермером, в якого там сто мільйонів обороту на рік, важко боротися. Є такі одиничні випадки, коли вдалося щось довести, але домогтися якоїсь компенсації… Ну я не знаю, чи це комусь вдалося. Судяться. По всій країні багато судових справ відкрито. Але…
– На вашу думку, як має бути організована компенсація між фермерами та пасічниками, щоб усім було добре? І бджоли цілі.
– Проблема знаєте в чому… Ну ось вивіз я пасіку, навіть на поле якогось фермера, з яким я домовився. Бджола літає мінімум на два кілометри, це радіус польоту. Це більше тисячі гектарів. Фермерів на цій площі може бути десяток. Є великі, є дрібні. Є такі, що їх взагалі ніхто не знає. У нього база тракторна десь у іншому селі. Він приїхав раз на місяць, обробив все і поїхав. Ніхто й не знає, звідки він. Налагодити комунікацію з усіма цими фермерами фізично неможливо. Так, влада робить оповіщення. Але все це лишається на папері. Це не працює. Фермер має нести матеріальну відповідальність за порушення. Порушив, неправильно обробив, зафіксували – неси матеріальну відповідальність. Від цих обробок не тільки бджоли страждають. Є ж і інші запилювачі – осмії… Та що там комахи? Ворони і зайці в полі гинуть. Має бути відповідальність. Не на папері, а на практиці.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України» / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. «Голоси України» / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Діана ГЕРГІНОВА
