Ольга Чумак: мати, воїн, морпіх
Війна з російськими загарбниками руйнівним ураганом пройшла крізь життя 38-річної Ольги Чумак, військової одного з підрозділів морської піхоти, і залишила багато болючих ран на її серці. Шість місяців після початку широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну вмістили в себе не тільки участь у запеклих боях з окупантами, відхід з оточення, втрати бойових побратимів, важку хворобу батька, щоденні хвилювання за двох синів, які залишилися вдома, а ще трагічну звістку про загибель на Яворівському полігоні під час рашистського обстрілу чоловіка Олександра, який також був військовослужбовцем Збройних Сил України. Але жінка не зламалася, не впала у відчай. Вона продовжує жити і боротися заради своїх дітей і майбутнього України!
Від активіста громадської організації — до бійця-гранатометника
Ольга народилася на Вінниччині, і хоча в дитячих мріях ніколи не бачила себе військовою, була бойовою дівчиною. Завжди боролася за справедливість і не терпіла, коли знущалися над слабкими. Після закінчення школи вирішила стати модельєром. Вступила до технічного училища на спеціальність «модельєр-закрійник». Закінчити не встигла — завадило велике кохання. Вийшла заміж, згодом народився син — первісток Володимир, а за рік у нього з’явився братик. Материнські турботи і господарська робота займали майже весь час, але коли події на Майдані сколихнули Україну, Оля не могла залишатися осторонь від боротьби українців із корупційною владою за право жити в демократичному правовому європейському суспільстві. Вона очолила місцевий осередок ГО Правого сектору і рік займалася громадськими справами.
З початком російсько-української війни жінка налагодила зв’язки з добровольчими підрозділами Правого сектору, а в січні 2017 року сама пішла добровольцем в один із його батальйонів, який виконував бойові завдання в Авдіївці. Перебувала на адміністративній посаді: відповідала за зв’язки з волонтерами, вирішувала побутові питання, вела сторінку підрозділу у фейсбуці. Після того, як добробати приєдналися до ЗС України, уклала контракт з 57-ю ОМБр, згодом потрапила на передову.
Навчатися новій військовій спеціальності — гранатометник — доводилося безпосередньо під час бойових дій. Згадує, як по декілька разів збирала і розбирала АГС, щоб досконало розібратися з його конструкцією і бойовими можливостями. Досвідчені воїни вчили, як правильно наводитися і вести вогонь. Першим її командиром був Олександр на псевдо «Кулак». Тоді він очолював їхній гранатометний взвод. Саме він давав Ользі перші уроки застосування цієї ефективної зброї.
Бойове хрещення і перша самостійна стрільба з АГС безпосередньо по ворогу відбулися, коли підрозділ Ольги стояв на позиціях в Опитному, поблизу Донецького летовища. Треба було знищити укріплену вогневу точку, що була на відстані приблизно 800 метрів. Складність завдання полягала в тому, що вогонь вівся із закритої позиції по визначених орієнтирах вночі. Це було перше завдання, і військова дуже хвилювалася — не хотілося підвести побратимів. Завчасно підготувала позицію і замаскувала АГС. Другого номера розрахунку не було, тому важкий гранатомет зазвичай переносила сама. До речі, важить АГС без боєкомплекту 31 кг, а з ним — 45 кг, тож для його перенесення потрібна неабияка фізична сила. У визначений час висунулася до місця ведення вогню і відкрила стрільбу. Діяла швидко, щоб ворог не оговтався і не відкрив вогонь у відповідь. Відпрацювала влучно, більше ворог з того місця не працював. Згодом таких завдань ставало все більше і більше. Іноді вони були досить небезпечні і ризиковані. Згадує, як довелося підійти навіть впритул до злітної смуги Донецького аеропорту, щоб знищити позицію кулеметника, який дуже дошкуляв нашим захисникам. Працювала прямою наводкою з дистанції не більше ніж 600 метрів, декількома влучними чергами змусила ворога припинити вогонь.
Із набуттям бойового досвіду зростав і авторитет Ольги серед побратимів та командирів як надійного і мужнього воїна. У травні 2019 року із закінченням контракту повернулася додому, до дітей. Але цивільне життя було нетривалим. Вже за пів року вона поїхала до Маріуполя і уклала черговий контракт із підрозділом морської піхоти. У той час потрапити до славетного військового колективу було не так просто. Співбесіду з новобранцями проводив сам комбат. У нього були дуже цікаві тести на кмітливість і логічне мислення. Ольга пам’ятає, як на його запитання «хто такий „Му-му“?» вона відповіла: «жертва» — він аж засміявся. У підрозділі була тепла, дружня атмосфера, справжнє духовне і бойове братерство, а також військові культурні традиції і звичаї. Спершу хлопці недовірливо зустріли «новеньку» і не дуже вірили в її бойові спроможності. Жартома просили розповісти, куди заливати в АГС керосин. Але це не засмучувало Ольгу і вона відповідала жартівникам не менш влучними гостротами. Пам’ятає, як складала іспит на берет морського піхотинця. Довелося пройти складну смугу перешкод. Під час іспиту Ольга була єдиною жінкою, але не поступалася хлопцям і змогла впоратися із завданням. Перешкоди були серйозними: штовхання БТР, перенесення великого човна. І все це під розриви світло-шумових гранат і психологічний штурм інструкторів. Згадує, як застрягла на подоланні 3-метрової стіни з коліс.
— Коли переповзала через чергове колесо, повисла, ніби велетенський жук, на плитоносці бронежилета. Він плоский і неможливо було перекотитися через нього. Дякую хлопцям, допомогли мені подолати цю незручну перешкоду. Після іспиту було неймовірне почуття подолання всіх комплексів і особистих страхів. Потім відбулася урочиста церемонія вручення беретів. Такі спогади не забуваються і залишаються на все життя, — розповідає морпіх.
Першу бойову ротацію у складі батальйону Ольга проходила поблизу окупованої Горлівки. Вона запам’яталася підступними снайперськими обстрілами і важким ґрунтом з каменю і граніту, який вони довбали щодня кирками і ломами, намагаючись заглибитися в землю. Але це не заважало морпіхам добре робити свою справу. Вони постійно кошмарили окупантів і не давали їм спокою.
Рятівна гілка, або Божа сила відвернули смерть на полі бою
Друга ротація розпочалася в серпні 2021 року і стала знаковою в житті Ольги Чумак. Вона згадує, що вже з перших днів стала звертати увагу на небезпечні ситуації, в які почала потрапляти час від часу. Підрозділ перебував на позиціях поблизу Верхньоторецького. У секторі відповідальності їхнього взводу була дуже небезпечна ділянка, у цьому вони переконалися ще під час інженерного обладнання позицій. І хоча відстань до окупантів була не маленька, більше ніж 1400 метрів, ворог раптово почав щільний обстріл із великокаліберних кулеметів. Оля разом із побратимами ледве встигла заскочити в окоп.
Десь за тиждень до початку широкомасштабного вторгнення рашисти почали масовані артилерійські обстріли їхніх позицій. Це тривало і 24 лютого, і ще декілька днів поспіль. Тому, як згадує Ольга, ці дні перетворилися в якийсь один довгий жахливий сон. Коли їх перекинули на новий напрямок оборони, ворог почав штурмові дії. Після тривалої артпідготовки на позиції підрозділу пішли танки, які вели вогонь прямою наводкою. З напарником Олександром намагалися зупинити бронетехніку, але АГС для танка був, ніби комаха для слона. Один із танків прорвався на позицію і почав рухатися прямо на них. Відстань була близько 10–15 метрів. Побігли в чагарник, там був викопаний запасний окоп. Під час руху виникла несподіванка: Ольга вирішила повернутися і подивитися, де танк, але зачепилася за гілку і впала. Це її і врятувало. Саме в цей момент із танка випустили кулеметну чергу, яка пролетіла саме там, де мить тому стояла Ольга. Вона навіть не встигла злякатися, швидко відповзла в ліс і сховалася в рятівному окопі. Танк зупинився, трошки постояв і поїхав в іншому напрямку. Ольга почала шукати своїх. Згодом зустріла Олександра, який дуже зрадів, коли побачив, що вона залишилася живою. Ворог продовжував наступальні дії. З усіх боків лунали постріли і поруч розривалися снаряди. Згадує, як побачила, ніби у сповільненій зйомці, вогняна куля снаряда прошиває великій стіг сіна і розривається на подвір’ї господарства. Це видовище приголомшувало і водночас змушувало діяти більш рішуче. Завдяки рації, яку вдалося не загубити під час бою, вийшли на зв’язок з командиром, і він зорієнтував куди їм треба виходити. На щастя, тоді їм вдалося врятуватися.
Потім були ще більш запеклі бої і втрати побратимів, з якими Ольга тривалий час проживала своє армійське життя й захищала Україну. Вони гинули в неї на очах, залишаючи біль і розпач у душі.
Згадуючи ці драматичні події, Ольга намагається бути стриманою і мужньою, але це не завжди вдається. Незважаючи на гіркоту втрат, вона впевнена в нашій Перемозі та готова і далі відповідально виконувати свої нелегкі, але дуже важливі обов’язки: воїна, матері, доньки.
Джерело АрміяInform
