«OKO» ПОДОРОЖУЄ»: фестиваль з Болградського району їде до Європи
Через війну в Україні третя едиція кінофестивалю «ОКО» цьогоріч пройде в польському місті Торунь. Відбудеться ця подія вже в листопаді. А потому кінофестиваль «OKO» поїде зі спеціальними показами у Фінляндію (Гельсінкі), Болгарію (Софія) і, нарешті, додому, в Україну (Болград).
Програма «OKO» ПОДОРОЖУЄ» складатиметься з українських фільмів, які відображають різноманітні аспекти батьківщини «OKO», її багату культуру та історію. Від подорожі в минуле в часи Київської Русі до боротьби за життя в наш час, від музичних одкровень до національних трагедій, від розмов про трагедію до виявлення краси: глядачі матимуть змогу поглянути на Україну іншими очима та закохатися в неї.
«Якщо ви зараз не можете приїхати в Україну й побачити все на власні очі, то Україна приїде до вас. З фільмами, історіями, культурою, болем і радістю, щоби у вас була змога поглянути на Україну іншими очима. Наша кіномандрівка має на меті підсилити голос України, втілити ідеї культурної дипломатії та продемонструвати силу медійного спротиву. Наша культура – наша зброя, а фільми – наші боєприпаси. Це те, заради чого Україна бореться і чим воює на культурному фронті. Українські фільми нашої програми, наші «патрони», б’ють прямо в серце й показують задокументовану правду про історію України, її сьогодення та надії на майбутнє», – розповідає директорка фестивалю Тетяна Станєва.
Пропонуємо читачам ознайомитись з коротким описом картин, які представлять Україну зарубіжним глядачам.
«Так мут співати», режисерки –Діана Горбань та Анна Ютченко.
Сороміцькі пісні – пісні з еротичними мотивами, які співали на весіллях, вечорницях, бенкетах. І хоча в побуті співати ці пісні було соромно, їхній зміст транслював моделі поведінки чоловіків і жінок. Традиція складати такі пісні існує й досі. Остап Богославець із Надвірної у власних піснях переосмислює сучасний світ молоді.
«Вусатий фанк», режисер – Олександр Ковш.
Наприкінці 1960-х років радянське політбюро керувало створенням музичних груп, аналогічних західним, щоби відвернути молодь від західної музики. Ці гурти, відомі як вокально-інструментальні ансамблі, започаткували те, що дехто називає «золотою ерою» української попмузики.
«Своє», режисер – Мирослав Луцик.
24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, яка повністю змінила життя всіх українців. Постало питання про виживання та збереження культури й незалежності всього народу. У фільмі використано кадри, зняті в окупованих Бучі, Ірпені та Бородянці, що знаходяться в передмісті Києва, показано жахливі наслідки війни, а також кадри про те, якою була Україна до російської навали.
«Сторожова застава» режисер – Юрій Ковальов.
«Сторожова застава» — український пригодницький/фентезійний фільм за мотивами однойменної книги. Сучасний школяр Вітько вирушає на тисячу років у минуле.
«Зірка полину», режисерка – Аделіна Борець.
«Зірка полину» – 14-хвилинний документальний фільм про вибір і цінності. У фільмі показано село Малі Кліщі, засноване ще в 1790 році. У 1972 році тут було 200 дворів і 530 жителів. Однак через радіоактивне забруднення мешканці села були відселені. 21 червня 1991 року обласна рада зняла село з обліку. Сьогодні в Малих Кліщах залишилося лише двоє жителів. Головні герої фільму – мати та син – Ніна (79 років) та Олександр (62 роки). Попри те, що багато років живуть разом, вони не знаходять спільної мови. За право залишитися у власній домівці вони заплатили найвищу ціну – самотність.
«Живі», режисер – Сергій Буковський.
Вони були дітьми, коли в їхніх батьків забрали все. Селяни, які жили та працювали на найродючішій у світі землі, потерпали від голоду та повільно помирали. З тих, хто вижив, вони сформували армію рабів… Лише зараз ці люди розповідають про пережите. Про те, як їхніх батьків гнали у «світле майбутнє». Як забирали останнє. Як вимирали села. Як виживали… «Краще б ми не народжувалися…», — каже один зі свідків. Трагедія Голодомору вплетена в сюжет світової драми початку 1930-х років.
«Миротворці. У горах Сванетії», режисер – Андрій Кіршин.
Невдовзі після повернення українських екіпажів на батьківщину тодішньому президенту України надійшла телеграма від керівництва Грузії: «Розцінюємо вашу безкорисливу допомогу як продовження історичних традицій братерства та взаємоповаги двох братніх народів. Наша вдячність за величезний порятунок приреченої армії біженців, які потрапили в гори Сванетії. Ми твердо переконані: ті, хто був пов’язаний із болем і радістю, будуть жити вічно, це буде передаватися з покоління в покоління.
«Терикони», режисер – Тарас Томенко.
Насті було десять, коли ракета, випущена російськими терористами в новорічну ніч, назавжди змінила її життя. Ракета забрала в дівчинки батька та зруйнувала їхній будинок. Школа Насті знаходиться лише за 500 метрів від лінії фронту. Війна стала буденністю. Просто частина ландшафту. Єдиний засіб для виживання родини Насті – це металобрухт, який вони збирають під обстрілами. Сені сім років. Він першокласник. За сім років свого життя він бачив сім років війни та жодного дня миру. Сеня любить залазити на купу кісток, щоби споглядати захід сонця. Його вітчим копає могили, щоби заробити грошей на новий костюм і рюкзак для Сені. Це фільм про дітей, які живуть у зоні бойових дій в Україні.
Тож до мешканців Гельсінки (Фінляндія) «ОКО» приїде 20 листопада. Глядачі зможуть побачити картини «Так мут співати», «Вусатий фанк», «Своє» та «Сторожова застава».
До Софії (Болгарія) «ОКО» завітає 25 листопада. На глядачів чекають стрічки «Зірка полину», «Живі». Наступного дня демонструватимуться «Миротворці. У горах Сванетії» та «Сторожова застава», 27 листопада – «Своє» та «Терикони».
А вже в грудні «ОКО» повернеться до рідного Болграду. 2 грудня глядачі побачать картини «Своє» та «Терикони», 3 грудня – «Миротворці. У горах Сванетії» та «Сторожова застава». А наступного дня на гостей фестивалю чекають покази найкращих фільмів «ОКО»-2022.
«OKO» відкритий для співпраці з іншими країнами, фестивалями й установами, які дотримуються цінностей поваги до інших культур і способів життя. Ми завжди виступаємо за мир і толерантність і раді ділитися нашим баченням через фільми з усього світу!», – розповідає Тетяна Станєва.
Покази відбуваються за підтримки Посольства Болгарії в Україні та за інформаційної підтримки Держкіно.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
