Обміління озера Кагул може «вбити» місцевий рибний промисел і зупинити зрошення полів
Посуха 2022 року залишається важким випробуванням для водойм та водного господарства на всій території Придунайського краю – від Рені до Вилкового. Як уже неодноразово повідомляло інформагентство «Юг.Today», рівень води в озерах продовжує стрімко падати, і в даний час ситуація близька до критичної. Оскільки озера Придунав’я існують у режимі водосховищ, наповнити їх можна лише з Дунаю. Однак цього року велика європейська річка також «упала» значно нижче за середньостатистичні показники, внаслідок чого водообмін між Дунаєм та озерами просто неможливий.
У червні, липні та на початку серпня гідрологічна обстановка найбільш несприятливо складалася на озерах Ялпуг та Катлабух, але сьогодні в динаміці падіння рівня води їх «наздоганяє» озеро Кагул, майже повністю розташоване в Ренійській громаді. Якщо подивитися на географічну мапу цього водоймища, то ми побачимо, що його північна частина являє собою довгу і вузьку затоку (лиман), яка тягнеться на 15 кілометрів і підходить до кордону з Молдовою. На західному березі затоки (її ширина – близько 2 кілометрів) знаходиться село Лиманське, на східному березі – село Нагірне. Зараз цей лиман обмілів настільки, що на деяких ділянках з одного села в інше можна ходити пішки! Як пишуть у соціальних мережах жителі Лиманського, нині максимальна глибина Кагула не перевищує 1,5 метра, тоді як його середня глибина за нормального рівня води – 2 метри.
Автор цих рядків побував на околицях Лиманського і власними очима оглянув узбережжя озера протягом кількох кілометрів. На знімках добре видно, що вода значно відступила: якщо раніше зарості очерету впритул підходили до берегової лінії, то зараз між зеленою «стіною» та кромкою води утворилися цілі «пляжі».
Так збіглося, що по дорозі я виявився свідком ще одного лиха, яке нерідко трапляється в Бесарабії під час посухи – десь за озером вирувала пожежа. Судячи з стовпа диму, горів чи то очерет, чи то великий масив стерні.
Житель Лиманського Костянтин, який повертався тим часом з городу, розташованого за межами села, припустив, що осередок займання знаходиться далеко – десь у районі села Орлівка. За кольором диму Костянтин зробив висновок, що горить не стерня, а саме очерет.
Але повернемося до нашої теми. Ми зв’язалися з сільським старостою Лиманського Володимиром Вальченком і попросили його оцінити можливі наслідки обміління озера Кагул для місцевого населення та життєдіяльності села загалом.
«На сьогодні мені нічого не відомо про те, чи будуть намагатися наповнити озеро штучно, тобто за допомогою насосів, що качають воду з Дунаю. У всякому разі, зі мною це питання ніхто не обговорював. Навіть не знаю, чи є зараз така можливість, – каже Володимир Вальченко. – Якщо говорити про те, наскільки взагалі життя Лиманського залежить від озера Кагул, то наш аграрний сектор практично не постраждає – ми не маємо сільськогосподарських підприємств, які качають воду з лиману для зрошення своїх полів. Приватні домогосподарства теж не використовують цю воду для поливу городів – люди поливають їх здебільшого з артезіанських свердловин. А ось у рибній галузі можуть виникнути серйозні проблеми. Справа в тому, що рибальський причал у Лиманському з’єднується з озером каналом, і зараз цей канал повністю пересох. Коли здійснюється видобуток риби, каналом йде катер, який тягне за собою рибальські човни. Це безмоторний флот, тому для його транспортування на озеро застосовується моторний катер. Тягнути човни по пересохлому каналу вручну дуже важко – вони великі, дев’ятиметрові. Звичайно, можна поглибити канал, але за такого розвитку подій це все одно не вирішення проблеми. Якщо в найближчі місяці рівень води в Кагулі залишиться таким самим, як сьогодні, то промисловий вилов риби неводами буде неможливим. У жовтні у нас має початися путіна, але чи почнеться – велике питання…»
Ми також звернулися за коментарем до начальника Болградського міжрайонного управління водного господарства Михайла Балєва. Нас цікавили два питання: чи існує технічна можливість штучного наповнення озера Кагул дунайською водою, і якщо ні, то як вплине подальше обміління водоймища на роботу зрошувальних систем (вода для зрошення качається з озера).
«Наше управління не має можливості качати воду в озеро насосами. Свого часу водосховище Кагул проектувалося таким чином, що його можна наповнити лише через два шлюзи, коли рівень води в Дунаї піднімається вище за рівень озера, – розповідає Михайло Балєв. – Що стосується зрошення, то на сьогодні у нас на Кагулі працюють дві насосні станції, які забирають близько 10 тисяч кубометрів води на добу. Але це невеликий обсяг, і він не впливає на загальну ситуацію. Головними споживачами води для поливу є два великі сільськогосподарські виробники, один з яких базується в селі Долинське Ренійської громади. Щоправда, коли дме сильний північний вітер, рівень водоймища падає ще більше, і забір води не забезпечується. Проте наші зрошувальні системи працюють: поки ми не отримували жодних вказівок з вищих структур щодо заборони забору води на зрошення. Довгострокові плани ми не будуємо, але щодня та щогодини стежимо за розвитком подій на водосховищах.
Треба розуміти також, що не можна просто так припинити полив сільгоспугідь, а тим більше раптово. На полях ще триває дозрівання цілої низки сільськогосподарських культур, серед них – кукурудза та соя. Наше управління має договірні зобов’язання перед аграрними підприємствами, що здійснюють зрошення. Вони вклали великі гроші у своє виробництво, і ці вкладення мають принести кінцевий результат. Якщо зупинити полив, продукції не буде. Крім того, необхідно враховувати, що у разі продовження посухи аграрії будуть робити вологозарядку ґрунту, а для цього також знадобиться вода з озера Кагул. У вересні, а то й раніше, вже починається сівба озимих культур, і зрошувальні системи мають працювати і в цей період».
Відповідаючи на запитання, чому послугами Болградського МУВГ користується дуже обмежена кількість сільгосппідприємств, Михайло Дмитрович сказав, що кожне господарство самостійно вирішує, зрошувати свої поля чи ні. За словами нашого співрозмовника, управління водного господарства чітко виконує умови відповідних протоколів, підписаних керівництвом МУВГ та замовниками послуг, але й для інших сільгосппідприємств, як то кажуть, завжди відчинені двері, що ведуть до відновлення зрошення.
«Навіть у цих важких умовах ми робимо все можливе, щоб зрошувальні системи у повному обсязі виконували свою функцію. Ми розуміємо, якою ціною сьогодні дістається врожай на кожному гектарі. Практика останніх років показала, що сільському господарству Бесарабії без зрошення просто не вижити», – наголосив Михайло Балєв.
Нагадаємо, що з 2019 року озеро Кагул є заказником державного значення. Однак, незважаючи на статус об’єкта природно-заповідного фонду України, це водоймище практично ніяк не захищене від негативних процесів, у тому числі антропогенних. Зокрема, вже кілька десятиліть озеро Кагул деградує, внаслідок чого його глибина постійно зменшується. Особливу небезпеку для екологічного та гідрологічного «здоров’я» водойми становить безперервне накопичення донних відкладень. Чому ж вони накопичуються?
У минулому майже всі береги Придунайських озер були вкриті лісами, які відігравали роль природного буфера між водоймами та сільськогосподарськими угіддями. Згодом ліси вирубали (наприклад, на узбережжі озера Кагул зберігся лише один зелений «острівець» – у районі хутора Кірган), а розорані поля підійшли впритул до берегової лінії. Дощі просто змивають ґрунт в озеро, і він осідає на дні. Це призводить до того, що глибина водоймища повільно, але вірно скорочується. І оскільки цей процес стабільно продовжується, то можна прогнозувати, що озеро Кагул (і не тільки) й дедалі буде все більше мілішати. І, нарешті, настане той час, коли водяна гладь перетвориться на болото, скрізь покрите очеретом…
На превеликий жаль, кліматичні зміни, які супроводжуються посухами, лише наближають цю сумну перспективу.
Андрій ПОТИЛІКО
Фото автора
