Музика врятує світ, навіть якщо вона лунає з бомбосховища: про добрі справи митця з Татарбунарів
Чи можуть бути якісь свята під час війни? Чи доречно займатися музикою у той час, коли гинуть люди? Та чи потрібна взагалі музика зараз широкому загалу? На ці та інші питання у своїй статті відповідає журналіст «Татарбунарського вісника» Марина Улянкіна.
Кожна добра справа починається з чийогось першого кроку. Повинна знайтися людина, готова зробити її, здатна не тільки згенерувати ідею, але й озвучити і приступити до її втілення. Для музиканта Євгена Жукова очевидне гасло «Моя хата не з краю!» на відміну від байдужого: «Воно тобі потрібно?!» Євгену «треба» завжди. Недарма директорка Татарбунарської дитячої музичної школи Тетяна Савчук стверджує, що з появою Євгена Олександровича в когорті викладачів в творче життя закладу додалися яскраві барви.
«Тепер, як кажуть, «нам спокій тільки сниться» – посміхається Тетяна Іванівна і продовжує. – Талановитий, інтелігентний, вихований, і в той же час простий, відкритий, уважний. Поряд з ним мимоволі відчуваєш затишок, як при спілкуванні з близьким другом. Вражає вміння Євгена легко та швидко знаходити порозуміння з усіма викладачами та учнями. Вони ж наголошують на його невтомній працьовитості, постійному пошуку свіжих фарб, чіткості композиторського задуму».
Сам Євген Олександрович вдячний долі, що опинився в Татарбунарах і працює з талановитими професійними колегами: «Саме об’єднаними зусиллями таких небайдужих людей, які завжди підтримують та втілюють в життя корисні та можливі для реалізації ініціативи, ми здатні хоч трохи змінити світ на краще».
– В ці важкі для країни часи, коли росія веде війну з Україною, грабує нашу духовну спадщину, просто хоче знищити нас як націю, дехто вважає правильним, що зараз не може бути ніяких свят, музики та співів.
– Дійсно, – підтвержує Євген, – ми всі маємо не дуже гарний настрій, досі ще перебуваємо у стані шоку та стресу, бо до цього звикнути неможливо. Але людина не може зациклюватися лише на негативі. А нам, музикантам, без реалізації дуже складно. Ми хочемо поділитися своєю творчістю, підтримати людей. Коли ми займаємося музикою або іншим типом творчості, то ми висловлюємо свої емоції. А коли ми виплескуємо емоції назовні, тоді нам стає спокійніше на душі і ми радіємо. Якщо ця радість комусь потрібна – то це вже добре.
Його майстерності, правильному вибору професії, завзятості у своєму вдосконаленні, відданості музиці можна лише по-доброму позаздрити. Друзів та шанувальників у нього вже стільки, що вистачить на невелике місто, таке, як наше. А тих, хто із задоволенням слухає його гру на домрі – у кілька разів більше.
– Напевно, це велике щастя знати, що створене, виплекане тобою люблять, ним захоплюються, заслуховуються?
– По суті, вся робота музиканта над твором спрямована до того, щоб воно зазвучало в концертному виконанні. На це ж спрямована все, з чим пов’язаний музикант: педагогіка, методика. Публічний виступ вінчає велику, копітку роботу виконавця-трудівника.
У цей важкий для країни час досвідченіший домрист відчув, що його творчість може бути корисною, що можна спробувати зібрати гроші для потреб Збройних сил України під час проведення сольного концерту, про який мріяв давно, тим більше, що його репертуар, як домриста за останні півроку доповнився багатьма патріотичними композиціями, які здатні піднімати бойовий дух захисників та волонтерів.
Ідеєю Євгена серйозно перейнялася очільниця музичного закладу Тетяна Савчук. Залучившись підтримкою керівництва міської ради, вона приклала багато зусиль, щоб добра справа втілилася у життя. Викладачі школи одностайно погодилися стати безпосередніми учасниками благодійного концерту, швидко зорганізувалися та почали старанно й наполегливо репетирувати, розучуючи музичні партії для своїх інструментів. Морально та цінними порадами підтримувала колег під час підготовки заступник директора з навчальної та виховної роботи Олена Федорова.
І ось настав цей хвилюючий та довогоочікуваний день для всіх прихильників музики нашого міста. Звичайно, що через постійну загрозу ракетних бомбардувань благодійний сольний концерт викладача Татарбунарської музичної школи, лауреата міжнародних конкурсів Євгена Жукова з патріотичною назвою «Любіть Україну!» відбувся в укритті. Підвальне приміщення колишнього дискобару на деякий час перетворилося на справжню глядацьку залу. Ще зранку музиканти зробили всі організаційні дії: привезли та налаштували аппаратуру, інструменти, світло, розставили стільці, але неочікуваний погодний сюрприз – дощова злива – перед початком дійства змусив всіх трохи понервувати. Сила мистецтва перемогла! Істинні її цінителі заповнили всі глядацькі місця.
Треба підкреслити, що творчі звіти викладачів та учнів Татарбунарської музичної школи – завжди знаменна подія для Татарбунар, а в данному випадку – це концерт домрової музики, який проводиться вперше та з великою метою під час війни – благодійність.
«Концерт під час війни – це можливість не тільки для слухача відпочити та розслабитися, а й для самих музикантів отримати позитивні емоції від виступу. — вважає Євген. – Музикант, як і актор у театрі, – служить людям. Якби ми робили музику суто для себе, то нам би це так важливо не було. Але ми творимо для людей. Бути потрібними – наша головна місія. Головне, щоб люди могли прийти, відволіктися від війни і отримати гарні емоції». І артисти, і глядачі прагнули одного – долучитися до доброї справи – зібрати кошти для Збройних сил України, підтримати нашу армію, яка дарує нам новий день тут, у рідному місті.
Сценарій концертної програми Євгену допомогла розробити найкращя випускниця нашої музичної школи Людмила Гавриленко, яка була і ведучою благодійного дійства, і концертмейстером у Євгена. До речі, у Людмили і Євгена багато спільного. Обдва мають вищу музичну освіту, яку здобули в Одеській національній музичній академії імені Нежданової, обидва за результатами навчання отримували стипендію Президента України.
Складаючи програму, Євген Жуков зробив акцент на українській класиці та музиці сучасних вітчизняних композиторів: народного артиста України та лауреата Державної премії Тараса Шевченка Мирослава Скорика, заслужених діячів мистецтв України Віктора Власова та Бориса Міхєєва, народного артиста України та заслуженого діяча мистецтв України Костянтина Мяскова, заслужених артистів України Валерія Івка та Івана Обревко, сучасного композитора Світлани Грицаєнко, які викликали у слухачів цілу гаму почуттів: від «тихої радості» до «дикого захвату» і навіть потрясіння. Для багатьох глядачів було приємним відкриттям, як багато наших музикантів активізувалися і пишуть високопрофесійну музику, яку дійсно потрібно популяризувати.
Показово, що саме в Татарбунарах на благодійному концерті всі твори композиторки з Черкас Світлани Грицаєнко, які виконували наші музиканти – прем’єрні, тобто вперше були представлені на розсуд слухачів. Це твір «Місто Марії», присвячений пам’яті загиблим українцям внаслідок військових подій в нашій Батьківщині, варіації на тему українсько-польської пісні «Гей, Соколи», присвячений Збройним силам України, фантазія на тему гімна січових стрільців «Ой, у лузі червона калина», який зараз став новим символом визвольної боротьби українського народу.
«Коли ми нещодавно вперше зіграли його перед вимушеними переселенцями, то вони сприйняли його на ура», – пригадує Євген.
Багато номерів концертної програми молодий музикант присвячував своїм дорогим та рідним людям – дідусеві, матусі, коханій дружині, а також своїм вчителям, які навчили його головному – любити те, чим займаєшся. Це вчителька музичної школи Зінченко Людмила Володимирівна, викладачка по класу домри та диригування Одеського училища мистецтв і культури імені К. Ф. Данькевича Кісловська Раїса Володимирівна, професор, заслужена діячка мистецтв України кафедри народних інструментів ОНМА імені А.В. Нежданової Діна Павлівна Орлова.
Апофеозом концерту стало віртуозне виконання музичних творів «Колаж» на теми опери Ж. Бізе «Кармен» та «Кафе Фанконі» Віктора Власова, коли тишу прорізали звуки музичних інструментів ансамблю викладачів музичної школи, ідейним натхненником якого є наш скромний маестро.
«Кожен з них, граючи на відповідних інструментах, є свого роду «золотою» серединою у цілісному звучанні ансамбля, – акцентує в своїй розмові Євген. – Директорка закладу, викладачка класу фортепіано, концертмейстерка Тетяна Савчук неперевершено та емоційно грає на фортепіано, викладачка сольфеджіо та музичної літератури Олена Федорова кваліфіковано грає на струнному інструменті балалайка, викладачка класу гітари Тамара Погорєла – на своєму улюбленому інструменті, педагог класу баяну та акордеону Жанна Боршова відмінно грає партію другої домрі, завідувачка відділом народних та духових інструментів, універсальна музикантка, викладачка класу гітари, баяну, акордеону Надія Чеботарьова завжди яскраво та безпомилково виконує свої партії: в ансамблі – на баяні, в дуеті – на гітарі. Надія Євгенівна робить інструментовку – перекладає музичні твори для всіх партій інструментів, задіяних в ансамблі викладачів, під час благодійного дійства взяла на себе відповідальну місію – створити повний відеозапис концерту. І зараз всі бажаючі можуть подивитися в ютубі «Благодійний сольний концерт лауреата міжнародних конкурсів Євгена Жукова «Любіть Україну». Ми пишаємось тим, що в нашій школі є Музикантка з великої літери, викладачка класу скрипки, Заслужена артистка України Олена Маслова, яка є душою нашого колективу. Виконуючи в ансамблі партію першої скрипки, Олена Миколаївна не тільки створює позитивнивний мікроклімат, а й професійно регулює артистичне виконання музичних творів. Всім моїм колегам велика шана та щиросердечна подяка!»
Окрім викладацької діяльності Євген Олександрович є служителем протестантської християнської Церкви Адвентистів сьомого дня та понад два десятиліття є солістом ансамблю народних інструментів «Адонія», який виступав з концертною програмою не тільки у обласних центрах України, а й у Польщі та Молдові. Приємно зазначити, що парафіяни Церкви Адвентистів сьомого дня займаються волонтерською діяльністю. Так, з квітня по липень цього року вони як представники всесвітньої благодійної організації ADRA у тісній співпраці із Татарбунарським ЦНАПом роздавали безкоштовний хліб тимчасово переміщенним особам, пацієнтам Татарбунарської багатопрофільної лікарні, багатодітним родинам, тероборонівцям. Активну участь у роздачі хліба приймали Ольга та Давид Пустовітенко, Світлана та Богдан Нєчаєви, Кябуру Алла, Соколенко Олександр, водій з Килії Дмитро Чебан.
Авторка збірників педрепертуару для домри Світлана Грицаєнко дуже близька по духу творчості Євгену Жукову ще й тому, що вона – глибоко віруюча людина і в її репертуарі є твори на духовні теми. Один з них «У Гетсиманському саду» домбрист виконав з Надією Чеботарьовою, а «Поппурі на духовні теми» прозвучало у виконанні сімейного дуету Жукових – сина та мами.
– Отже, пристрасть до музики у вас спадкова? А витоки музичної стихії наші?
– Так, одеські. Для мене домра дорога тим, що з нею пов’язане моє дитинство. Відчув чарівність мелодій із самого народження, – згадує Євген. – Мій дідусь Всеволод Антонович разом зі своїм другом Віктором Косяченко з задоволенням у вільний час після роботи грали на домрі та гітарі багато популярних одеських мелодій, таких як «Лемончікі», «Бублечки», «Крутится, вертится шар голубой». Музично обдаровані чоловіки були самоучками, разом працювали на найстарішому Одеському машинобудівному заводі «Червона гвардія». Продовжили прищеплювати мені любовь до музики моя мати Тетяна Всеволодівна Жукова – викладачка по класу гитари та скріпки Нерубайської школи мистецтв, та її тітка Лариса Михайлівна Друцко, яка працювала солісткою струнного квартету Херсонської обласної філармонії і викладачем по класу альта в Херсонському музичному училищі. Це не могло позначитися на моїй подальшій життєвій дорозі. Спочатку – музична школа №1 та №4, потім – училище мистецтв і культури імені К.Ф. Данькевича та державна музична академія імені А. В. Нежданової в Одесі. Так що саме завдяки найріднішим людям я і став музикантом. Династія вийшла свого роду. До речі, мій старший брат Михайло Жуков теж має музичну освіту по класу баяна. Хочу підкреслити, що мої батьки, з якими у мене прекрасні стосунки, завжди були прикладом у житті. Мама – дуже цілеспрямована людина, постійно мене надихала та багато займалася зі мною. Тато Олександр Олександрович – дуже турботливий, саме від нього я перейняв трепетне ставлення до жінки.
Жодного прожитого року Євген не шкодує. Кожен із них не був схожий на інший. Особливо останні дев ять років, коли поряд з ним його кохана Олена, без якої він би не відбувся як музикант, яка подарувала йому сина та дочку. Олена Олександрівна – місцевий сімейний лікар – зараз знаходиться у відпусці по догляду за дитиною.
«Дружина – моя муза, кохання, побут, сім’я та життя. Без її кохання, підтримки, розуміння не досяг би такого творчого рівня», – запевняє Євген. В атмосфері духовності виховують вони разом своїх діточок Владика та Настусю.
– Що для Вас, Євгене, у житті найважливіше? Які цінності?
– Здоров’я рідних. Це єдине, що може стати на шляху до щастя та гармонії.
– Чого Вам хочеться від життя?
– Миру та стабільності. Щоб Україна була для українців. Мрію про єдність, про достаток, щасливе дитинство, забезпечену старість, мрію про щасливу, багату, незалежну країну, в якій люди повернуться обличчям до Бога та перестануть вживати лайливі слова.
– Що порадите, побажаєте своїм землякам?
– Окрім здоров’я та миру бажаю не боятися змінюватися на краще. Жити чесно. Жити з Богом. Ця віра завжди мені допомогала.
– Дякую за розмову, за щирість вашу.
…Непомітно підганяв час, опускаючи на місто сутінки, ніби заздрив душевному спокою та гармонії, що виникла під час творчої зустрічі. Глядачі на мить забули про невідкладні домашні справи та про призначені зустрічі. Теплі, щирі, вдячні оплески лунали протягом концерту. Це була найвища подяка за чудовий, насправді духовний вечір. За талант. Майстерність, працьовитість. Вірність та відданість рідному краю. Всі учасники концерту – лауреати районних, національних та, навіть, міжнародних конкурсів, викладачі та учні Татарбунарської музичної школи Євген Жуков, Тетяна Савчук, заслужена артистка України Олена Маслова, Надія Чеботарьова, Олена Федорова, Тамара Погорєла, Жанна Боршова, Любов Пислар, Катерина Гац, Людмила Гавриленко, Олександра Власенко, Вікторія Мукієнко раділи, що своєю творчістю їм вдалося згуртувати містян і зібрати вісім тисяч гривень на допомогу української армії у період війни. На цьому, як зазначив Євген, вони не збираються зупинятися – будуть продовжувати організовувати благодійні концерти заради потреб української армії для перемоги, і після перемоги – збирати кошти на відновлення країни».
Поки існують подібні до наших музикантів подвижники, поки вони створюють без жодного перебільшення великі твори, поки у глядачів захоплює дух від того, як вони грають, українська культура живе. Адже вона, як і українська мова, надійний і найпотужніший фундамент нашої нації.
