Мріяв створити родину та повернутися з Перемогою: на Донеччині помер військовий з Кілійської громади

20:32 29/05/2023

Вчора, 28 травня, Кілійську громаду Ізмаїльського району сколихнула чергова сумна звістка з передової Донецької області. На минулому тижні (точної дати невідомо) у селі Білокузьминівка Краматорського району помер механік-водій, молодший сержант, 48-річний уродженець Кілії Віталій Астафуров.

Яким був покійний захисник України, журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» розповів молодший брат військового Іван Васильович, який з 2021 року теж вступив до лав Збройних Сил та більше півтора року боронив Донеччину від окупантів.

За його словами, Віталій народився 11 лютого 1975 року в Кілії. Тут закінчив дев’ять класів школи № 3. Відразу же продовжив навчання в нинішньому Кілійському професійному ліцеї, отримавши диплом машиніста холодильних установок.

Після отримання робочої професії Віталій проходив строкову службу в прикордонних військах. Паралельно молодий молодший сержант професійно займався футболом у складі одеського клубу “Чорноморець”, їздив по спортивних інтернатах. Також Віталій був призером чемпіонатів з кікбоксингу.

Аби придбати власне житло та створити комфорті умови для майбутньої родини, Віталій одразу ж після армії, а саме з 1999 року вирушає на заробітки за кордон, зокрема до Чехії. Проте з особистим життям не склалося, а з рідних після смерті батьків та старшого брата у Віталія залишився тільки менший на тринадцять років брат Іван. Він з осені 2021 року у складі мотопіхотної Маріупольської бригади боронив Донецьку область, зокрема, брав участь у боях за селище Піски, що розташоване на північний захід від Донецька, у безпосередній близькості до міста. Іван був двічі пораненим, мав контузію.

За словами нашого співрозмовника, єдина ціль Сил оборони України – виконати завдання і зберегти життя команді. Єдина мотивація – побачити ще раз рідних. Люди які говорять, що пройшли пекло і залишилися з двома руками та ногами, повинні боротися. В них є досвід і влада над страхом.

Іван повідомив нам, що за два місяці до повномасштабної війни в Україні Віталій повернувся із останнього закордонного відрядження і вже не полишав Кілію.

Брат зізнався, що через незадовільний стан здоров’я чоловіку тричі відмовляли у військовій службі. Але у грудні чоловіка все ж забрали на проходження навчання військово-облікової спеціальності. Тривалий час Віталій разом із побратимами залізно тримав Бахмутський напрямок. Каже, що з молодшим братом зв’язувався щоденно, бо ж під час боїв хлопці найчастіше говорять саме про сім’ю, рідних: хто, де в кого і навіть намагаються жартувати, аби психологічно вистояти.

Востаннє трохи сумний голос Віталія (наче в передчутті близької смерті) Іван чув 17 травня. Після цього більше тижня від молодшого брата не було жодної звістки. Лише два дні тому назад Івана сповістили, що Віталій помер на Донеччині. Що насправді трапилося із ним, наш співрозмовник не знає. Чекає, коли тіло його брата привезуть додому.

Іван із сумом констатує, що остання рідна для нього людина пішла на небеса. Добрий та позитивний, відвертий та компанійський, його світлий образ назавжди залишиться в пам’яті старшого брата, його численних друзів та рідних, які безмежно поважали та любили Віталія. А захисник України, попри вогневе жахіття на Донбасі, мав чимало планів і мрій, але найбільше прагнув побачити свою брата, зустріти перемогу та знайти господиню для своєї затишної оселі. Але, на жаль, не встиг…