Морпіх з Одещини готує для побратимів бессарабські страви
До повномасштабного вторгнення Руслан служив зв’язківцем у Військово-Морських силах. У 2020-му вийшов на пенсію і пішов працювати охоронцем. Каже, хотів відпочити, але не вийшло. З початком повномасштабної війни його знову запросили на службу:
«Спочатку був зв’язківцем, вчив молодих, як правильно зберігати і експлуатувати спеціальну апаратуру, – розповідає військовий. Потім мене почали залучати до інших завдань. Перший реальний бойовий досвід отримав на Донеччині. Казки все це, коли кажуть, що не страшно. Коли ворог постійно атакує, коли не можеш підняти голову від обстрілів і бомбардувань, це досить страшно».
Історію захисника розповіли на сторінці 35 окремої бригади морської піхоти ім. контр-адмірала Михайла Остроградського, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Під час одного з боїв Руслан отримав поранення внаслідок мінометного обстрілу касетними боєприпасами, однак після реабілітації знову повернувся в стрій:
«Був досить потужний мінометний обстріл касетними боєприпасами, під час якого я отримав поранення в руку. Один осколок пройшов навиліт, а другий застряг в тілі. Далі госпіталь, лікування, реабілітація і знову в стрій».
Паралельно із бойовими виходами морпіх готував їсти побратимам. Згодом це заняття стало у нього основним – доводилося готувати навіть на 120 осіб:
«Все почалося з того, що прийшов якось я до хлопців і бачу – лежить багато продуктів, а їдять вони так собі. Кажу, – хлопці, можна пожарити картоплю? Та звичайно! І поїхало. Починав готувати на відділення, потім вже на взвод, а далі і на роту. Найбільше доводилося годувати 120 людей. При необхідності можна і батальйон нагодувати».
Захисник вважає, що у приготуванні їжі найголовніше – це бажання, адже щоб було смачно, завжди можна щось придумати:
«Наприклад, не завжди є м’ясо. Іноді доводиться додавати тушонку, в той же суп харчо. Щоб було смачно, завжди можна щось придумати. А взагалі готуємо різні страви. Перші блюда, гречку, котлети – м’ясні, рибні, відбивні, голубці, але такі, щоб дві штуки і наїстися. Немає часу возитися. Картопля в різному вигляді – жарена, пюре, соус… На сніданки бутерброди з ковбасою. Якщо немає ковбаси, робимо котлети, от тобі і гамбургери. Іноді приймаємо замовлення у хлопців, балуємо їх різними смаколиками».
Руслан зазначає, що підрозділ їх – багатонаціональний, а сам він – етнічний болгарин, тож, готує для побратимів бессарабські страви:
«Коли готую якісь бессарабські блюда, хлопці з цікавістю розпитують що це таке. Здавалося б, звичайний смажений червоний перець. Я кажу побратимам, – а ви скуштуйте. Вони в захваті! При бажанні з тих продуктів, які нам видають, можна багато чого смачного наготувати. Забезпечення у нас дуже хороше».
Морпіх зізнається, що кухарем мріяв бути все життя, і в якомусь сенсі його мрія здійснилася:
«Дуже люблю готувати. Все життя хотів бути кухарем. Раніше наш підрозділ розташовувався на одній з баз відпочинку, де був ресторан, і я там готував. Так би мовити – мрія здійснилася . Час від часу дружина каже – скільки можна, досить вже (при бажанні у мене є підстави звільнитися зі служби), але я звик до своєї роботи, до хлопців. Як я можу їх залишити? Хочеться дочекатися перемоги».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
