Конфлікт у Новосільському Ренійської громади: риба шукає, де глибше, а людина – де риба
На початку липня у газеті «Ренійський вісник» вийшла публікація під заголовком «Подарунок» до свята: понад пів сотні новосільських рибалок залишилися без роботи». Свято, яке малося на увазі в заголовку – це День рибалки, який відзначався в нашій країні 10 липня.
«Це стало для нас шоком – понад пів сотні людей втратили роботу»
Однак приводом для публікації стала зовсім не святкова подія – закриття рибальського причалу у селі Новосільське Ренійської громади, внаслідок чого місцеві рибалки фактично втратили робочі місця. Свою думку про ситуацію журналістам висловив староста Новосільського Андрій Войнов.
«До свого призначення старостою я працював приймачем на причалі рибальського підприємства «Репіда» у селі Новосільське. Саме підприємство зареєстроване в селі Нова Некрасівка, а на його причалі в нашому селі працевлаштовано понад 50 осіб, – розповів Андрій Дмитрович в інтерв’ю «Ренійському віснику». – І я вам скажу, що за планом найбільше риби давало Новосільське. А ще, як ви знаєте, коли розпочалася війна, ми за домовленістю з народним депутатом Анатолієм Ігоровичем Урбанським та міським головою Ігорем Вікторовичем Плєховим привозили до Рені рибу, яку реалізовували за соціальною ціною – не більше 20 гривень за кілограм. Ренійці були задоволені, із задоволенням купували. Потім протягом двох місяців, з 14 квітня до 14 червня, була заборона вилову риби, після закінчення терміну якої наші новосільські рибалки на причал вже не вийшли, оскільки засновник «Репіди» Віктор Іванович Кіліян прийняв рішення закрити його. Це стало для нас великою несподіванкою, справжнім шоком! За фактом понад пів сотні людей залишилося без роботи, а для села це відчутний показник.
Засновник просто повідомив нам, що причал закривається і відтепер всі рибалки повинні виходити на озеро не з Новосільського, а з Нової Некрасівки… Нашим рибалкам незручно їздити щоразу туди-сюди, тому всі, за винятком 5-6 осіб, відмовилися від такої перспективи».
Цікаво, що Андрій Войнов не зміг чітко пояснити мотиви рішення керівництва «Репіди» про закриття причалу у Новосільському.
«Мені важко відповісти, – зізнався сільський староста. – Можливо, таке рішення пов’язане з тим, що ми порушили питання, щоб причал у Новосільському, що знаходиться на території Ренійської громади, робив фінансові відрахування до місцевого бюджету. Усі податки від цього причалу йшли до Саф’янівської громади. Це неправильно, оскільки не тільки сам причал знаходиться в Ренійській громаді, а й самі рибалки – місцеві. Очевидно, саме така постановка питання з нашого боку і спонукала засновника «Репіди» до рішення закрити причал у Новосільському… Крім того, зараз жодна риба з Новосільського до Рені не надходить. З Нової Некрасівки завозять рибу туди, де ближче – наприклад, до Ізмаїла. А в Рені – ні… Про цю ситуацію добре відомо керівництву громади, і міський голова намагається знайти вирішення цієї проблеми. Але поки що, на жаль, воно не знайдено…»
«Ми відмовилися сплачувати податки до бюджету Ренійської громади, і на мене почався тиск»
Як не дивно, у згаданій публікації не представлено позиції протилежної сторони конфлікту, що, м’яко кажучи, не сприяє об’єктивному погляду на події (не кажучи вже про явне порушення журналістських стандартів). Тому ми звернулися до директора ТОВ «Репіда» Віктора Кіліяна з проханням прокоментувати скандальну ситуацію в Новосільському.
«Я вже дав спростування журналісту «Ренійського вісника», але я маю сумніви, чи буде озвучено моє інтерв’ю. Відповідно, я ще раз викладу свою позицію спеціально для вашого видання, – каже Віктор Іванович. – Хочу почати з того, що я ніколи не був і не є засновником підприємства «Репіда», як представив мене в газеті Андрій Дмитрович Войнов. Я – директор, і до того ж – за сумісництвом. Моя основна посада – директор рибоаграрного багатопрофільного кооперативу (РАБК) «Новонекрасівський», що розташований у селі Нова Некрасівка Саф’янівської громади. Щодо ТОВ «Репіда», то воно було зареєстроване у 2013 році. У той період ми вели рибний промисел також на озері Кагул, а зараз працюємо лише на озерах Ялпуг та Кугурлуй. У нас – три засновники, один із яких місцевий, другий – із Херсона, третій – із Одеси.
Зазначу, що ми не тільки видобуваємо рибу, а й здійснюємо регулярне зариблення озер – завдяки риборозпліднику на базі РАБК. Кооператив «Новонекрасівський» став наступником рибколгоспу імені Калініна – одного із найстаріших рибодобувних підприємств Одеської області. Тобто протягом десятиліть ми не просто експлуатуємо рибні ресурси, а цілеспрямовано займаємось їх відтворенням. Зариблення Ялпуга та Кугурлуя відбувається щороку – ми випускаємо у воду від 60 до 70 тонн малька, що відповідає режиму спеціалізованого товарного рибного господарства (СТРГ). Це дуже важлива обставина для розуміння конфліктної ситуації, що сталася у Новосільському. Я ще не раз повертатимуся до цієї теми, оскільки саме вона дозволяє наразі розставити всі крапки над «i».
Тепер – про суть самого конфлікту. У недалекому минулому Андрій Войнов працював приймачем на новосільському причалі «Репіди», а 2017 року директором підприємства було призначено його дружину. І все було гаразд. А потім настав час місцевих виборів. До мене звернувся міський голова Ренійської громади Ігор Плєхов, якого я, до речі, знаю дуже давно. Скажімо так, Ігор Вікторович попросив мене допомогти у роботі з виборцями у Новосільському. Я зробив все, що міг, причому за сприяння Андрія Войнова. Вибори були успішними для Ігоря Вікторовича, і він подякував мені за підтримку. Незабаром міський голова попросив мене підказати кандидатуру на посаду старости Новосільського. Я порадив призначити Андрія Дмитровича, і він став старостою.
Знову ж таки, все було нормально. І раптом у мене почали виникати проблеми. Як виявилося, керівництво Ренійської громади вирішило, що підприємство «Репіда» має сплачувати податки не за місцем реєстрації, у Саф’янівській громаді, а до ренійського міського бюджету. Я, звісно, здивувався: ми сплачуємо усі податки. Так, вони йдуть до бюджету Саф’янівської ТГ, але законом не передбачено, що сусідня громада може змусити нас платити ці податки до свого бюджету. І якщо ми не порушуємо закону, то які можуть бути до нас претензії? У відповідь мені пояснили, що «Репіда» працює на ренійських водоймах і, отже, ми маємо сплачувати податки до скарбниці Ренійської громади. Однак насправді водні об’єкти є державною власністю, тобто не належать територіальним громадам. Тим більше, що наше підприємство не має відношення до водойм – ми маємо відношення лише до водних біоресурсів.
Коротше кажучи, я порадився із засновниками, і ми відмовилися сплачувати податки до ренійського бюджету, після чого на мене почався тиск. На той момент дружина Андрія Войнова вирішила звільнитися з посади директора «Репіди», і мене призначили директором за сумісництвом. Ігор Плєхов намагався втрутитися і в цю ситуацію, хоча жодних повноважень, звісно, він не мав.
Але повернемося до того часу, коли Андрій Войнов працював на підприємстві. Ми стали помічати, що Андрій Дмитрович діє, м’яко кажучи, у своїх інтересах. Йому вже було недостатньо залишатися приймачем, і він добився свого призначення заступником директора ТОВ «Репіда». Він купив чотири човни, сіті та знайшов працівників. Човни він оформив законним чином, проте виникли інші питання. Коли рибалки здавали улов, цей процес повністю контролював Войнов. Однак, за нашою інформацією, частина улову йшла «повз касу», тобто минаючи офіційний причал. У результаті найкраща риба підприємству часто не діставалася».
«Добре бути щедрим за чужий рахунок!»
Як стверджує Віктор Кіліян, останні роки «Репіда» не приносить суттєвого прибутку – підприємство нерідко працює «у нуль». Лише на зариблення доводиться витрачати до двох мільйонів гривень, а прибуток від видобутку риби не завжди покриває навіть ці витрати. Та й сам видобуток, за словами нашого співрозмовника, повинен регулюватися таким чином, щоб він не перетворився на хижацьку експлуатацію рибних ресурсів.
«Ось чому ми давно вирішили, що в Новосільському треба міняти знаряддя лову. Справа в тому, що новосільські рибалки користуються лише сітями, що створює дуже велике навантаження на водоймище, – продовжує директор «Репіди». – Таке навантаження може призвести до того, що ми за короткий час вичерпаємо всю рибу. А далі що? Прецедент уже є: в озері Кагул, де видобуток вівся дуже інтенсивно, риби майже не лишилося. Адже треба не тільки зариблювати водойми, а й дати рибі можливість вирости до товарних параметрів.
З урахуванням усіх указаних обставин ми вирішили призупинити роботу бази стоянки (причалу) в Новосільському. Водночас хочу наголосити: цей причал знаходиться на приватній території рибалки з 42-річним стажем Федора Петровича Войнова (не плутати з нинішнім старостою Новосільського).
Як заявив у газеті Андрій Дмитрович, після закриття причалу без роботи залишилося 50 місцевих рибалок. Це явне перебільшення – у нас на всьому підприємстві працює така кількість людей. Але це вже інше питання, як інтерпретує події Андрій Дмитрович. Насправді ж головною причиною припинення роботи причалу стало те, що ми не могли проконтролювати видобуток і легальний облік риби. Крім того, було ухвалено рішення відмовитися від сітей та застосовувати невід. Одночасно ми запропонували новосільським рибалкам перейти на причал у Новій Некрасівці. Багато хто погодився, але інші відмовилися. Ті, хто відмовився, перейшли на бік Андрія Войнова. Таким чином, конфлікт набув відкритого характеру і вийшов у публічний простір.
Після початку російського вторгнення напружена ситуація в Новосільському загострилася ще більше – учасником конфлікту став навіть народний депутат України (як то кажуть, його прізвище надто відоме, щоб його називати). Він зустрівся зі «скривдженими» рибалками і заявив, що з завтрашнього дня вони можуть виходити на роботу! Ось так. Виявляється, народні депутати вже командують чужими підприємствами. Водночас керівництво Ренійської громади за участю згаданого нардепа вирішило організувати продаж «соціальної» риби за ціною 20 гривень за кілограм. Знову ж таки, за рахунок рибовидобутку в Новосільському. Однак для мене досі загадка, хто і чому встановив таку ціну. З ким вона була узгоджена? Яким чином оформлялися постачання та продаж цієї риби споживачам? Та у нас собівартість одного кілограма зарибка доходить сьогодні до 40-50 гривень. А зі мною – керівником підприємства – ніхто навіть не радився щодо продажу «соціальної» риби!
Постає просте запитання: як таке можливо? Це те саме, що один фермер засіяв поле, а інший прийшов збирати врожай. Я вважаю подібні дії узаконеним браконьєрством та мародерством під прикриттям «потреб воєнного часу».
Зрозуміло, я почав порушувати це питання на різних рівнях. Але моя помилка полягала в тому, що я як директор нікуди не написав офіційну заяву. І мої супротивники (назвемо їх так) швиденько перехопили ініціативу. Дійшло до того, що цей народний депутат приїхав до мене додому і почав розповідати «політику партії» в дусі «ну ти ж розумієш…» Мовляв, у країні йде війна, нам треба годувати народ, годувати переселенців тощо. Я відповів, що місцеве населення не голодує, а щодо переселенців, то я готовий забезпечити їх рибою навіть безкоштовно. Навіть більше, щойно розпочалася війна, наше підприємство, наприклад, стало допомагати грошима теробороні. Тобто ми з розумінням ставимося до потреб рідної країни та не відмовляємось від додаткових соціальних та благодійних функцій. Але все має бути законно, офіційно та прозоро – це моя принципова позиція. І ця позиція, як виявилося, зіткнулася зі звичкою деяких людей виявляти щедрість за чужий рахунок та ще й піаритися на цьому. Ще раз хочу наголосити, щоб мене правильно зрозуміли читачі: НАШУ рибу добували та продавали ІНШІ люди, які не мають прямого відношення до підприємства «Репіда». Ось де корінь проблеми та ґрунт для конфлікту, а не у моїх взаєминах із міським головою, сільським старостою чи народним депутатом.
Проте «благодійники» півтора місяця черпали з озера все, що могли, і роздавали дешеву рибу наліво-направо. Її відправляли навіть у Роздільнянський район. Риба продавалася без документів, без жодних досліджень щодо її якості. Нагадаю, що риба має свої захворювання, які можуть призвести до отруєння людини. Але якщо наше підприємство, як і належить, відправляє здобуту рибу на експертизу, то «соціальну» рибу ніхто не перевіряв.
Ця ситуація припинилася лише 14 квітня, коли розпочалася заборона на рибальство. Заборона закінчилася 15 червня, після чого незаконний видобуток риби вже не відновився. Думаю, моїх опонентів зупинив скандал, що розгорівся: на той момент я звернувся до державних контролюючих органів. Тепер рибалок-порушників можуть притягнути до відповідальності та змусити відшкодувати збитки. Ось вони й бояться виходити на промисел.
На сьогодні конфлікт у Новосільському триває. Незважаючи на це, ми відновили роботу місцевого причалу, хоча там веде видобуток риби лише одна ланка, яку очолює вищезгаданий Федір Петрович Войнов. Решта новосільських рибалок може вільно працювати на базі причалу в Новій Некрасівці. Так, засновники вирішили обмежити кількість плавзасобів для рибовидобування та перейти на використання неводів, але люди продовжують працювати. Працюють в тому числі новосільські рибалки, які прийняли нові умови промислу. Жодних проблем у нас із ними немає. Натомість у рідному селі їх вважають чи не зрадниками.
Звичайно, підприємство має можливість організувати повноцінну роботу причалу в Новосільському, але тепер нам доведеться наймати охорону. А фінансових ресурсів для цього нема. До того ж, новосільці завжди намагаються кинути рибальські сіті з дрібними вічками, що порушує дозволені стандарти. Думаю, не потрібно зайвий раз пояснювати, що застосування сітей з дрібними вічками дозволяє добувати рибу, розміри якої ще не досягли товарних параметрів. Як я вже сказав, для нас неприпустима хижацька експлуатація водних біоресурсів.
Насамкінець зазначу, що в рибній галузі я працюю понад 20 років, тобто маю і моральне, і професійне право давати оцінку ситуації, що склалася в Новосільському. Мій стаж державної служби також дозволяє мені оцінювати те, що відбувається з точки зору закону та правових норм: свого часу я очолював управління рибоохорони Одеської області. Але у 2015 році вирішив повернутися до рідного села, на рідне підприємство – РАБК «Новонекрасівський». І мене як керівника характеризує хоча б той факт, що наш кооператив – одне з небагатьох підприємств Ізмаїльського району (можливо, навіть єдине), де вдалося зберегти колективну форму власності та виробничий потенціал. РАБК досі управляється загальними зборами колективу, тобто я та мій компаньйон – аж ніяк не «рибні царки», як, мабуть, вважають мої опоненти. Це не просто кооператив, а справа всього життя для багатьох мешканців Нової Некрасівки».
«Чому одним можна користуватись причалом, а іншим – не можна?»
Вислухавши Віктора Кіліяна, ми зв’язалися з Андрієм Войновим та попросили його прокоментувати версію подій, викладену керівником «Репіди». Андрій Дмитрович категорично не погодився з докорами, які пролунали на його адресу.
«Це неправда, що на причалі в Новосільському був погано організований облік видобутої риби в той період, коли я працював там приймачем. Тепер, заднім числом, можна говорити все що завгодно. Але в мене виникає зустрічне питання: якщо облік був таким поганим, то чому Віктор Іванович Кіліян сам не спробував налагодити контроль за здаванням риби? Чому до мене не було претензій саме на той момент, а претензії з’явилися набагато пізніше? – обурюється Андрій Войнов. – Щодо продажу новосільської риби за 20 гривень, то мене підключили до цього питання як сільського старосту – до підприємства «Репіда» я вже не мав жодного стосунку. З проханням налагодити постачання соціальної риби до Новосільського звернулися народний депутат України Анатолій Урбанський та міський голова Ренійської громади Ігор Плєхов. Вони попросили місцевих рибалок здавати рибу за 20 гривень».
Звісно, під час розмови ми поцікавилися, яким чином представники влади могли безпосередньо звернутися до рибалок, минаючи керівництво підприємства, на якому ті працюють? І як могли рибалки підтримати таку ініціативу, не здобувши згоди від свого начальства? Виходить, що директор «Репіди» має рацію, коли стверджує, що соціальна риба добувалася і продавалася незаконно?
«Це питання – не до мене. Повторюю: пропозиція про продаж соціальної риби не моя. Так, рибалки погодилися з цією ініціативою, але я не вірю у те, що вони вели видобуток без дозволу свого керівництва, – відповів Андрій Дмитрович. – Ну, можна один раз ловити рибу нелегально, можна вдруге. А потім їх упіймали б на цьому. Віктор Іванович чудово знав про постачання соціальної риби. Чому ж він не обговорив усі питання з Плєховим та Урбанським? Не знаю. Треба в нього питати. Проте факт полягає в тому, що Кіліян чомусь не заборонив видобуток та продаж риби за 20 гривень. Чому? Робіть висновки самостійно.
Якщо говорити про причал у Новосільському, то формально цей причал не закрили – там триває робота. Але знову ж таки виникає питання: якщо всі рибалки – працівники одного підприємства, то чому одним можна користуватися причалом, а іншим – не можна? Чому обмежується кількість човнів, яким можна виходити на промисел? Отримати відповіді на такі запитання можна лише в одному випадку – якщо у нас із Віктором Івановичем буде очна дискусія. А інакше він говоритиме одне, а я – інше. Але особисто я охоче з ним подискутував би.
Як би там не було, багато рибалок у Новосільському залишилося без роботи, а для будь-якого села робочі місця – болюче питання. Мабуть, Кіліян вже забув, що у 2017 році він саме мене попросив організувати роботу причалу у Новосільському та знайти рибалок. І я зробив усе. Тоді питання стояло жорстко: бути підприємству «Репіда» чи не бути? А тепер я залишився у всьому винен. Значить, коли Віктору Івановичу було вигідно, він знайшов мене та залучив до справи. Але щойно стало невигідно – до побачення… Але мені не цікаві його мотиви. Мені цікаво одне – щоб моє село розвивалося, щоб люди в Новосільському мали роботу та засоби для існування».
«Фактичне зариблення озер не відповідає обсягам, вказаним на папері»
У свою чергу про конфлікт у Новосільському висловився і міський голова Ренійської громади Ігор Плєхов.
«Ми з Віктором Івановичем Кіліяном близько знайомі багато років, і я був упевнений, що між нами не буде жодних проблем. Але коли я почав цікавитись, чому «Репіда», працюючи в Ренійській громаді, сплачує податки до бюджету Саф’янівської громади, з’явилася напруженість, – каже Ігор Вікторович. – Справа в тому, що 80 відсотків водної гладі озер Ялпуг та Кугурлуй – це територія нашої ТГ. Відповідно, буде справедливим, якщо підприємство, яке експлуатує ренійські ресурси, почне сплачувати податки до місцевого бюджету. Я зустрівся з Віктором Івановичем та обговорив з ним це питання. Він обіцяв подумати, проте засновники «Репіди» не схотіли платити до ренійського бюджету. А потім стали відбуватися «мутні» події. Спочатку була звільнена з посади директора «Репіди» дружина Андрія Войнова, а потім Кіліян, який обійняв цю посаду, заборонив рибалкам вести промисел на базі причалу в Новосільському. Враховуючи такий поворот подій, я запропонував компроміс: підприємство продовжує сплачувати податки до саф’янського бюджету, але відновлює роботу новосільського причалу та повертає на посаду дружину Войнова. Але Кіліян не погодився з моїми умовами».
Відповідаючи на наше запитання про те, наскільки законно добувалась і продавалася так звана соціальна риба, міський голова Ренійської громади не лише спростував претензії Віктора Кіліяна щодо цього, а й дав, скажімо так, альтернативну оцінку ситуації. За словами Ігоря Плєхова, «Репіда» не має монополії на рибні ресурси Ялпуга та Кугурлуя, оскільки підприємство не може підтвердити факт зариблення водойм.
«Так, я справді не став погоджувати з Кіліяном видобуток риби, яка потім продавалася вартістю 20 гривень за кілограм. Я безпосередньо звернувся до рибалок і обговорив соціальну ціну лише з ними. Чому? Та тому, що «Репіда» не має прав на цю рибу, – стверджує Ігор Плєхов. – Хочу нагадати: коли відбувається процес зариблення, складається акт, який підписується посадовими особами кількох державних відомств, у тому числі представником місцевого органу влади. Раніше акт підписував чиновник райдержадміністрації, а тепер має підписувати комісія Ренійської міськради. Однак, за останні два-три роки нас ніхто не запрошував на зариблення, тобто воно не фіксувалося нашою комісією. Будучи мером, я одного разу був присутній на зарибленні – воно відбувалося в селі Нагірне, на озері Кагул. Я отримав можливість особисто спостерігати за цим процесом, і вже тоді у мене виникли великі сумніви щодо достовірності обсягів малька, що випускається у водойму. Умовно кажучи, за документами випускають 100 тонн малька, а насправді – велике питання. Щоб це зрозуміти, треба зіставити об’єм малька в точці його завантаження і в точці вивантаження (зарибок, як правило, доставляється на озера стандартним автотранспортом; придунайські рибні господарства найчастіше використовують для зариблення машини, кожна з яких містить півтори тонни рибопосадкового матеріалу – Прим. авт.). Те, що я бачив на власні очі, – це лише дві машини на день (тобто 3 тонни малька, тоді як підприємства звітують про зариблення в масштабах десятків тонн – Прим. авт.). Скільки ж рейсів ці машини роблять насправді? Загалом, після того як я порушив це питання, мене більше не запрошували на зариблення. Але я переконався, що фактичне зариблення зовсім не відповідає обсягам, вказаним на папері. Якщо ж я не правий, нехай «Репіда» надасть відповідні документи і доведе, що водоймища останніми роками справді зариблялися. І тоді подивимося, у кого які аргументи. Проте я в будь-якому разі далі розбиратимуся з цією ситуацією».
Андрій ПОТИЛІКО
Фото ілюстративне
