Художниця з Арцизької громади відкрила у Римі виставку картин, в яких відображена трагічна історія її краю
Українсько-болгарська художниця Йона Тукусер відкрила в Римі виставку картин під назвою «Покаяння і надія. Свідчення Петра Геодезиста про голод». У своїх роботах вона звертається до однієї з найтрагічніших сторінок української історії – голоду 1946–1947 років, який особливо жорстоко вразив Бессарабію, регіон, де народилася мисткиня. Картини, створені на основі реальних свідчень, не лише відтворюють історичну трагедію, а й символізують надію на відродження, пише VaticanNews, передає видання «Південь сьогодні».
Картини експонуються в церкві Святого Ігнатія Лойоли в Римі. Відкриття виставки відбулося 18 жовтня 2025 р., а триватиме вона до 10 січня 2026 року. Як пояснила художниця в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News, ці картини відображають голод 1946-1947 років, який охопив чимало регіонів України, а зокрема Бессарабію, де народилася авторка.
Центральною особою виставки є Петро, який зображений на одній з картин.
«Я його зустріла в 2018 році, коли робила експедицію, збираючи спогади старших людей, які пережили це жахіття, – розповіла вона. – На картині я його показала так, як він сидів переді мною, коли ми розмовляли. В руках він тримає замок, і коли він зі мною розмовляв, то він його відкривав і закривав, немовби відкривав своє серце, яке було закрите дуже довго».
Голод 1946-1947 років був наслідком трагічного збігу природних і політичних факторів, серед яких страшна посуха, повоєнна розруха та показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи. Для реалізації цього плану колгоспам ставили нереальні плани зернозаготівель, тому колгоспи змушували людей здавати навіть той мізер, який вдалося виростити.
«Яструбки» – так у народі називали співробітників радянських органів безпеки, які вилучали продовольство в селян. Петро був одним із них. Він розповів Йоні, що він старався попереджати людей: приходив до них у вечері і казав, що «завтра приїдемо забирати ваше зерно, ховайте, щоб не померти від голоду, щоб хоч щось залишилося».
«На одній з картин, – розповідає художниця, – Петро зображений на своїй підводі з конем: кожного дня він ховав 30-50 померлих від голоду. В декількох селах вимерло 70% населення. Він збирав тіла померлих людей, ховав їх, а його дружина записувала імена людей. І ці списки він мені показав у 2018 році. Ці списки і його історію я передала в музей Голодомору в Києві».
Йона народилася в селі Главані (Одеська область), що в історичному регіоні Бессарабія, де її предки, прибувши з Болгарії як біженці, заснували поселення понад двісті років тому. Вона почала своє навчання в Україні в Педагогічному університеті на факультеті Педагогіки та мистецтв, а пізніше закінчила художню академію у Софії, столиці Болгарії.
«Під час навчання в академії, – розповідає вона, – у мене зав’язалася розмова з болгарськими студентами, які цікавилися болгарами в Україні. Ділячись історією мого народу, я згадала про Голодомор, про те, що мені розповідала бабуся, як люди помирали з голоду, як вони їли траву, собак, як були випадки канібалізму. І болгарські студенти дуже жахнулися від цієї історичної правди, а я жахнулася, що вони про це дізналися вперше. І я тоді собі сказала: «Коли я закінчу художню академію, то перше, що я зроблю, це намалюю серію історичних картин про Голодомор в Україні».
Від 2010 р. Йона пише картини про три голодомори в Україні: 1921-1923 рр., 1932-33 рр. і 1946-1947 років.
Повертаючись до Петра – головного персонажу своєї виставки «Покаяння і надія» – художниця розповідає, що він пережив процес усвідомлення своєї провини і наближення до віри. Наприкінці 80-х років він докладав зусиль, щоб у його селі відкрили церкву, яка була зачинена радянською владою, брав участь у відновленні храму і співав у церковному хорі. Петро також збирав документи і старався, щоб голод 1946-1947 рр. визнали геноцидом.
На виставці представлені ще кілька творів про трагічні події 1946-1947 років.
«Всі ці історії – реальні, про них мені розповідали люди, – коментує Йона. – Наприклад, історія Марії, яка кілька годин до смерті збожеволіла від голоду і почала їсти свою дитину. Це сталося в моєму селі. Кожна картина – це цитата тієї людини, яка розповідала мені цю історію. Наприклад, одна жінка розповідала, що її мама пекла шкіряне взуття, і казала: «Ми їх їли і вони хрустіли, немов чіпси»».
На жаль, картини, які зображують жахіття з минулого України, багатьом українцям нагадують події теперішнього: страждання, голод і смерті, спричинені російським повномасштабним вторгненням.
«Кілька днів тому на виставці була молода українська сім’я з Києва, – каже художниця. – Жінка, побачивши картину з взуттям, почала плакати і пригадала, що під час війни в Києві, коли не було світла узимку, була така ж атмосфера, як на цій картині».
Актуальним подіям в Україні Йона присвятила картину «Нуль». «На «нулі» – каже вона, – все починається і закінчується. Там помирають наші хлопці, і там у травні загинув також брат жінки мого брата».
Серед картин, що зображують трагічні події минулого і сучасного, українська мисткиня помістила інсталяцію, яка символізує надію.
«Це матриця надгробних пам’ятників, які робив мій батько, – пояснює вона. – А всередині – зерно, яке проросло. Це справжній символ, відображення концепції Ісуса Христа, його воскресіння. Це зерно – символ надії і життя, яке народжується з усього, навіть з болю і страждання».
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
