Ізмаїльський район та Молдова – як троє болгар з Бессарабії підкорюють серця публіки у Софії
«Хто це?», «Це болгари?», «А насправді вони дуже добре звучать». Подібні запитання виникали в аудиторії як перед концертом берлінської пост-панк-легенди Pink Turns Blue на початку цього року, так і перед недавнім візитом Interpol. Приїзд обох груп до Софії (Болгарія) – ініціатива Maze Hunters. Про історію створення групи, що зараз гастролює Європою, розповіло болгарське видання «ВИЖ!».
2023 рік – це рік, коли група опинилася в центрі уваги: їх виступів стає все більше, кількість глядачів теж збільшується, і вони все впевненіше знаходять своє звучання і стоять на сцені. У середині червня вийшов їх дебютний альбом Faceless (передував EP трьома роками раніше). А потім відбулися перші концерти за межами країни – напрямок, у якому виконавці працюватимуть найближчим часом.
Олександр Іванов, Євген Обручков і Дмитро Воєннов здаються людьми, для яких найприроднішим є перебування в оточенні інструментів, кабелів і назв пісень, написаних на форзацах, але насправді вони починали вони з набагато більш віддаленого старту, ніж більшість софійських груп.
Усі троє – бессарабські болгари. Вокаліст і гітарист Олександр родом з села під Ізмаїлом. Басист Дмитро Воєннов – з Кишинева, столиці Молдови. Барабанщик Євген Обручков приїхав до Софії з Придністров’я, напівавтономної східної частини Молдови, не визнаної ніким, крім росії, регіону, що став як культурним, так і політичним феноменом останнього десятиліття. Цьому сприяв підвищений інтерес фотографів-мандрівників, що фіксували збережену атмосферу СРСР, де серп і молот досі є частиною прапора республіки. З початку війни її також сприймали як зростаючу геополітичну небезпеку для подальшої дестабілізації в регіоні.
Вони зустрілися в Софії. Дмитро пояснює, що громада бессарабських болгар і по сьогодні ще дуже згуртована.
«Тому якщо прийде троє людей, які цікавляться музикою, це буде зрозуміло».
Спочатку їх об’єднав футбол, потім – музика. Спершу вони поєднували свої нечисленні авторські пісні з каверами, а зараз їхні виступи повністю авторські. Про їхню музику розповідають «Televised Mind» Fontaines DC і «Happy» bdrmm.
Хлопці кажуть, що коли вони почали грати у 2018 році, одразу відчули «хімію». Вони не пам’ятають, щоб коли-небудь серйозно сварилися про що-небудь.
«Було багато про що поговорити, навіть якщо ми не грали разом. Насправді гарна гра на музичному інструменті – навіть не найголовніше в гурті. Менталітет важливий», – розповідає Євген, який у підлітковому віці друкував фотографії Interpol, щоб розклеїти їх у своїй кімнаті, як плакати. Для всіх трьох цей контакт із групами, які колись здавалися такими далекими від них, є мрією.
Їхнє життя в Софії відзначається першими знайомствами з більшою кількістю людей, які поділяють їхні інтереси, а також першими великими концертами. Усі троє кажуть, що важко говорити про будь-яку сцену чи можливість виступу в їхніх рідних містах. Вони формують і розвивають свої інтереси виключно завдяки доступу до торентів.
«Я ніколи не був на концертах у Придністров’ї. Все, що існувало в моїй голові як музика, було завантажено з Інтернету», – каже Євген.
Наскільки те, що відбувалося в політичному плані, пов’язане з війною в Україні та постійною побічною загрозою Молдови, вплинуло на результати минулого року? Кажуть, немає жодної пісні, яка б прямо говорила про ці теми, але…
«Цей постсоціалістичний менталітет, з яким ми виросли і з яким ти постійно відкладаєш життя на потім, не залишив таких слідів у людей тут, але це дуже помітно у нас. Ти завжди на сторожі, завжди забороняєш собі. Ця нервозність і меланхолія, я думаю, проглядаються в альбомі, тому що вона існує в нашій країні на підсвідомому рівні чи то від різних криз часу, чи то від виховання попередніх поколінь», – ділиться роздумами Євген.
Тож тепер вони не хочуть нічого відкладати, встановлювати межі чи суворі очікування. — Бо чи є в цьому сенс?
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
