Історія повернення із СЗЧ воїна з Сарати
Юрій родом із Сарати Білгород-Дністровського району. У мирному житті – професійний водій, до війни працював у таксі. Має доньок і онука. Каже, плани на життя були прості – працювати, дбати про родину і жити звичайним життям. Але з початком повномасштабної війни зрозумів: своє треба захищати. Його історію розповіли у 808 Дністровській окремій бригаді підтримки, передає видання «Південь сьогодні».
Навесні 2022 року Юрій добровільно прийшов до війська. Службу розпочав у понтонно-мостовому підрозділі 808 Дністровської окремої бригади підтримки. Херсонський і Запорізький напрямки, переправи – пороми і мости – так минули його перші місяці війни.
«Скидали понтони, наводили переправи», — згадує Юрій.
А потім після повернення з Херсонського напрямку військовослужбовцям повідомили: зранку вирушають на інший напрямок, але вже у складі десантно-штурмових військ.
Для Юрія це стало шоком.
«Ми були в розпачі. Яка десантно-штурмова бригада, якщо в нас бійці вже вікові, та й за здоров’ям багато хто обмежено придатний? Нас цьому навіть не навчали. Ми не знали, що робити. Які з нас десантники?» — згадує він.
Тоді Юрій прийняв рішення, про яке згодом шкодував. Зібрав речі й пішов додому.
У СЗЧ він провів дев’ять місяців.
Водночас зв’язку з військом не обривав. Спілкувався з побратимами, підтримував контакт із командиром. І весь цей час розумів, що залишив службу неправильно.
«Я розумів, що при поверненні доведеться пройти багато труднощів. Саме це мене і лякало. Але я розумів, що краще повернутися самому».
Зрештою Юрія затримала поліція. Він потрапив до батальйону резерву. І лише завдяки зв’язку з офіцерами 808-ї зміг отримати відношення та повернутися до своєї бригади.
«Повернувся вже в саперний батальйон. Вдячний командиру роти за те, що допоміг мені повернутися з СЗЧ. Шкодую, що довго вагався і не повернувся раніше. Було б менше клопоту та ризиків».
Після повернення Юрій уже рік продовжує службу. За цей час має бойові заслуги та нагороди.
Сьогодні він по-іншому дивиться на ті дев’ять місяців. Каже: найбільше його стримував не страх відповідальності, а невідомість – куди звертатися, через які інстанції проходити і чи зможе він взагалі повернутися до свого підрозділу.
«У СЗЧ перебувати дуже тяжко. Ти не можеш нормально працювати, дбати про родину, постійно переховуєшся. Рано чи пізно це все одно станеться, а ти вже будеш у гірших умовах. Тому я раджу хлопцям, які ще розмірковують: поки є така можливість – повертайтеся».
Історія Юрія – про рішення, яке завжди можна прийняти: повернутися до служби й продовжити робити свою справу.
