Через декілька годин після свого дня народження: на Донеччині поліг молодий солдат з Ізмаїльського району
Вчора, 12 травня, Саф’янівська громада Ізмаїльського району знову вдягла чорний колір жалоби. В ніч на одинадцяте травня під час виконання бойового завдання поблизу селища Курдюмівка Бахмутського району Донецької області загинув солдат, 31-річний мешканець села Першотравневе Артем Кваша. Напередодні, 10 травня, чоловік святкував день народження, а вже через декілька годин московська орда забрала життя молодого захисника України.
Цю трагічну звістку журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» повідомили родичі загиблого воїна.
Відомо, що Артем народився 10 травня 1992 року в селі Першотравневе. Після закінчення одинадцятого класу хлопець продовжив навчання в колишньому професійно-технічному училищі № 38 в Ізмаїлі. Мав стати кухарем, але через півтора роки зрозумів, що до цієї спеціальності в нього не лежить душа. Хлопець хотів вдома забезпечити комфортні умови проживання для своєї матусі Надії Андріївни, тому пішов працювати на будівництво спочатку в Ізмаїлі. Згодом тривалий час із зятем Сергієм займався ремонтом квартир в Одесі. Аби підзаробити, виїздив навіть за кордон.
Староста села Віктор Чорний, який працює на цій посаді вже сімнадцять років, з теплотою згадує Артема.
Віктор Григорович, напружено вимовляючи дієслово минулого часу “був”, підкреслює, що воїн гідний представник Першотравневого. Високий та статний хлопець, завжди прямий, відвертий, готовий прийти на допомогу.
Повсякчас, коли відвідував батьківську хату, а в селі проводились святкові заходи, роботи з благоустрою, Артем був у перших рядах активістів, бо приїздив до матусі не тільки відпочивати.
“З 24 лютого, з початком широкомасштабної війни в Україні, більше сорока днів село своїми силами організовувало оборону. Люди виставляли блокпости, налагоджували чергування добровольців разом із працівниками місцевого комунального підприємства. Артем був серед тих чоловіків, які не бажали сидіти вдома, а забезпечували безпеку та спокій в своєму населеному пункті”, – наголосив староста.
Рідні Артема нам розповіли, що він з дитинства захоплювався спортом. Вже у дорослому віці, коли робота займала дуже багато часу, все одно слідкував за своєю фізичною формою, за можливості відвідуючи спортивні зали та стадіони. Як і багато чоловіків Ізмаїльського району, Артем любив порибалити. Та і мрії у нього були цілком земні — знайти другу половинку, забезпечити щасливе та мирне життя своїм близьким.
Прагнення захистити родину від ворога, бачити постійно чисте блакитне небо та яскраві зорі на Ізмаїльщині спонукали справжнього патріота України зголоситися поїхати на фронт. У кінці лютого Артем проходив відповідні навчання, де бойові навички опанував дуже швидко. А пізню весну солдат вже зустрічав під щільними обстрілами рашистів на Донеччині. Востаннє матуся розмовляла з ним ввечері десятого травня, вітаючи його з днем народження. А через кілька годин його життя героїчно увірвалося…
Вмить родина Артема осиротіла: мати, старша сестра Оксана та її сім’я, маленькі донечки воїна Софійка та Ніка.
Шануємо пам’ять героя-земляка, який ціною власного життя відстоював мирне майбутнє кожного з нас. Колектив нашого видання висловлює співчуття рідним та близьким, односельчанам, друзям, побратимам, усім хто знав Артема, поділяємо ваше горе та сумуємо разом з вами.
Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять і слава українському Воїну!
Інна ДЕРМЕНЖІ
