Двадцятидворічна «Барбі» повернулася з-за кордону, щоб боронити Україну у лавах Дністровської бригади
Їй 22 роки. Ще кілька років тому вона працювала за кордоном, навчала нових працівників і будувала своє цивільне життя. Сьогодні «Барбі» – операторка безпілотних літальних апаратів мікро- та мінікласу 808 Дністровської окремої бригади підтримки Сил підтримки Збройних Сил України. Каже, що рішення вступити до лав ЗСУ було спонтанним, але жодного дня про нього не пошкодувала. Історію «Барбі» розповіли у 808 Дністровській окремій бригаді, передає видання «Південь сьогодні».
До початку повномасштабного вторгнення дівчина виїхала за кордон, де прожила три роки. Працювала по 16 годин на добу, здобула підвищення та навчала інших працівників. Проте з часом зрозуміла – хоче повернутися додому та кардинально змінити своє життя.
«В Україні хоч і війна, але все одно краще. Завжди тягне додому. Я зрозуміла, що треба щось реально змінювати. Пам’ятаю, лежала, гортала стрічку в соцмережах. Одне відео було про безтурботне життя, а інше – про молодого військового. І я подумала: а чому б не підписати контракт? Лягла спати з думкою, що якщо прокинуся і не передумаю, то піду до територіального центру комплектування. Так і сталося», – згадує військовослужбовиця.
Наступного дня вона повідомила про своє рішення рідним і вирушила оформляти документи. Попри хвилювання та розмови про труднощі служби для жінок, бажання спробувати себе в новій справі виявилося сильнішим.
«Звичайно, було страшно. Але бажання змінити своє життя та бути корисною мотивувало більше. Я пройшла всі необхідні етапи відбору, поспілкувалася з представниками бригади та зрозуміла, що хочу служити саме тут», – розповідає «Барбі».
Після підписання контракту на дівчину чекали базова загальновійськова підготовка та фахове навчання. Спочатку вона опановувала роботу з БпЛА типу Mavic, а згодом навчилася працювати й з важчими безпілотними комплексами.
«Коли нам сказали, що будемо навчатися на важчих дронах, ми навіть трохи хвилювалися. Але після навчання були в захваті. Думали: навіщо нам уже ті Mavic, якщо ми можемо працювати на більших безпілотниках», – усміхається вона.
Свій перший бойовий виїзд військовослужбовиця пам’ятає до найменших деталей.
«Було страшно. Ти чуєш роботу артилерії, вибухи, розумієш, що поруч працюють ворожі дрони. Найважче – це заїхати на позицію та виїхати з неї. До цього неможливо звикнути повністю», – говорить вона.
Сьогодні «Барбі» працює у складі екіпажу з чотирьох осіб. Каже, що побратими стали для неї справжньою родиною.
«Я дуже люблю свій екіпаж. Для мене хлопці – як старші брати. Ми підтримуємо одне одного, допомагаємо та переживаємо всі труднощі разом», – зазначає військовослужбовиця.
Одним із найскладніших моментів служби став масований авіаційний удар по місцю тимчасового розташування екіпажу під час виконання бойових завдань.
«Ми звикли, що постійно щось летить. Але того разу все сталося дуже близько. Перший вибух, потім ще кілька. Нас засипало землею в укритті, хлопці отримали контузії. Пам’ятаю лише одну думку в голові: мені 22 роки, невже це все? На щастя, всі залишилися живими», – згадує вона.
Після евакуації командир написав їй коротке повідомлення та запитав про самопочуття.
«Я відповіла: усе добре, можна далі працювати. Якщо чесно, після таких моментів з’являється ще більше мотивації виконувати свою роботу та захищати своїх людей», – говорить «Барбі».
Операторка БпЛА виконувала бойові завдання на Донецькому та Сумському напрямках. Каже, що графік роботи залежить від екіпажу – іноді це кілька днів на позиціях, іноді тиждень безпосередньо в районі виконання завдань
Особливу мотивацію їй дають результати роботи екіпажу.
«Ми мінували визначені ділянки місцевості за допомогою безпілотників. Через деякий час отримали відеозвіт про результати нашої роботи. Саме тоді я зрозуміла, наскільки важливе те, що ми робимо. Це не просто політ дрона чи виконане завдання – це врятовані життя наших військових», – розповідає вона.
Найбільшою підтримкою для дівчини залишається її молодша сестра.
