Чи є на Одещині перспективи для фермерів, які вирішили вирощувати овець та кіз: коментарі фахівців
Розведення овець та кіз з давніх часів було одним з основних занять селян на Одещині. Сири з овечого молока займають почесне місце в болгарській, молдовській та гагаузькій кухнях. А вовняні кожухи можна назвати багатовіковим трендом місцевої моди. Та й взагалі вовняним виробам і досі надають перевагу не тільки прості селяни. Проте одна справа робити бринзу та шити вовняні ковдри для себе та своєї родини, і зовсім інша – масштабувати вирощування худоби, аби перетворити його на бізнес. Про те, які складнощі наразі спіткають бажаючих це зробити, розповіли для видавництва «AgroPortal» фахівці ГС «Вівчарство та козівництво України», передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Ситуація з вівчарством та козівництвом в Україні значно погіршилася з моменту повномасштабного вторгнення. Підприємства на окупованих територіях були знищені, а доступ до пасовищ обмежений через мінування. Тим часом економічна нестабільність у країні призвела до зменшення попиту на продукцію галузі, особливо у преміумсегменті.
За останніми даними, в Україні нині налічується 941 тис. овець та кіз, що на 14% менше порівняно з показниками 2022 року. Однак важливо відзначити, що лише 140 тис. із них утримуються у господарствах, що свідчить про подальше скорочення цього показника на 17%.
Але насправді експерти ГС «Вівчарство та козівництво України» фіксують ще гіршу ситуацію, ніж показують дані статистики. Вони зазначають, що промислові підприємства вівчарства та козівництва існують, але їхня кількість обмежена. Наприклад, у вівчарстві можна назвати такі підприємства як «Тростинка» на Київщині та «Колос» на Одещині. У козівництві також є представники, серед яких варто відзначити підприємство Київської області – ФГ «Тетяна 2011» (TM ZINKA).
Сьогодні мало великих компаній, які займаються вівчарством та козівництвом, оскільки ці напрями тваринництва мають відмінні специфічні цілі.
«Вівчарство зазвичай спрямоване на вирощування овець м’ясного напряму, а козівництво орієнтоване на отримання молочної продукції. Питання генетичних ресурсів також впливає на ці галузі. Україна історично не вирощувала м’ясні породи овець та молочних кіз, тому більшість генетичних ресурсів імпортовані. У вівчарстві ефективніше розвивати великі компанії або об’єднання фермерських господарств для виходу на зовнішні ринки, особливо якщо йдеться про виробництво баранини. Світовий ринок цього продукту є дефіцитним, але внутрішній попит досить обмежений через низьку купівельну спроможність та гастрономічні вподобання. Отже створення компаній, які могли б забезпечити стабільні постачання, вимагає значних інвестицій і може зайняти багато часу на окупність, особливо в умовах політичної нестабільності», – зазначає голова ГС «Вівчарство та козівництво України» Мар’ян Троцький.
Водночас у козівництві спостерігався значний розвиток невеликих компаній, орієнтованих на виробництво ремісничої продукції. Ця тенденція збільшиться завдяки змінам у законодавстві щодо ремісничого виробника.
«Малі ремісничі виробники можуть декларативним способом зареєструватись і отримати дозвіл від Держпродспоживслужби на виробництво до 1000 кг готової продукції на тиждень упродовж року. Такі зміни дають можливість створювати робочі місця в громадах та розвивати локальне виробництво. Це стосується не тільки вівчарства та козівництва, а й усіх продуктів тваринного походження. Такі зміни відбулись під час повномасштабної війни підписом президента України від 26 жовтня 2023 року. Цей процес дозволяє ремісникам ефективно виробляти та реалізовувати свою продукцію, не зазнаючи зайвих труднощів і витрат на оформлення необхідних документів. Такий підхід сприяє розвитку малих ремісничих виробників та стимулює їхню підприємницьку ініціативу», – пояснює заступниця голови ГС «Вівчарство та козівництво України» Наталія Якименко.
Україна має значний потенціал у промисловому розвитку вівчарства та козівництва. Щодо експорту, країна може поставляти баранину та молочні продукти і сири козівництва на міжнародні ринки. Проте наразі експорт фактично призупинено.
«Необхідна кількість поголів’я для прибуткового господарства залежить від типу продукції та ринку збуту. Проте розвиток великих компаній у вівчарстві має потенціал, особливо з огляду на специфіку галузі та можливості експорту. Під час планування господарства для досягнення прибутковості важливо зважати на ринок збуту та тип продукції, яку планується виробляти. Для ремісничих та невеликих підприємств, які спеціалізуються на виробництві м’ясних продуктів, оптимальна кількість овець становить від 300 до 400 голів. У козівництві для виготовлення молочних продуктів рекомендована кількість тварин складає від 100 голів», – наводить розрахунки Мар’ян Троцький.
За його словами, є помилкове твердження, що держава не розглядає вівчарство та козівництво як стратегічний напрям. Щодо державної підтримки, у ГС «Вівчарство та козівництво України» зазначають, що планується відновлення державної програми підтримки у розмірі 2000 грн на голову вівцематки/козематки. Це може стабілізувати ситуацію в галузі та сприяти її подальшому розвитку. Вівчарство та козівництво вимагають уваги та підтримки, але при цьому мають значний потенціал для подальшого розвитку та успішного функціонування на міжнародному ринку.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
