Чому українські козаки носять «болгарську зачіску»: відповідь дослідника з Запоріжжя
«На конференції в Софійському університеті Республіки Болгарія студенти історичного факультету поставили мені провокативне запитання: «Чому у фільмі «Вогнем и мечем» запорізькі козаки представлені з болгарськими зачісками?». Моя відповідь про історичну приналежність цієї зачіски українцям їх просто шокувала». Такими спогадами нещодавно поділився в Фейсбук голова ГО «Запорізьке міське болгарське товариство «Възраждане» Іван Ангелов.
А відповідь на це питання, каже автор, міститься у книзі Віри Никанорівни Жук «Із сивої давнини» – Нариси історії України та Полтавщини (VII ст. до н. е. – XVI ст. н. е.)».
Віра Жук (1928-2008) – український історик-архівіст, автор понад 400 наукових праць, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України. Основними напрямками її наукової діяльності в галузі болгаристики є економічні, культурні та інші зв’язки між Україною та Болгарією, та, зокрема, Полтавщиною та Болгарією.
«Коли в 2010 році я вперше прочитала книгу В.Н. Жук, я довго думав над змістом цієї наукової праці. Для нашого покоління, яке сформувалося за часів СРСР, відлік української національної історії розпочався з утворення так званої «колиски слов’янства» – Київської Русі у Х столітті. Після 1991 р. орієнтована на Москву українська номенклатурна історіографія, як і раніше, продовжувала традиційно і безглуздо стверджувати, «що навіть трава на нашій території не росла аж до Х століття, а перші дерева з’явилися чи не лише в ХVІ столітті, коли на історичну арену вийшли запорізькі козаки», – розповів автор.
За словами Івана, цей твір, який він називає незвичайним і яскравим, своїм послідовним науковим обґрунтуванням ламає всі існуючі стереотипи та догми.
«Для мене, болгарина з міста Запоріжжя, приголомшливим відкриттям стала аргументована інформація про існування в VII ст. на території від Кавказу до Дніпра середньовічної держави «Стара Велика Болгарія», якою правив хан Кубрат, представник болгарського правлячого роду Дуло. Він брав участь у заснуванні міста Києва, дослідженні порогів Дніпра та покращенні транспортного сполучення через ріку. На його честь названо острів Хортиця в нашому сучасному місті Запоріжжі», – поділився враженнями Іван Ангелов.
На думку автора, твори Віри Ніканорової – єдині в українській історіографії, які підтверджують наявні висновки болгарських наукових джерел про історичне минуле болгарського народу на давніх теренах сучасної України.
«На жаль, я не знав особисто Віру Никанорівну, але знайомство з її творами пробуджує в мені глибокі почуття однодумства. Мимоволі пригадую висновки мого давнього знайомого вченого-історика Дмитра Мадурова з міста Чебоксари Чувашії (колишня Волзька Болгарія)», – продовжив свою розповідь дослідник.
Дмитро Мадуров переконаний, що давнє коріння місцевого українського населення з Полтавщини та сусідніх регіонів по Дніпру сягає періоду болгарського середньовіччя VII-X ст. Він обґрунтовує це історичними джерелами, топонімікою та назвами місцевих річок і навколишніх місць.
«Можливо, саме в цьому полягає незвичайний потяг місцевих українців до розкриття історичних таємниць Старої Болгарії хана Кубрата», – припускає Іван Ангелов.
Він каже, що Віра Никанорівна дуже влучно зазначила це в розділі «Ми хозари і болгари».
Усім відомо, що після розпаду Стародавньої Великої Болгарії у 668 році старший син Кубрата Бат-Баян був змушений змиритися з хозарською васальною залежністю і залишився з племенами, які втратили владу на батьківських землях. У той час нове панівне плем’я хозарських тюрків розселилося на схід від Кавказу вздовж узбережжя Каспійського моря і Волги, заснувало там свою столицю Ітіль, а його васали, болгари Бат-Баяни, залишилися на захід від Кавказу, в степах від Дону до Дніпра. Після подальшого поступового змішування зі слов’янами з верхів’їв Дніпра ці дві спільноти дали початок формуванню майбутньої української нації. Дуже зручним природним кордоном і торговим центром для злиття двох культур і народів вже за часів Кубрата став Київ, майбутня столиця нової держави Х століття Київська Русь.
«Мені дуже цікаво жити в колоритному українському середовищі Запорізької області. Я знаходжу все більше ознак спорідненості між болгарами та українцями. Коли я порівнюю болгарський, чуваський та український національні костюми, то бачу в них багато елементів спільної однорідності. Те саме можна сказати і про мови наших народів», – зазначає Іван Ангелов.
А найяскравішим підтвердженням спорідненого походження болгар та українців Іван називає давню українську козацьку зачіску «чуб». У Болгарії він також вважається національним елементом, серед знаті називався «чомбас» (укр. чуб-чуприна), серед болгарського простолюду — «кіка». Таку зачіску болгари носили майже до 19 століття.
Османи ставилися до неї по-різному, а росіяни після так званого визволення 1878 року зовсім не схвалювали те, що їхні адміністрації відвідують місцеві мешканці з «чомбасами». Вони мали спеціальні ножиці і завжди були готові їх підстригти.
«На жаль, у дискусіях з українськими істориками-номенклатурниками іноді доводиться чути скептичні зауваження на адресу автора через його нестандартні погляди на історію становлення української нації. Я вважаю, що тут діє суто природний момент інерції давно усталених догм, більшість із яких походить із чорно-білого періоду радянського мракобісся. Людям, у тому числі й науковцям, важко змінити власні світоглядні уявлення, які формувалися десятиліттями.
Більшість із них вважає за краще керуватися загальноприйнятою думкою, яка базується на принципі «проти найменшого опору» сучасних викликів, міркуючи так: якщо я та мої однодумці про це нічого не знаємо, то цього й бути не може», – поділився досвідом дослідник.
Наприкінці розповіді Іван Ангелов висловив сподівання, що настануть часи, коли в підручниках історії України та інших країн будуть цитуватися розділи з праці В.Н. Жук, а її життєдайні наукові погляди вважатимуться цілком природними і загальновизнаними для всього українського та світового суспільства.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
