Через обстріли мосту в Маяках жителі Паланки тримають напоготові валізи та документи
Дрони, що вдарили по мосту на Дністрі, змусили жителів Паланки здригнутися. 20 грудня люди розповідали, що вночі чули найпотужніші вибухи з початку війни, враховуючи, що міст, яким завдали удару російські сили, знаходиться всього за 15 км від кордону. Про це пише Point.md, передає видання «Південь сьогодні».
Деякі місцеві жителі зізнаються, що вже підготували речі і змирилися з думкою: одного разу їм, як і їхнім сусідам з іншого боку Дністра, можливо, доведеться тікати від війни.
Наші молдовські колеги цитують свої розмови з місцевими жителями.
« – Ми вчора були в Україні. Стояли там від трьох з гаком до 11, а додому приїхали тільки о першій ночі.
– Ви бачили вибухи?
– Так.
– Часто тут чуєте вибухи?
– Досить часто».
Жінка розповідає, що у Паланці Штефан-Водського району проживає приблизно 2000 мешканців. Вони вже майже 4 роки живуть під постійним гнітом страху, стаючи свідками кожного обстрілу російських військ у сусідній Україні.
«– Там були вибухи. Я бачив «шахеди»… або як вони там називаються.
– Дрони типу «Шахед»?
– Так. Я був в Україні.
– І бачили все на власні очі?
– Так», — розповів інший мешканець.
« – Чули вибухи?
– Звичайно. Вчора рано вранці. Їх дуже добре чути з українського боку.
– А сьогодні вранці теж? Злякалися?
– На жаль, до цього звикаєш, але все одно тривожно – у мене ж діти».
Деякі мешканці тримають валізи біля дверей, готуючись покинути село, якщо атаки дійдуть до Паланки. При кожному обстрілі будинки тремтять так, ніби вони перебувають на лінії фронту.
« – Все навколо здригалося, і келихи в серванті дзвеніли, і стіни тремтіли. Ми були дуже схвильовані. У нас все готово – документи, речі. Є валіза, з якою зможемо евакуюватися, якщо бомбардування дійде і до нас».
« – Чути було дуже сильно. Жах просто.
– Злякалися?
– Дуже. Я був на зміні, працюю тут недалеко.
– Часто чуєте вибухи? Вам не страшно?
– Як же не страшно, коли земля навколо здригається», – розповів ще один чоловік.
«Зараз це відбувається частіше. Так і живемо. А куди йти – нікуди. Батьки в мене вже у віці, їм по 80 років. Сидимо, що робити… Все дуже близько, але подітися нема куди», – наголошують люди.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
