Біля Одеси розташоване одне з найбільших поховань жертв радянського терору
На південній околиці Одеси, біля 6-го кілометра Овідіопольської дороги, лежить одна з найстрашніших таємниць ХХ століття – спецоб’єкт НКВС «Татарка», місце масових поховань жертв комуністичного терору. Про це пише Український інститут національної пам’яті в місті Одеса, передає видання «Південь сьогодні».
У 1930–40-х роках тут працювали каральні підрозділи НКВС. Людей звозили сюди після нічних «троєк», розстрілювали й закопували без хреста, без імені, без права на пам’ять.
«Це українська Биківня Одеси – полігон смерті, який москва намагалася стерти з карти пам’яті», – зазначають фахівці.
У 2007 році тут уперше натрапили на залишки понад 1 000 тіл – жертв масових розстрілів 1937–1938 років.
У 2021 році під час досліджень Українського інституту національної пам’яті та волонтерів-істориків було знайдено 29 могильників із людськими рештками. Загальна кількість похованих – від кількох тисяч до 8 000 осіб, за оцінками УІНП та архівних досліджень.
«Серед убитих – селяни, вчителі, військові, священники, поляки, болгари, євреї, українці… Всі ті, хто заважав радянській владі своїм розумом, вірою чи просто свободою думки. «Татарка» – не поодинокий випадок. Така ж трагедія – у Биківні під Києвом, у Вінниці, у Харкові. Але одеське поховання є одним із найбільших на Півдні України. Тут, де колись проходили чумацькі шляхи і співали кобзарі, лежать безіменні мученики українського народу», – пишуть науковці.
Археологи, історики та судові експерти вже закликають до масштабної ДНК-ідентифікації та створення меморіалу. І наполягають на тому, що це не просто розкопки – це повернення імен.
«Кожна знайдена кістка – це свідчення злочину, який москва десятиліттями приховувала під грифом «цілком таємно». Одеса має пам’ятати. Одеса – це місто, що стало свідком найтемніших сторінок тоталітаризму. Тут убивали українців за мову, віру, за те, що не хотіли бути рабами імперії. І сьогодні, коли росія знову несе в Україну терор, ми маємо голосно сказати: «Ми знаємо своїх катів. І ми знаємо своїх мучеників». Пам’ять – наша зброя проти забуття.
Ми не можемо повернути життя, але можемо повернути гідність.
Ці місця мусять стати національними меморіалами, місцями історичної освіти та вшанування – не лише для України, а й для світу», – впевнені історики.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
