Свідомо обрав не тероборону, а передову: на Донеччині загинув майор поліції з Ізмаїльського району
Пекельний Бахмут забрав життя ще одного Героя з Ізмаїльського району. Четвертого травня на Донеччині загинув старший стрілець, майор поліції, 47-річний мешканець Кілії Ізмаїльського району Володимир Газізов, який більше чверті століття присвятив правоохоронним органам та майже рік боронив східні кордони України, приймав участь у звільненні Харківщини.
Про життєвий шлях відважного воїна журналісту інформаційної агенції «Юг.Today» розповів його батько Назіф Садикович, педагог з багаторічним стажем, який до пенсії пропрацював фізиком в школі № 1.
Володимир, старший син в родині, народився 26 вересня 1975 року в Кілії. Закінчив із срібною медаллю міську школу № 3. Директором цього закладу освіти була вже нині покійна мама Варвара Захарівна.
Далі навчання хлопця продовжилося в Чернігівському юридичному технікумі, де через три роки він отримав диплом юриста з соціальних питань. Згодом Володя став студентом Харківського національного університету внутрішніх справ, звідки вийшов вже дипломованим слідчим.
Молодий фахівець за направленням потрапив до поліції міста Черкаси. З 1997 року, повернувшись до рідної Кілії, працював спочатку слідчим, згодом оперуповноваженим карного розшуку в місцевому відділенні поліції. В грудні 2021 року Володимир вийшов на пенсію вже майором поліції. Робота в правоохоронних органах була цілодобовою, тому майже весь час Володимир проводив на службі, про яку мріяв ще з дитинства.
На жаль, у чоловіка не склалося з особистим життям, тому був дуже прив’язаний до родини меншого на п’ять років брата Захарія.
Коли розпочалась повномасштабна війна, майор поліції не чекав повістки, бо розумів – він Україні потрібний вже. Але він не хотів ставати до лав територіальної оборони, а мав намір воювати на передовій.
Назіф Садикович згадав, що в травні минулого року чоловікові вдалося через соціальні мережі потрапити до Добровольчого українського корпусу, який вже декілька місяців тримає оборону Донеччині. Протягом двох тижнів, під час ротації, проходив службу в Харківській області. Але 4 травня старший стрілець під час виконання бойового завдання отримав численні смертельні осколкові поранення поблизу міста Бахмут.
Востаннє воїн виходив на зв’язок із рідними 24 квітня. Більше двох тижнів батько не отримував від Володі жодної звістки. Лише вчора Назіф Садикович дізнався, що на початку травня син, його гордість, поліг за свою державу.
Кожен, хто бодай раз у житті пересікався із Володимиром, точно назавжди запам’ятав його головні риси, які його виоокремлювали серед інших, – доброту, відвагу, принциповість та цілеспрямованість. Він ніколи не відмовляв у проханні про допомогу, не провокував сварок, завжди посміхався і намагався навіть у найтемнішому дні спіймати промінчик сонця.
У пам’яті колег він залишиться чесним та принциповим, добрим другом та надійним напарником, який умів підтримати словом та порадою.
Колектив нашого видання висловлює щирі співчуття батьку, рідним, близьким, побратимам та друзям Володимира Газізова.
Вічна пам᾽ять і слава Герою!
Інна ДЕРМЕНЖІ, фото – з архіву близьких воїна
