На роботі розслідує злочини, а вдома вишиває бісером: історія поліцейської з Ізмаїла
Родина Марини Бесчетнової з Івано-Франківської області. Про те, як їхня колега потрапила до Ізмаїла, розповіли у Ізмаїльському районному відділі поліції Одещини.
Поліцейська згадує, що батько після служби в армії у 1983 році повернувся на роботу в колгосп, а за рік вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту і за направленням Городенківського райвідділу міліції поїхав вчитись у Харків. Такий поворот у своєму житті він пояснював небайдужістю до однострою правоохоронців.
Ще за рік лейтенант міліції обійняв посаду оперуповноваженого, але, оскільки тоді бракувало дільничних офіцерів, невдовзі пішов у дільничні. Обслуговув п’ять сіл. Степан Васильович за роки служби в правоохоронних органах самовіддано виконував свої професійні обов’язки, допомагав людям, дбав про їхню безпеку. На заслужений відпочинок він пішов, будучи заступником начальника Коломийського міськрайвідділу, начальником з громадської безпеки у званні підполковника.
«Я з дитинства бачила, як батько працює з людьми, дуже любила ходити до нього на роботу і вже тоді вирішила працювати в міліції. Тому після дев’ятого класу вступила до політехнічного коледжу, потім в Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і магістратуру Івано-Франківського університету імені Короля Данила Галицького», – розказує Марина Бесчетнова про свій шлях до професії.
Трудову діяльність вона розпочала помічником дільничного в Косівському райвідділі міліції, потім пішла в патрульну службу в місті Коломия, а вже згодом – у слідчий відділ.
«Бути слідчою – це дуже велика відповідальність, де на першому місці стоять справедливість та об’єктивність. Треба бути гарним психологом, вміти знайти підхід до кожної людини, відрізнити «чорне» від «білого», шукати і добиватися істини. У цьому гарну науку мені дав тато, навчивши йти до кінця, навіть якщо здається, що більше зробити нічого не можливо», – каже старша слідча слідчого відділу Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області Марина Бесчетнова.
На Одещину, в місто Ізмаїл, поліцейська переїхала за коханим чоловіком, з яким доля звела у Львові, куди він приїздив у відрядження. В сім’ї народилася донечка, і поліцейська нині поєднує роботу з материнством, а у вільний час, якого хоч і бракує, займається вишиванням картин бісером. Любов до цього хобі їй з дитинства прищепила мама.
«На плечах моєї мами завжди було господарство, я та молодший брат Назар. Вона любила вишивати, і, звісно, навчила цьому ремеслу мене», – з теплотою згадує капітан поліції Марина Бесчетнова.
На полотнах поліцейської, з-під її майстерних рук народжуються переважно релігійні образи. Каже: «Тематика, пов’язана з вірою, заспокоює та надихає». А люди, які знають Марину, зауважують, що це прерогатива доброї, чуйної, віруючої людини, якою вона є.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
